РОЗДІЛ 1. Поняття фінансових криз. Основні ризики економічних систем під час виникнення та поширення фінансових криз

1.1 Поняття, сутність та особливості виникнення фінансових криз

Фінансова криза -- глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлюють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення. [10 , c.271]

У аспекті виникнення фінансових криз цікавим та таким, що заслуговує на особливу увагу, є підхід Хаймана Мінскі. Як і інші дослідники психології інвесторів, Мінскі вважав, що передумови фінансових криз виникають у період інвестиційного буму. Пояснюючи причини ендогенних процесів, що створюють такі умови, він розробив теорію системної крихкості. Фінансова крихкість -- невідємна характеристика фінансової системи; тобто нестійка (крихка) фінансова структура - результат нормального функціонування економіки. Загальна крихкість (або стійкість) фінансової системи визначається сукупністю існуючих фінансових механізмів. Мінскі виділив три можливі форми інвестиційного фінансування.

Перша форма - хеджеве (забезпечене) фінансування (очікуваний валовий дохід хеджера має перевищувати грошові надходження від погашення заборгованості в будь-який період часу в майбутньому).

Друга форма - спекулятивне фінансування (протягом деякого часу боргові зобовязання перевищують очікувану величину валового доходу).

Третя форма - Понци-фінансування (майже для всіх короткострокових періодів, готівково-грошові зобовязання з виплати відсотків не покриваються доходами).

Загальна стабільність економіки залежить від поєднання всіх трьох перелічених форм фінансування. Зрушення від стійкої фінансової структури до крихкої визначене внутрішньою взаємодією галузевих факторів, макроеко-номічних умов, дій фірм, викликаних їх очікуваннями і фінансовим кліматом. У благополучні періоди частка короткострокового боргу у фінансах приватного бізнесу звичайно підвищується, а готівки - знижується. Відповідно в разі домінування оптимістичних настроїв на ринку питома вага спекулятивного фінансування зростає.

Фінансова криза відбувається, якщо компаніям потрібно більше готівкових коштів, ніж можна одержати зі звичайних джерел, і вони змушені звертатися до інших способів залучення, наприклад, ліквідувати ринкові позиції. У тій мірі, у якій бізнес залучає ресурси за рахунок фінансових активів, кожна ліквідована на фінансовому ринку позиція відсікає підприємства реального сектору від інвестиційних каналів. Таким чином, фаза «спекулятивної бульбашки» характеризується ірраціональністю й ейфорією і передує фінансовій кризі. Отже, фінансові «травми» - неминуча властивість нерегульованої капіталістичної системи: «насіння» кризи починають проростати на початку фази ейфорії, і «спекулятивні бульбашки» є усього лише каталізаторами неминучих фінансових криз. [9 , c.101]

Також, фінансову кризу можуть зумовлювати нераціональна структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними звязками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки.

Усі згадані вище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат, як на державному, так і на рівні підприємницьких структур і населення.

Фінансова криза може бути зумовлена також політичними явищами. Це насамперед непомірні воєнні витрати, нераціональне й неефективне витрачання коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього.

Фінансова криза може бути зумовлена зовнішніми причинами, насамперед тими процесами, які проходять на світових фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все вищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі - характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці.

Дефіцит бюджету є причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіри до національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньо резервів, аби задовольнити попит на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці й відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих субєктів і населення.

Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці. Зазначені причини у своїй кумулятивній дії накладаються на внутрішні причини фінансової кризи в окремій країні. [6 , c.11]

Крім того що фінансова криза виникла вона може поширюватися із однієї країни в іншу. Визначення шляхів, за допомогою яких фінансова криза, яка виникла в одній країні, може поширитися на інші, є надзвичайно важливим як з огляду на глибоке розуміння самої суті міжнародної фінансової кризи, так і для розроблення дієвих заходів блокування таких криз.

