2.1Специфічні особливості формування акціонерної власності в україні

Визначальним у формуванні нової економічної системи в Україні є реформування відносин власності, де відбувається активний і безповоротний процес розширення корпоративного і приватного секторів економіки. Нині понад 80% загального обсягу промислової продукції виробляється на недержавних підприємствах. Дослідження відносин власності у нашій країні в науковому плані викликає інтерес і становить основну мету цієї статті. В рамках самого процесу реформування економіки України — переходу від неринкової по своїй природі централізовано керованої форми суспільної власності до ринкового господарства — особливе місце і роль відводяться акціонерній власності. Саме акціонування є дійовим засобом, спрямованим на роздержавлення, демонополізацію і скорочення кількості великих підприємств.

Акціонерна форма набула значного поширення в організації світового господарства. В тій справі економічно розвинуті держави накопичили багатий досвід. У всіх галузях економіки акціонерні товариства стали там провідною організаційно-правовою формою господарювання. Розвиток акціонерної власності пов'язаний з еволюційними змінами її структури — від одноосібного (індивідуального) до асоційованого суб'єкта.

Основним суб'єктом на початкових етапах становлення акціонерної власності виступав одноосібний власник, якому належала основна кількість цінних паперів акціонерного товариства. Далі одноособовий власник поступово замінюється груповим власником (невелика за чисельністю група власників цінних паперів), який займає переважні позиції в капіталі корпорації. Індивідуальні власники витісняються, знижується їх сукупна частка у володінні цінними паперами. Власність концентрується в руках компаній—юридичних осіб. Вони стають власниками основних фондів і навіть землі, зростають їх фінансові активи (володіння акціями, облігаціями та іншими цінними паперами).

Концентрація багатства в руках юридичних осіб, посилення їх потуги відносно фізичних осіб за винятком економічних мають і інші наслідки, пов'язані, перш за все, із змінами в структурі власності. Визначальний вплив на характер, цілі і мотиви діяльності корпорації має динаміка змін у розподілі акціонерного фонду. Значно зменшується частка акцій, які знаходяться в індивідуальному володінні і різко зростає питома вага юридичних осіб, серед яких виділяються дві великі групи: промислові й інші компанії, пов'язані між собою діловими стосунками, і "інституційні інвестори" — юридичні особи, які подають на ринок цінних паперів акції страхових, пенсійних, добродійних та інших фондів.

В Україні акціонування розглядається як важливий фактор оновлення основних фондів діючих підприємств, як важіль структурної перебудови економіки, тому що воно інтегрує інтереси виробників, постачальників і споживачів. Придбання акцій дає можливість не втратити заощадження через інфляцію, а за умови успішної діяльності підприємства – і помножити ці засоби. Акція виступає економічним і правовим "інструментом" індивідуалізації корпоративної власності, оскільки фіксує величину власності акціонера в акціонерному капіталі корпорації, надає акціонеру право участі в управлінні товариством і на одержання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства, а їх розмір визначається самими акціонерами на загальних зборах; економічно гарантується збереження власності акціонера при виході з акціонерного товариства.

Вітчизняний та зарубіжний досвід свідчить, що для держав з перехідною економікою найважливішою проблемою є координація зв'язків між підприємствами, галузями, регіонами, застосування нових методів управління і, перш за все, забезпечення вертикальних і горизонтальних взаємозв'язків між підприємствами всіх галузей і сфер господарства. Це обумовлено тим, що приватизація привела до передання мало прибуткових активів у руки людей, які не мали ні навичок, ні фінансових ресурсів для забезпечення ефективного управління. Більша частина високоприбуткових підприємств попала до рук підприємницької меншості, проте в дуже рідкісних випадках нові господарі здійснювали глибоку реструктуризацію підприємств, яка могла б виправдати продаж їм державної власності. Велике, багатогалузеве виробництво, яке дісталось Україні від єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, в нових умовах не змогло забезпечити саморегуляцію вертикальних і горизонтальних зв'язків на основі приватногосподарського інтересу і приватногосподарського підходу до управління. Відсутність загальної координації призвела до монополізму підприємств і, як наслідок, до цінового диктату, спаду виробництва, інфляції, інвестиційного застою.

