3. Вплив на державну фінансову безпеку чинників грошово-кредитної політики

Головним завданням грошово-кредитної політики НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні.

Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики – це підтримування такої динаміки монетарних агрегатів, яка, водночас, задовольняє попит на гроші і не створює загрози для значної зміни цін.

Досвід свідчить про тісну залежність грошової маси від рівня цін. Саме це було використано в Україні для подолання високих темпів інфляції у перші роки незалежності.

Відомо, що перевищення платоспроможного попиту над пропозицією призводить до підвищення цін. Запобігти цьому можна або через збільшення виробництва (характерно для розвинутої економіки), або через стримування попиту. Дефляційна політика саме дозволяє обмежити попит шляхом зменшення державних витрат, підвищення відсоткових ставок за кредити, посилення податкового тиску, обмеження грошової маси.

Але досвід показав, що дефляційна політика призводить до стримування економічного зростання, тим більше, якщо до неї додається паралельний контроль зарплати і цін шляхом заморожування або встановлення меж зростання.

Грошово-кредитну політику слід розглядати не тільки в аспекті скорочення рівня споживання, а й в аспекті її впливу на ВВП (падіння ВВП в Україні 1991-1999 рр. становило майже 60%).

В Україні виділяють два етапи грошово-кредитної політики: у 1991-1993 рр. вона була експансійною, з 1994 р. - рестрикційною (або обмежувальною). Наслідками рестрикційної політики було "поширення натуралізації економічних відносин, широкомасштабна платіжна криза як додаткове гальмо економічного зростання".

Оскільки дефляційна політика спричинює рецесію, вже в 60-70 рр. XX ст. більшість країн проводили її обережно або навіть відмовлялися від неї.

Рівень інфляції в Україні в 2000 р. становив 25,8%, в 2001 р. - 6,1%, в 2003 р. - 8,2%, в 2002 р. - спостерігалася дефляція 0,6%, в 2003 р. інфляція була на рівні 8,2%, в 2004 р. - 12,3%, в 2005 р. - 19,3%. Це свідчать про певні успіхи НБУ у стримуванні інфляції.

Варто поглянути, які завдання висувають перед собою провідні центральні банки світу. Головним завданням ФРС США є забезпечення економічного зростання і максимальної зайнятості населення за помірної інфляції.

Європейський центробанк має за головну мету дотримання цінової стабільності в зоні євро. З середини 2003 р. його облікова ставка встановлена на рівні 2%, що відповідає цільовому інфляційному орієнтиру. І тільки з 1 грудня 2005 р. ЄЦБ підвищив її до 2,25%.

З точки зору євроінтеграції ВВП України має значно зрости. Деякі російські економісти рівень щорічного зростання ВВП для РФ визначили у 8%. Виходячи з цього, щорічне зростання ВВП України повинно бути на рівні не менше 10%.

Певним чином на проведенні грошово-кредитної політики позначились умови МВФ, що супроводжували надання ним кредитів. Згідно з цими умовами грошово-кредитна політика повинна була мати антиінфляційне спрямування. Встановлювалися цільові монетарні обмеження, недотримання яких могло призвести до призупинення кредитування. Доходило навіть до затримок соціальних виплат.

Внутрішні резерви зростання виробництва можна залучити не дефляцією і стримуванням державних витрат, а навпаки - збільшенням економічної активності держави. Це досягається шляхом керованого вливання грошової маси в обіг, навіть якщо при цьому відновляться певні інфляційні прояви. Дефляція - вилучення державою з обігу частини грошей, що випускаються в період інфляції.

В контексті фінансової безпеки рівень інфляції не повинен перевищувати 5%.

Недосконала також структура грошової маси. За 1997-2005 рр. частка готівки (МО) в МЗ зменшилась лише з 49% до 31% (частка МО в МЗ у розвинених країнах становить 5-10%). Значні обсяги готівки ускладнюють керування грошовим обігом і запобігання "тінізації" економіки.

Отже, основними загрозами у грошово-кредитній сфері, є:

• обмежувальний характер грошово-кредитної політики, її спрямованість переважно на мінімізацію інфляції, а не на потреби економічного зростання (наслідком є скорочення попиту, зростання безробіття);

• невисокий рівень монетизації економіки, дефіцит платіжних засобів (дефіцит товарів замінено на дефіцит грошей);

• надмірна питома вага готівки у загальному обсязі грошової маси;

• незбалансованість грошового і товарного ринків (про що свідчать великі обсяги кредиторської і дебіторської заборгованості);

• значна швидкість обороту грошової маси;

• обмеженість монетарних інструментів для регулювання пропозиції грошей;

• недостатній вплив облікової ставки НБУ на вартість кредитів комбанків;

• незадовільне виконання гривнею функції нагромадження вартості.

Валютно-курсова політика та її вплив на економічні процеси

Валютно-курсова політика - складова грошово-кредитної і макроекономічної політики. Девальвація гривні є сприятливою для експортерів і розрахунків з внутрішніх боргів, ревальвація - сприяє діяльності імпортерів, надходженню іноземних інвестицій і здійсненню розрахунків із зовнішніх боргів.

Завданням валютно-курсової політики є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності гривні, тобто підтримка її стабільного валютного курсу.

Валютно-курсова політика має такі основні складові:

• режим курсоутворення;

• підтримка валютних резервів центробанку на достатньому рівні;

• валютне регулювання і валютний контроль.

Присутність НБУ на валютному ринку спрямована на згладжування амплітуди курсових коливань та захист гривні від спекулятивних атак. НБУ бере участь у валютних торгах, застосовує монетарні інструменти у поєднанні з методами валютного регулювання і валютного контролю, тобто валютно-курсову політику НБУ проводить в режимі регульованого плаваючого валютного курсу.

Міжнародні резерви НБУ на кінець 2005 р. становили 19,4 млрд. дол. США (на кінець 2000 р. - 1,48 млрд. дол. США). За два роки резерви зросли більш ніж в три рази. А найпомітніше зростання обсягів міжнародних резервів НБУ мало місце в 2003 р. - до 6,94 млрд. дол. США. За міжнародною практикою, резерви центробанку повинні переважати квартальний обсяг імпорту. Україна має порівняно невеликі їх обсяги.