1.2 Характеристика зовнішніх та внутрішніх ризиків в умовах виникнення і поширення фінансових криз

Фінансові кризи проявляються у наявності зовнішніх та внутрішніх ризиків фінансової діяльності країни. Узагальнимо дану різноманітність ризиків. Так, виділяють наступні ризики під час виникнення і поширення фінансових криз:

Виникнення загальних шоків. Глобальні зрушення у світовому господарстві, такі як зміни в економіках провідних країн і на міжнародному товарному ринку, можуть викликати переміщення капіталів і наступну кризу. Непередбачене падіння цін на експортовані товари або стрибок процентної ставки на ринках головних нетто-кредиторів здатні докорінно підірвати конкурентоспроможність внутрішніх фірм і їхнє обслуговування зовнішніх боргів. Загальні шоки, що впливають на всі країни світу, або на їх більшість, з подачі відомого експерта МВФ Пола Мессона отримали назву «міжнародні мусони» (international monsoons).

Наприклад, зміна процентних ставок у США (рис.1.2.1.) у свій час призвела до переорієнтації потоків капіталу серед країн, що розвиваються, і, насамперед, у Латинській Америці (рис.1.2.2.).[12 , c.5]

Рис 1.2.1. Зміна деяких процентних ставок у США [12 , c.5]

Рис 1.2.2. Мексика: фінансовий рахунок [12 , c.5]

Негативні зміни у торговельних звязках та конкурентній девальвації. Локальні шоки, такі як криза в одній країні, можуть негативно вплинути на стан економіки інших країн через торговельні звязки та валютні девальвації. Один з каналів інфікування кризою ґрунтується на міжнародних торговельних звязках. Криза у великого торговельного партнера спричинює зниження рівня експорту внутрішніх компаній, а це, в свою чергу, відбивається на внутрішньому ринку падінням цін на активи, відтоком капіталу і спекулятивною атакою на валютний курс. Повязано це з тим, що інвестори передбачають зниження обсягів експорту і погіршення рахунка поточних операцій. Конкурентні девальвації також можуть бути шляхом інфікування кризами. Девальвація у країні, яка уражена кризою, знижує експортну конкурентоспроможність країн, які мають з нею торговельні звязки, здійснюючи тиск на валюти інших країн, особливо коли курс цих валют не є вільно плаваючим. Тому, якщо відбувається падіння валютного курсу країни - торговельного партнера, то внутрішній уряд часто змушений девальвувати національну валюту, щоб уникнути втрати конкурентоспроможності експорту. Відповідно ж до емпіричних досліджень ігри в конкурентну боротьбу звичайно закінчуються надлишковим знеціненням національної валюти. Крім того, учасники ринку, прогнозуючи конкурентну девальвацію, починають позбавлятися цінних паперів країн, повязаних загальною торгівлею, скорочувати їхнє кредитування і т.п., що прискорює настання кризи.

Звуження використання фінансових каналів. Фінансові звязки можуть бути ще одним каналом поширення інфекції. Криза в країні або групі країн змушує інвесторів переглянути свої портфелі через вимоги ризик-менеджменту, ліквідності або з інших причин. Приміром, падіння цін на фінансові активи на одному з ринків стимулює інвесторів знизити загальний ризик по міжнародному портфелю і продати активи, що корелюють з активами кризової країни і чия прибутковість є високоволатильною. Тобто, механізмом, що обумовлює поширення фінансових криз, є захист інституційних інвесторів від можливих збитків шляхом продажу не тих фінансових активів, ціни на які вже впали внаслідок безпосереднього впливу фінансової кризи, а тих, що ще мають достатньо високі ціни. Внаслідок цього фінансові ринки інших країн починають відповідно колапсувати, особливо на сегментах з інтенсивними спекулятивними операціями, що підтримують невиправдано високі ціни на певні категорії фінансових активів.