Результатом цього стало скорочення, перш за все, високотехнічних видів продукції. Під технічні кредити в Україну надходить зарубіжна техніка за завищеними цінами, а вітчизняні машинобудівники, здатні виконувати подібні замовлення, простоюють. В структурі промисловості частка машинобудування скоротилася з 30,7% наприкінці 90-х років до 13,8% у 2008 році .

В Україні практично не здійснюється технологічне оновлення таких галузей, як гірничорудна, надзвичайно зношене устаткування в енергетиці і в вугільній промисловості, гострою є проблема собівартості металургійної продукції і має місце ряд інших проблем, які існують на шляху відродження наукоємної вітчизняної продукції. Тому в програмі діяльності Кабінету Міністрів наголошується особлива увага по "прискоренню структурної перебудови машинобудівного комплексу та нарощуванню обсягів виробництва наукоємної продукції".

Теорія і практика напрацювання і розвитку ефективних форм організації вертикальних і горизонтальних зв'язків між галузями і підприємствами свідчать, що вони можуть і повинні здійснюватись, насамперед, на основі регулювання економічних відносин самими виробниками.

Основою такої саморегуляції виступає інтеграція власності, яка в сучасних умовах під силу тільки акціонерній власності.

Дослідження відносин власності в акціонерних товариствах у практичному плані корисне тому, що воно передбачає вивчення, аналіз ролі її суб'єктів. Для українських акціонерних товариств це, насамперед, пов'язано з наявністю такого важливого акціонера як держава. Приватизація державних підприємств здійснювалася протягом досить тривалого періоду і з різною глибиною продаж. Приватизація підприємств, які мали для державу особливу цінність, планувалася з залишенням значних пакетів акцій за державою. Підприємства інвестиційне менш привабливі просто не знайшли своїх інвесторів, і держава вимушено стає власником цих пакетів акцій.

Держава в таких умовах виступає одним із інституційних інвесторів і поряд з іншими акціонерами бере участь в управлінні товариством, має можливість контролю в залежності від величини пакета акцій. Але в цих умовах функція інтегрування, узагальнювання виробництва і власності виконується акціонерною власністю .

Інтегральні властивості акціонерної власності ведуть до злиття не тільки розрізнених грошових засобів, а й акціонерного капіталу акціонерних товариств в єдиний капітал, який функціонує в різних галузях економіки. Перехресне володіння акціями в компаніях дозволяє здійснювати контроль над діяльністю усіх ланок народного господарства з боку товариств.

В умовах, коли очікування результатів від періоду реформування державної власності в Україні себе не виправдало, використання унікального потенціалу акціонерної власності і акціонерного капіталу для модернізації економіки має особливе значення, оскільки: по-перше, банківська система України поки що практично не готова забезпечити виділення великих інвестиційних коштів на кредитній основі для створення виробничого капіталу; по-друге, при акціонерній формі інвестиційний риск обмежений ціною придбаних акцій, які розподіляються між інвесторами-акціонерами; по-третє, наявна публічність (прозорість) господарської діяльності і звітність.

В процесі становлення в Україні ринкової економіки і в зв'язку з широким розвитком підприємництва об'єктивно постає питання щодо вибору найефективнішої форми господарювання. Якщо для малого бізнесу найбільш прийнятною формою організації підприємницької діяльності є створення приватних підприємств з правом наймання робочої сили, то для середнього і великого бізнесу, як показує практика, більш ефективною формою господарювання є акціонерне товариство. В умовах, коли в Україні один з найвищих у світі рівнів концентрації і централізації виробництва, який є готовою матеріально-технічною і організаційною базою для створення і розвитку акціонерних товариств, акціонерна власність є пріоритетною для реформування економіки нашої країни.