Зниження ефективності інформаційного каналу. Даний канал відбиває інформаційний ефект і гіпотезу про те, що валютна криза в одній країні посилає сигнал спекулянтам, що режим фіксованого курсу в країнах з аналогічною макроекономічною політикою став хитким, внаслідок чого інвестори починають звертати підвищену увагу на фундаментальні параметри інших країн. Криза в одній країні служить «запускаючим викликом» (wake-up call). Фінансове вразливі країни або держави зі слабкими макроекономічними показниками можуть стати обєктом інфікування в результаті змін в настроях ринку або збільшення неприйняття ризику. Додатковим інформаційним фактором може бути поведінка інших інвесторів на даному ринку. Сутність «стадної» поведінки інвесторів (the herding behavior) полягає в тому, що створення відносно повної інформаційної картини щодо економічних тенденцій в тій чи іншій країні несе за собою значні витрати. За моделлю Кальво та Мендози, всі інвестори поділяються на інформованих, що можуть дозволити собі певні витрати та отримати необхідну і достовірну інформацію, та неінформованих, що вважають більш вигідним для себе копіювати дії інформованих інвесторів. Інформовані інвестори - це зазвичай великі транснаціональні банки та інституційні інвестори, всі інші інвестори належать до категорії неінформованих. Якщо інформовані інвестори (або такі, яких вважають інформованими) починають вилучати свої інвестиції з країни, всі інші також починають це робити, викликаючи панічний масовий відтік капіталу.

Падіння фактору «довіри». Цей, на перший погляд, абстрактний фактор відіграє виняткову роль у сфері фінансів і, за певних умов, може мати відчутний вплив на реальний сектор. На ринку фактор «довіри» проявляється у ставленні до фінансових інструментів - акцій, облігацій, банківських боргів і депозитів, ліквідних засобів в національній валюті. Коли криза вражає одну країну, то міжнародні інвестори, які вивели свої капітали з неї, а також з інших країн зі схожою ситуацією (стосовно фінансового та інформаційного каналів), починають шукати для них нові сфери прикладання (такою сферою прикладання у свій час стала Росія). [13, c.85]

Далі відбувається значне надходження капіталів у обрану сферу шляхом придбання інвесторами короткострокових фінансових інструментів.

Після цього можлива ситуація, за якої інвестори втрачають довіру і до цієї сфери, внаслідок чого, по-перше, припиняється надходження капіталів, а по-друге, відбувається вилучення капіталів шляхом продажу цінних паперів і конверсії виручки в іноземну валюту, що призводить до спекулятивного тиску на національну валюту, і, як наслідок, у даній країні починається криза.

РОЗДІЛ 2. Аналіз зовнішніх та внутрішніх ризиків в умовах виникнення фінансових криз

2.1 Ризик виникнення глобальної фінансової нестабільності в умовах фінансової кризи

Нестабільність та кризові явища в основних сферах глобальної економіки відображають структурні суперечності сучасного економічного розвитку та кризу теоретичних парадигм і відповідних моделей регулювання національних та міжнародних фінансових процесів.

Процес глобалізації найбільш динамічно відбувається у фінансовій сфері та виявляється у міжнародній фінансовій лібералізації, глобальній фінансовій інтеграції та структурних змінах у глобальних фінансах. Темпи та структурні параметри економічного зростання в національних та глобальній економіках все більш суттєво залежать від впливу фінансової глобалізації. Досить очевидним є взаємозвязок лібералізації національних та міжнародних фінансових ринків, що призвело до інтенсифікації міжнародного руху капіталу. Це у свою чергу спричинило хвилеподібне поширення та переплетіння фінансових і валютних криз, в основному на розвиваючих ринках (emerging markets). Причини фінансової нестабільності полягають також у незбалансованих взаємовідносинах основних гравців глобальних ринків -- США, Евросоюзу та ринків Азії і Латинської Америки, що розвиваються. Вплив глобальної фінансової нестабільності на інші країни залежить від відкритості економіки, а відповідно до цього -- від імовірності, що фінансова нестабільність зумовить значні зовнішні шоки для економіки цих країн. Таким чином сформувалась міжнародна фінансова нестабільність та виявився її вплив на стан глобальної економіки. [18, c.4]

Основними проблемами аналізу глобальної фінансової нестабільності є її співвідношення з іншими формами прояву ринкової динаміки (кризами та поточними ринковими коливаннями), визначення факторів та характеру глобальної фінансової нестабільності, можливостей міжнародного регулювання нестабільності та досягнення глобальної фінансової стабілізації, прогноз та регулювання зовнішніх фінансових шоків для трансформаційних економік.

Нестабільність повязана (але не ідентична) зі спорідненими національними та міжнародними явищами -- економічними, циклічними, банківськими, валютними, фінансовими кризами, а також з ринковими коливаннями. Всі вони мають певні фактори та визначену динаміку. Наприклад, у разі банківської кризи основними факторами є втрата позичальниками платоспроможності і, як результат, -- нагромадження заборгованості за кредитами порівняно з активами банків, що призводить до неліквідності національної банківської системи. Крім того, всі зазначені кризові явища виникають у рамках національної економіки, але можуть трансформуватись у міжнародні. Причини глобальної фінансової нестабільності криються у дисбалансах та суперечностях міжнародних валютних і фінансових відносин.

У науковій літературі намітились основні підходи до аналізу природи міжнародної фінансової нестабільності. Перший підхід -- це пояснення міжнародної фінансової нестабільності як результату транскордонної трансформації національних банківських або фінансових криз. Так, X. Бенінк зазначає, що криза національного фінансового ринку як результат нестабільності банківських кредитів, депозитів та їх зворотного відкликання викликає "транскордонну передачу фінансового падіння".

Справді, транскордонний вплив національних фінансових криз може сформувати зовнішні шоки для інших національних економік. Згадаймо вплив російської фінансової кризи на падіння курсу української гривні та кризу національної банківської системи в 1998 р. Така транскордонна монетарна трансмісія нестабільності (кризи) найбільш імовірна у випадках, коли між окремими країнами є значні торговельні, фінансові та валютні потоки, спостерігається певна взаємозалежність фінансових ринків.

Другий підхід -- це визначення міжнародної фінансової нестабільності як результату суперечливої взаємодії національних і глобальних показників економічної та фінансової динаміки, що визначає стан глобальної фінансової "нестійкості". Такий підхід базується на відомій методології фундаментального прогнозування валютних курсів. Аналіз взаємодії показників національної та міжнародної фінансової динаміки дає змогу визначити дисбаланси, що впливають на зміну валютних курсів, прогнозувати на цій основі можливість виникнення міжнародних фінансових криз. Перевага такого підходу полягає в системності, можливості визначення звязку як національних, так і міжнародних чинників фінансової нестабільності. Але водночас це потребує чіткого визначення субординації показників, їх системної кореляції, обґрунтування ефективних регулятивних заходів щодо попередження кризових явищ.

Третій підхід виходить зі взаємодії структурних факторів -- макроекономічних, секторних та транскордонних. На цій основі фінансова нестабільність визначається як "флуктуація реального попиту та пропозиції в національний чи світовій економіці, яка супроводжується нестабільною національною монетарною та фіскальною політикою. Внаслідок цього виникають непередбачувані зміни в цінах на основні товари, процентних ставок та обмінних курсів". Такий підхід визначає фінансову нестабільність, по-перше, як зумовлені флуктуацією реального попиту та пропозиції дисбаланси у світовій економіці та фінансах, по-друге, як нестабільні відгуки національної фінансової політики на такі дисбаланси та флуктуацію, і, по-третє, як зумовлені цим не передбачувані зміни в цінах, міжнародних розрахунках, процентних ставках та валютних курсах на світових ринках. Переваги такого підходу полягають у тому, що валютна та фінансова нестабільність розглядається з погляду міжнародних дисбалансів та неадекватних відгуків економічної політики на вказані дисбаланси.

Таким чином, глобальну фінансову нестабільність необхідно розглядати як транскордонне за походженням явище, що виникає в міжнародних платіжних, валютних та фінансових відносинах і одночасно впливає на стан національних економік та фінансів. [15, c.182]

Природу глобальної фінансової нестабільності не можна інтерпретувати тільки на основі монетарних підходів, її аналіз потребує врахування структурної взаємодії основних сегментів фінансових ринків, зростаючої ліквідності та взаємодії фінансових і валютних ринків.

Глобальну фінансову нестабільність, на нашу думку, в загальному вигляді можна інтерпретувати як результат суперечливої взаємодії національних, регіональних та глобальних тенденцій у фінансовій сфері, насамперед фінансової лібералізації, глобальної фінансової інтеграції, валютних та фінансових дисбалансів, інтенсифікації глобального руху капіталу, перенагромадження фінансової ліквідності в глобальній економіці.

Глобальна фінансова нестабільність виявляється у переплетінні фінансових та валютних дисбалансів, значних та реверсивних коливаннях валютних курсів та фінансових індикаторів на міжнародних ринках, збільшенні ризиків операцій на міжнародних валютних та фінансових ринках, зменшенні кореляції факторів та параметрів світових фінансових ринків, різкій та суперечливій зміні динаміки фінансових показників, відсутності явно виражених тенденцій (циклічних, динамічних та структурних).

Таблиця 2.1.1.Порівняльна динаміка основних показників міжнародних фінансових ринків у 2005--2008 pp. [18, c.9]

Дані таблиці 2.1.1. на основі останнього річного звіту МВФ за 2008 р. з характерною назвою "Звіт про глобальну фінансову стабільність" дають картину суперечливих трендів на основних міжнародних фінансових ринках (за базу відліку взято час найбільшого підвищення фондових індексів на міжнародних біржах -- 24 березня 2002 p.).

Очевидним є те, що в 2005--2008 pp. відбулося значне падіння фондових індексів з подальшим слабким поновленням, нестабільними і суперечливими є валютні курси внаслідок накопичених диспропорцій у зовнішній торгівлі та поточних рахунках. Індикаторами фінансової нестабільності є значні (більше як 10 % в окремі роки) щорічні коливання курсів валют і показників міжнародних фінансових ринків, асиметрична динаміка фінансових показників, що свідчить про наявність структурних дисбалансів у глобальних фінансах та наростання їх внутрішніх диспропорцій.

Основним фактором сучасної глобальної фінансової нестабільності, на нашу думку, стало проведення політики глобальної фінансової лібералізації, основним провідником якої є Міжнародний валютний фонд. Фінансова лібералізація як зменшення або зняття обмежень на національному фінансовому ринку та щодо міжнародного руху капіталу здійснюється на національному рівні та на рівні міждержавної політики. Ця політика дала позитивні результати для фінансових систем розвинутих економік у вигляді інтенсифікації міжнародної мобільності капіталу, зростання прямих і портфельних інвестицій особливо стимулювало рух короткострокового спекулятивного капіталу Водночас це зумовило фінансові дисбаланси, кризи та відплив капіталу з менш розвинутих країн. Визначальну роль фінансової лібералізації у дисбалансах та фінансових кризах кінця XX ст. підкреслюють багато дослідників, зокрема Нобелівський лауреат Дж. Стігліц".

Під впливом фінансової лібералізації, зростання конкуренції на міжнародних ринках відбувається перенагромадження міжнародної ліквідності, що зумовлює зміну базисних параметрів національних і міжнародних фінансів. Насамперед це виявляється у падінні облікових та процентних ставок до рекордно низьких рівнів -- наприклад, коливання базисної ставки ЛІБОР у доларах США у 2006 р. було в межах 1,4--1,8 % порівняно із середньою 6,5 % у 1996 р. -- та зниженні міжнародної інвестиційної активності.

Зниження цін на фінансові ресурси у глобальному масштабі в комбінації з транскордонним переміщенням виробництва та послуг у більш дешеві регіони та падінням частки капіталоінтенсивних виробництв зумовило зміни в монетарних чинниках економічного зростання. Відбувається періодична зміна комбінації помірної інфляції та регульованої девальвації на комбінацію періодичної дефляції та ревальвації валют, що особливо виявляється в єврозоні та Японії, зумовлюючи періоди економічної рецесії.

Фінансова лібералізація зумовила транскордонний ефект розхитування міжнародних фондових ринків -- від "роздування" фондових індексів у 1997--1999 pp. (перш за все за рахунок ціни акцій високотехнологічних та Інтернет-компаній у США та Європі) до їх подальшого тривалого падіння. Таке падіння фондових індексів набуло затяжного характеру в результаті корпоративних скандалів у США та поширення корпоративних дефолтів із запозичень в Європі, Японії та інших країнах. Це викликало частковий відплив портфельних інвестицій зі США та інших розвинутих країн та суттєву переорієнтацію міжнародних фінансових ринків.

Особливе значення для глобальної фінансової нестабільності мають зниження курсу американського долара, що триває, та його непередбачуваний ефект для глобальної економіки і фінансів у середньостроковій перспективі. Це зумовлено як суперечливою комбінацією факторів динаміки курсу долара, так і структурним характером валютних і платіжних дисбалансов.

По-перше, в останні два роки США повернулися до ситуації так званого подвійного дефіциту -- одночасного дефіциту торговельного балансу, який у 2006 р. оцінювався майже в 5 % ВВП, у комбінації з фіскальним дефіцитом майже у 6 % БВП. Розмір подвійного дефіциту та його фінансування за рахунок зростаючої емісії державних цінних паперів стали основними довгостроковими факторами нестабільності американського долара.

По-друге, склалася асиметрична міжнародна динаміка поточного рахунка -- зростання негативного сальдо поточного рахунка США та необхідність його підтримання за рахунок курсу долара та зовнішніх запозичень, з одного боку, та позитивне сальдо поточного рахунка основних торговельних партнерів США (азійські країни), з іншого боку. В результаті відбувається перенагромадження валютних резервів (офіційних та приватних) у доларах США у світі (перш за все в Азії). Такі надлишкові резерви зумовлюють високий попит на американські облігації та акції з боку іноземних, перш за все азійських, інвесторів і забезпечують боргове фінансування дефіциту торговельного та платіжного балансу США, що перетворило США в найбільшого нетто-імпортера капіталу. [2 , c.116]

По-третє, стан американського долара по-різному відбивається на його курсі щодо валют різних країн. Фактично визначилися два різних типи курсоутворення. Перший -- це розвинуті країни з плаваючим курсом валют, щодо яких курс долара постійно знижується. Це насамперед зниження курсу долара з початку 2005 р. до кінця 2006 р. щодо евро більш як на 20 % , щодо єни, англійського фунта стерлінгів, канадського долара - на 10--12 %, до австралійського долара -- на 20 %. Таке зниження курсу відбувається під впливом ринкових сил, хоч, як у випадку єни, стримується значними валютними інтервенціями японського уряду. Другий тип -- це фактично фіксований або керовано-плаваючий з незначними коливаннями (2--7 % на рік) курс долара щодо валют більшості країн Азії (Китай, Південна Корея, Таїланд, Малайзія, Тайвань, Сінгапур та ін.), а також Росії, України та деяких інших країн.

Ці країни з фіксованим або фактично привязаним до долара курсом мають спільні риси -- експортоорієнтоване економічне зростання, позитивне сальдо поточного рахунка та швидке нагромадження валютних резервів. Аналітики вважають, що політика незмінного курсу національних валют щодо долара за нинішніх умов дає змогу підтримувати високі темпи експорту, але веде до нагромадження потенціалу ревальвації валют з можливими негативними економічними наслідками. Так, зокрема, економічно зумовлена ревальвація китайського юаня в разі переходу до плаваючого курсу оцінюється міжнародними експертами приблизно в 15-- 20 %, що може спричинити зниження експорту та економічну депресію.

Сума вказаних процесів глобальної фінансової нестабільності означає настання певного транзитивного періоду у світовій фінансовій системі, який потребує нових теоретичних підходів та запровадження нових регулятивних механізмів.

Нестійкість (волатильність) фінансових ринків та накопичений дисбаланс у світовій валютно-фінансовій системі є концентрованим виразом фінансової нестабільності. Перш за все це стосується валютної сфери, де штучне підтримання або регулювання курсів долара США та його основних партнерів не може тривати достатньо довго. Дилема в цій сфері - або девальвація долара США, або одночасна значна ревальвація валют його основних торговельних партнерів -- Китаю, Японії та Євросоюзу. Ревальвація валюти вірогідно призводить до втрати конкурентоспроможності на світових ринках та негативних фіскальних результатів, що в кінцевому підсумку уповільнює економічне зростання.

Очевидно, що фактично склалася дуалістична структура регулювання валютних курсів, де частково відновлена Бреттон-Вудська система привязки до долара США, що суттєво впливає на загальний світовий баланс. Більше того, така привязка стала необхідним елементом підтримки самого долара США. На нашу думку, виходом зі становища може бути перехід валют азійських країн від привязки до долара до привязки до кошика валют, що дасть змогу уникнути загрози ревальвації та депресії.

Особливістю розглянутих процесів є те, що глобальна фінансова нестабільність та різка зміна конюнктури глобальних ринків, значне коливання цін та валютних курсів зумовлюють необхідність постійних механізмів збалансування, конкурентної та структурної адаптації. Слід також зазначити, що фінансова нестабільність та істотні стрибки глобальної економічної конюнктури уповільнили темпи світової економіки, але не призвели до світової економічної кризи. [7, c.219]

Це є виявом певної адаптованості світової економіки до конюнктурних та структурних змін. Така адаптованість, на нашу думку, базується на високому рівні міжнародної мобільності капіталу, яка дає змогу національним економікам швидко реагувати на зовнішні цінові та валютно-фінансові шоки, збалансовувати вказані різкі коливання шляхом комбінації валютних і фінансових інструментів, транскордонного переміщення капіталу та його релокації між галузями та країнами.

Невідкладними є проблеми великих валютних резервів та в цілому надлишкової ліквідності в глобальній фінансовій системі. Спроби їх балансування за рахунок реінвестування у довгострокові фінансові інструменти або стерилізації не можуть дати необхідного результату. Одним із найбільш ефективних для економічного розвитку рішень може бути відпрацювання інструментів довгострокового інвестування надлишкової ліквідності в глобальні та регіональні енергетичні, екологічні та соціальні проекти. Подібні проекти є вирішальними для стабільного економічного розвитку, але мають тривалий термін окупності, що не відповідає ринковим критеріям ефективності, та не можуть бути профінансовані приватним сектором. При цьому необхідно відпрацювати фінансові механізми управління ризиками такого інвестування.

Потребують суттєвої зміни фінансові функції Міжнародного валютного фонду -- перехід від фінансування дефіцитів платіжних балансів (яке, очевидно, дає можливості вирішити структурні проблеми) на умовах лібералізації економічної політики до регулювання міжнародної ліквідності, запровадження збалансованих регулятивних механізмів та стандартів у валютній та фінансовій сферах. Стандарти, які запроваджуються МВФ та іншими міжнародними організаціями, потребують більш ефективної міжнародної координації та контролю.

2.2 Ризик виникнення зовнішніх фінансових шоків в умовах фінансових криз та їх вплив на внутрішню нестабільність в країні

Глобальна фінансова нестабільність має найбільш негативний вплив на фінанси ринків, що розвиваються, до яких належить і Україна. Перш за все це зумовлено відкритістю української економіки, її залежністю від імпорту енергоносіїв та експортних галузей. Дослідження впливу зовнішніх ризиків тому й зосереджуються на проблемах можливого зростання цін на імпорт (насамперед енергоносіїв), зменшення надходжень від експорту, їхнього впливу на платіжний баланс та можливу зміну курсу гривні.

Але ймовірне формування зовнішніх шоків необхідно також розглядати з погляду опосередкованого впливу зміни міжнародної макроекономічної ситуації, коригування системи міжнародного валютного регулювання, можливостей девальвації долара і ревальвації євро та валют азійських країн.

Глобальна фінансова нестабільність може впливати на Україну через такі можливі опосередковані зовнішні шоки.

1. Можливість зовнішніх шоків, зумовлених фактичною привязкою курсу гривні до долара США.

Можливі негативні шоки внаслідок фактичної привязки курсу гривні до долара США прогнозують у разі: а) значної та швидкої девальвації долара (такий варіант розвитку подій прогнозують зарубіжні аналітики у разі продовження нинішніх тенденцій) та одночасного підвищення курсу євро; б) істотної ревальвації курсів валют азійських країн, перш за все Китаю, що є значними ринками для українського експорту.

Привязка гривні до долара фактично може означати крос-девальвацію гривні щодо інших плаваючих валют (перш за все євро) та відповідно стимулювати експорт, але тільки за умов відносно стабільної конюнктури на основних експортних ринках України, а також відсутності різких змін цін на імпортовані нафту та газ.

Підвищення курсу євро, відносне скорочення українського експорту у звязку з розширенням Євросоюзу та зростання витрат на імпорт з Європи формують найбільш імовірні зовнішні шоки в короткостроковій перспективі, що може позначитися на поточному рахунку платіжного балансу.

Найбільш прийнятним виходом може бути перехід до привязки до кошика валют, що може позначитися на експорті (метал та хімія), але буде стимулювати структурні зміни в економіці та розвиток внутрішнього ринку.

2. Можливі зміни валютного курсу в разі зумовленої валютними коливаннями різкої зміни міжнародної конюнктури та умов торгівлі.

Така ситуація може виникнути (подібно до 1999--2000 pp.) у випадку ланцюгової реакції падіння цін на базисні товари в результаті комбінації валютних і фінансових криз азійського типу. В такому разі позитивний баланс поточного рахунка може значно зменшитися, що вплине на валютний курс. Подібні наслідки можна помякшити шляхом стимулювання зміни структури експорту та скорочення імпорту. Додаткові ризики цьому додають наслідки вступу України до СОТ та прогнозоване загострення конкуренції з імпортом.

3. Можливі зміни конюнктури на міжнародних фінансових ринках. Зниження курсу долара та перенагромадження доларової ліквідності створюють можливості для більш інтенсивного залучення середньострокових зовнішніх запозичень, прямих іноземних інвестицій та дострокового погашення або реструктуризації зовнішнього боргу. При цьому першорядне значення має не вирішення питання заборгованості МВФ, а погашення заборгованості Росії. [1 , c.17]

Відносно сильні міжнародні макроекономічні показники Росії -- значно потужніші валютні резерви за обсягом та макроекономічною вагою (більше як 12 міс. імпорту), формування стабілізаційного фонду, профіцит бюджету -- дають більш міцну переговорну позицію, але одночасно Росія є вразливою до зовнішньої конюнктури, особливо до зміни цін на енергоносії. Росія також має значні проблеми структурної адаптації економіки, повязані із залежністю від експорту енергоносіїв, неминучим скороченням непрямого субсидування економіки (занижені ціни на газ, електроенергію та ін.) та відповідно відносно високим рівнем інфляції. Результатом падіння долара є помірна ревальвація російського рубля, що негативно впливає на експорт, навіть в умовах збереження високих цін на нафту. Як наслідок, є загроза посилення конкуренції за російські ринки збуту українських товарів у звязку з названими тенденціями та проведенням політики селективного протекціонізму.

Попередження та регулювання наслідків глобальної фінансової нестабільності можливі шляхом структурних змін інноваційного типу та динамічного розвитку внутрішнього фінансового ринку України, перш за все у трьох основних напрямах: