1.2 Характеристика порядку формування капіталу основних видів акціонерних товариств

Історично товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобовязаннями товариства. Згідно з першим критерієм законодавство розрізняє акціонерні та неакціонерні (інші) товариства (класичний поділ: товариства капіталів - акціонерні товариства, особові - інші), відповідно до другого критерію (межі відповідальності) розрізняють товариства: а) відкриті акціонерні товариства; б) з обмеженою відповідальністю; в) з додатковою відповідальністю; г) повні; д) командитні.

Три перші види товариств (відкрите акціонерне, з обмеженою відповідальністю та з додатковою відповідальністю) створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Це статутні господарюючі субєкти - підприємства колективної власності. Повне і командитне товариства діють на підставі установчих договорів [74, с.218].

З наведеної класифікації випливає, що категорія господарюючих субєктів типу товариств включає в себе загальні ознаки для всіх видів товариств і особливі ознаки окремих їхніх видів.

Відповідно до ч.2 ст.83 Цивільного Кодексу товариством є організація, створена шляхом обєднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Поділ юридичних осіб на товариства (корпорації) і установи є одним з найдавніших; він відомий ще римському праву. В основу їх розмежування кладуться різні критерії. Узагальнений їх огляд наводить С.М.Братусь: корпорації діють в інтересах своїх членів, установи - в інтересах користувачів, які не є членами; визначеність складу членів корпорації і невизначеність користувачів установи; основою корпорації є люди, основою установи - цільове майно; мета і зміст діяльності корпорації визначається спільною волею їх членів, а мета установи внесена ззовні, тому органом, який виробляє волю установи після її утворення, є призначена або засновником, або органами державної влади адміністрація [31, с.304].

Статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських обєднань (участі в існуючих обєднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

Правове положення акціонерних товариств визначено Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про господарські товариства”, Законом України «Про акціонерні товариства».

В дореволюційному законодавстві господарські товариства називалися суспільствами. В одному з дореволюційних трудів відмічається, що під поняття товариства (societas) взагалі підходить любе поєднання декількох осіб з метою досягти якоїсь загальної для членів вигоди в результаті вчинення певних дій на загальний капітал, який складається з грошей, товарів, праці або в іншому вигляді.

Законом України “Про господарські товариства” передбачено, що вони можуть створюватися в різних організаційно - правових формах. Відомі наступні види господарського товариства: відкриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, командитні товариства та повні товариства. Серед них найбільш розповсюдженими є акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

Всі господарські товариства наділені правом юридичної особи з дня державної реєстрації.

Для порівняння відзначу, що дореволюційне законодавство знало такі форми товариств: повне, на віру, акціонерне та артільне, а законодавство перших років радянської влади - просте товариство, повне, товариство на віру, товариство з обмеженою відповідальністю.

Особливості правового статусу господарських товариств залежать від їх виду і організаційної форми. При заснуванні господарського товариства вибір організаційної форми залежить від засновника та засновників. При цьому враховується зміст та основні напрямки діяльності, сфера їх здійснення, ресурси, які можуть бути використані, кількість та склад осіб, які безпосередньо обєднуються для здійснення господарської (комерційної) діяльності [45, с.38].

Всі види господарських товариств можуть бути розділені на обєднання осіб, та обєднання капіталів. До обєднань осіб відносяться повні та командитні товариства, до обєднань капіталів - акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Повні та командитні товариства будуються на особистій участі його учасників у веденні справ суспільства. Тут важливе значення мають особиста довіра “товаришів” один одному, вони несуть солідарну відповідальність, мають інші права та обовязки, які характеризують їх відношення як “товариські”. Ведення справ таких товариств здійснюється за загальною згодою всіх учасників, які несуть повну відповідальність за боргами товариства.

Акціонерні товариства мають ряд переваг по відношенню до інших видів господарських товариств, які роблять його найбільш вдалою формою для бізнесу в силу цілого ряду причин. Акціонерні товариства завдяки випуску акцій отримують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у відношенні з непропорційним бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх легше перетворити на гроші при виході з акціонерного товариства, ніж отримати назад долю в статутному капіталі інших товариств [37, с.5].

Акціонерні товариства. - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (обєднання капіталу) різних осіб, яка проводиться шляхом продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутків.

Відкрите акціонерне товариство здійснює публічне розміщення акцій У Закритому акціонерному товаристві, акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

При цьому акції акціонерного товариства відкритого типу можуть переходити від одного власника до іншого без згоди інших акціонерів, тоді як акції товариства закритого типу лише зі згоди більшості акціонерів, якщо інше не передбачено в статуті.

Ст. 26 Закону «Про акціонерні товариства” встановлює мінімальні розміри статутних капіталів як для закритого (100 мінімальних розмірів оплати праці), так і для відкритого АТ (1000 мінімальних розмірів оплати праці). При цьому мінімальний розмір оплати праці має встановити закон на дату реєстрації АТ. Якщо на дату реєстрації АТ статутний капітал не відповідав даній сумі, то потрібно збільшити його до встановленого Законом мінімуму, інакше статут АТ може бути визнаний недійсним на підставі ст. 94 Закону.

Щодо новостворюваних АТ, то розмір статутного капіталу вказується відповідно до ст. 9 Закону спочатку в договорі між засновниками про створення АТ, а після цього згідно зі ст. 11 Закону в статуті АТ. Причому дата укладення договору, дата прийняття засновниками статуту й дата реєстрації АТ, як правило, бувають різними. В даному випадку, якщо після укладення договору зі створення АТ або після прийняття його статуту змінився розмір мінімальної оплати праці, то в реєстрації АТ може бути відмовлено, якщо розмір статутного капіталу не відповідає законодавству на дату реєстрації.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій.

Згідно із Законом України ,,Про господарські товариства” від 19.09.1991р. збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено, статутом.

Зміни статуту, повязані із збільшенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.

Рішення про зменшення статутного фонду акціонерного товариства приймається у тому ж порядку, що і про збільшення його статутного фонду.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій, у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визначаються недійсними, але не раніше, як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, повязані із змінами статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом або арбітражним судом.

Акціонерне товариство є субєктом системи оподаткування України, оскільки платниками податків і зборів (обовязкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно законів України покладено обовязок сплачувати податки і збори (обовязкові платежі) [6].

Акціонерне товариство має право випуску облігацій та інших цінних паперів відповідно до законодавства України про цінні папери і фондову біржу.

Термін «фінанси» (від лат. «financio» -- доход, платіж) виник у XIII ст. в Італії. Вперше його почали використовувати у відомих на той час європейських центрах торгівлі та банківської справи (Венеції, Генуї, Флоренції) у значенні «грошова оплата». Йшлося передусім про обовязкове передавання громадянином частини свого доходу в розпорядження монарха, короля або іншого правителя для його матеріального утримання і здійснення певних витрат державного характеру. В подальшому цей термін дістав міжнародне визнання і почав застосовуватися при визначенні форм, методів мобілізації коштів та їх використання для виконання державою її функцій..[38,с.70]

Фінанси виникли внаслідок розширення регулярного товарно-грошового обміну, розвитку держави та її потреб у грошових ресурсах. їх існування неможливе без використання грошей у соціально-економічних процесах і втручання в них держави з метою задоволення життєвих суспільних інтересів. За економічною природою фінанси є грошовими відносинами, проте вони відрізняються від грошей як за своїм змістом, так і за виконуваними ними функціями..[34,с.45]

Сучасна фінансова наука також не дає однозначної відповіді щодо суті фінансів. Тим більше, що багатогранність фінансів дає можливість вивчати їх з позицій різних рівнів, у тому числі загальної теорії фінансів, економіки, менеджменту, права тощо.

Фінанси за своїм економічним змістом - складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення фінансів. Так, більшість економістів радянської доби звужено трактує фінанси, відводячи їм роль розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі відтворення. Це зумовлено тим, що у теоретичному плані на стадії будівництва комуністичного суспільства сфера дії фінансів має звужуватися разом із звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати.

В економічній і фінансовій теорії сьогодні переважає трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих відносин. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують економічні, грошові відносини, потім на них накладається категорія фінансів, з чого і виводиться її економічна суть. Але економічні відносини не мають чітких кількісних і якісних характеристик, тому неможливо визначити межу фінансів в економічній системі.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси виступають як категорія економічного життя, що є невідємною частиною ринкової економіки..[14,с.100]

Фінанси -- це сукупність економічних відносин, що складаються в суспільстві у процесі формування та використання фондів грошових ресурсів. Фінанси охоплюють не будь-які економічні відносини, повязані з грошовими коштами (потоками). До них належать лише відносини, що забезпечують рух грошей у вигляді фондів..[45,с.38]

В умовах ринку призначення їх полягає також у підтримці підприємницької ініціативи, ділової активності всіх субєктів господарської діяльності незалежно від форми власності. Одночасно за допомогою фінансів здійснюється цільовий контроль за дотриманням встановленого порядку формування, розподілу і використання кожного виду грошових ресурсів на всіх рівнях господарювання. Вони виконують роль важливого засобу узгодження економічних інтересів окремих виробників, підприємств, акціонерних товариств, галузей народного господарства та регіонів країни. Це конкретна форма використання товарно-грошових відносин, регулювання, функціонування та розвитку всієї економічної системи.

Фінанси представляють собою сукупність грошових відносин, що виникають на всіх стадіях створення, функціонування і ліквідації товариства. Виходячи з цього визначення, та детально проаналізувавши структуру акціонерного товариства виходить, що фінанси акціонерного товариства являють собою врегульовані правом відносини щодо:

§ Обєднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів;

§ Випуск та обіг акцій;

§ Отримання доходів;

§ Розподіл майна та прибутку у фонди товариства;

§ Виплата дивідендів на акції..[22,с.100]

З точки зору організаційно-правової форми, акціонерне товариство для ринкової економіки є найприйнятнішим видом підприємницького обєднання, оскільки найповніше забезпечує функцію концентрації й централізації капіталу і його подальшого використання [11, с. 107].

Дослідження фінансів акціонерних товариств, їхньої ролі й місця у фінансовій системі ґрунтується на вивченні їх суті як структуризації фінансових відносин шляхом виділення їхніх окремих складових, що є передумовою глибшого їх вивчення.

Визначаючи роль фінансів акціонерних товариств, не можна не сказати про їхню багатогранність, адже вони охоплюють грошові відносини із засновниками товариств, трудовим колективом, із постачальниками, покупцями, бюджетом, банками, позабюджетними, страховими й іншими організаціями. Фінанси акціонерних товариств функціонують у процесі придбання сировини, матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей, реалізації виробленої продукції. В процесі інвестування, формування капіталу і резервів, створення й розподілу прибутку, при виплаті дивідендів за акціями і відсотків за облігаціями, у процесі сплати податків до бюджету, при отриманні й погашенні кредитів. Відмінності в організаційно-правовому статусі акціонерних товариств помітно відбиваються на організації їхніх фінансів -- джерелах і порядку формування статутного капіталу та закріпленні прав власників через акціонування, системі розподілу прибутку (доходу), взаємовідносинах із бюджетом [52, с.109].

Функції фінансів акціонерних товариств безпосередньо повязані з формуванням і рухом (розподілом, перерозподілом і використанням) капіталу, доходів, фондів, резервів та інших грошових джерел, засобів підприємства, тобто його фінансових ресурсів. Отже, безпосередніми обєктами управління фінансами акціонерного товариства є грошові потоки і фінансові ресурси.

Фінанси акціонерного товариства -- це сукупність форм і методів формування, розподілу та використання фінансових ресурсів із метою забезпечення статутної діяльності й розширеного відтворення, а також відносини, що виникають на всіх стадіях створення, діяльності, реорганізації та ліквідації товариства [38, с. 67].

Функції будь-якої економічної категорії є формою вираження її суспільного призначення, її сутності в дії. З огляду на це фінанси акціонерних товариств виконують такі функції:

§ формування капіталу, грошових доходів і фондів фінансових ресурсів;

§ використання капіталу, грошових доходів та фондів фінансових ресурсів;

§ регулювання грошових потоків[50, с. 107].

У ході реалізації функції використання фінансових ресурсів відбувається оптимізація вкладення капіталу і залучених коштів до оборотних і необоротних активів, забезпечення платежів до бюджету і позабюджетних фондів, вкладення вільних грошових ресурсів у найліквідніші активи, використання грошових доходів на цілі розвитку. Реалізація такої функції забезпечує розвиток підприємства, інтересів трудового колективу й акціонерів.

Функція регулювання грошових потоків відображає специфіку суспільного призначення фінансів акціонерних товариств і повязана з процесом формування й використання фінансових ресурсів, який опосередковується відповідними грошовими потоками. Результуючим ефектом є забезпечення збалансованості грошових і матеріальних потоків та формування фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення статутної діяльності, виконання всіх зобовязань.

Реалізація зазначених функцій у процесі управління фінансами акціонерних товариств, природно, супроводжується і здійсненням контролю (як однієї з функцій будь-якого управлінського процесу) за грошовими потоками та формуванням капіталу, грошових доходів і фондів.

Деталізація функцій фінансів акціонерних товариств має досить умовний характер, оскільки усі функції тісно переплетені й здійснюються практично одночасно. Відповідальність за конкретну їх реалізацію покладається на фінансові служби і фінансових менеджерів. Негативні наслідки незадовільного фінансового управління можуть виявитися у вигляді як суто фінансових втрат, втрат і згаяних вигод, так і у вигляді падіння якості бізнесу в цілому.

Капітал акціонерного товариства за своєю сутністю і функціями практично не відрізняється від капіталу підприємств інших організаційно-правових форм. Однак за джерелами, формами і методами формування, структурою й складом, приналежністю, характером управління і використанням має ряд особливостей, обумовлених характером акціонерної форми підприємницької діяльності і корпоративних відносин (найбільші можливості збільшення за рахунок часткових та боргових інструментів, можливість маневрування структурою капіталу, колективний внесок коштів у процесі формування, перевага інтересів більшості при виборі напрямків застосування та розподілі результатів використання капіталу, розділення функцій власності й управління капіталом акціонерного товариства).

Формування капіталу акціонерного товариства є сукупністю процесів планування, пошуку, накопичення і своєчасного залучення в обіг первинних основних факторів виробництва, оптимальної (цільової) структури і складу в кількості, необхідній і достатній для одержання максимального прибутку чи інших вигод. Формування капіталу АТ повинне здійснюватися з використанням переваг акціонерної форми господарювання і з урахуванням інтересів усіх груп учасників корпоративних відносин.

Для безупинного й ефективного функціонування капіталу акціонерного товариства необхідна раціонально організована система його формування. Система формування капіталу акціонерного товариства становить сукупність увязаних та погоджених методів і засобів залучення виробничих ресурсів у господарський обіг, що використовуються (методи і засоби) органами управління й економічними службами підприємства в процесі формування капіталу. Ця система повинна забезпечувати здійснення таких функцій: планування, вибір і залучення ресурсів в обіг, розподілення ресурсів за складовими обраної стратегії АТ і контроль формування капіталу.

Основна мета системи формування капіталу - забезпечення ефективності процесу формування капіталу шляхом використанням переваг акціонерної форми господарювання. Для реалізації основної переваги акціонерного товариства, яка полягає в можливості збільшувати власний капітал за рахунок емісії і розміщення акцій, і на підставі цього додатково залучати в оборот позикові кошти, не знижуючи фінансової стійкості, на перший план виходять оцінка і формування інвестиційної привабливості корпорації. Здатність АТ залучати кошти за рахунок часткових і, як наслідок, боргових інструментів залежить від відповідності інтересів інвесторів та фінансово-економічних можливостей і пропозицій корпорації, а також від поширеності інформації про них. У таких умовах вирішення завдання залучення коштів інвесторів для формування капіталу повинне конкретизуватися у формуванні інвестиційної привабливості акцій і облігацій АТ з позицій як стратегічного, так і портфельного інвесторів [16,c.129].

У структурі акціонерного капіталу (власності) відокремлюють власний та запозичений капітал. Перший складається з коштів, отриманих від випуску і реалізації цінних паперів та резервного капіталу, що утворюється в результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватись від подальших випусків акцій. Запозичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.

Акціонерні товариства, акумулюючи великі капітали шляхом випуску і продажу акцій, у той же час не зобовязані повертати їх через відповідний термін, як при звичайній банківській позичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не знаходили прибуткового використання через те, що ці капітали були недостатніми для організації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний процент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було обєднати. Таку централізацію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу.

У ринковій економіці існує так званий фіктивний капітал. Такий капітал представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях) і дає право його власникам отримувати дохід у вигляді дивідендів і процентів. Він здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються та купуються. Свою назву фіктивний капітал дістав тому, що він створює ілюзію, нібито всі цінні папери є дійсним (реальним) капіталом і приносять дохід, не будучи безпосередньо повязаними з відтворенням.

Проте цінні папери самі по собі не створюють вартості (цінності). Водночас, як відомо, вони дають право на привласнення частки прибутку. Кількісно сума капіталу, вкладеного в цінні папери в капіталістичних країнах, у кілька разів перевищує суму капіталу, вкладеного безпосередньо в сферу виробництва, торгівлі та банківської справи [16,c.187].

Фіктивний капітал не є відособленою часткою промислового виробництва і не виконує специфічних функцій у процесі руху реального капіталу та самозростання останнього. Більше того, рух цих капіталів може здійснюватися у протилежних напрямах.

Отже, відбувається своєрідна роздвоєність капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, з іншого -- його відображення в цінних паперах. Реальний капітал функціонує в процесі виробництва, а цінні папери починають своє особливе «життя», самостійний рух на фондовій біржі як фіктивний капітал.

Одна з особливостей реального капіталу полягає в тому, що після здійснення кругообігу він повертається до свого власника. Власник же акцій, як зазначалося раніше, не має права на повернення свого грошового капіталу. Щоб його отримати, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. При цьому він може одержати більше або менше, ніж вклав в акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капітал не є часткою реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще не завершити свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вже поверне свій грошовий капітал.

Фіктивний капітал виникає на основі реального (дійсного) капіталу, оскільки за відсутності останнього, який «породжує» прибуток, не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, що претендує на отримання відповідної частки прибутку, але сам її не створює.

Фіктивний капітал є товар, що обертається на ринку і має ціну. Він, як зазначалось, рухається поза кругообігом дійсного капіталу, вкладеного у виробництво. Важливо підкреслити, що фіктивний капітал не є чимось випадковим для капіталізму. Він закономірно розвивається на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери - це титул на дохід, тобто за своєю економічною сутністю є документами, які віддзеркалюють рух позичкового капіталу [16,c.197].

Взагалі фіктивний капітал кількісно перевищує позичковий, і їх рух не збігається. При цьому розмір позичкового капіталу впливає на дохід, який він приносить. Фіктивний капітал сам залежить від доходу.

Акціонерні підприємства характеризуються рядом переваг порівняно з індивідуальними капіталістичними підприємствами. Акціонерна форма відкриває можливості вищої концентрації виробництва і тим самим дозволяє реалізувати переваги крупного бізнесу. Тобто створення акціонерного товариства призводить до формування особливого, так званого засновницького прибутку. Даний прибуток утворюється як різниця між сумою, одержаною від реалізації цінних паперів по біржовому курсу, і вартістю реального капіталу, вкладеного у товариство. Цей вид прибутку виникає в усіх випадках, коли засновується нове акціонерне товариство або відбувається перетворення індивідуальних капіталістичних підприємств на акціонерні [17,c.314].

Засновницький прибуток - одна із форм прибутку, який у своїй основі є капіталізованим підприємницьким доходом.

Власники акцій, як правило, не претендують на одержання середнього прибутку, а задовольняються дивідендом, величина якого (коли співвіднести дивіденд не до номінальної вартості акцій, а до її ринкового курсу) наближена до звичайного позичкового процента. Купівля акції розглядається як використання капіталу як капіталу - власності.

Таким чином, якщо акціонерне підприємство забезпечує всім власникам акцій дивіденд, що дорівнює проценту, воно може продовжувати функціонувати. У період гострої конкурентної боротьби, зумовленої проблемами збуту товарів (послуг), Акціонерні товариства можуть знизити ціни на акції і продавати свою продукцію на рівні витрат виробництва плюс процент. Зрозуміло, доходи акціонерних підприємств за цих умов суттєво скорочуються і, більш того, може взагалі зупинитися виплата дивідендів. Але акціонерний капітал продовжує функціонувати.

Слід відзначити і той факт, що акціонери не відповідають усім особистим майном за діяльність товариства. Вони несуть лише обмежену відповідальність у розмірі внесеного паю, тобто суми, виплаченої за акції. Коли таке товариство зазнає краху, то його власний і резервний капітали використовуються для задоволення претензій кредиторів і лише залишок, якщо такий є, сплачується акціонерами. Власник акції не має права вимагати від акціонерного товариства повернення вартості акцій за їх номіналом. У той же час він може продати акцію на ринку цінних паперів -- фондовій біржі.

Розподіл одержаного прибутку здійснюється за рішенням правління акціонерного товариства. При цьому частка прибутку використовується для розширення масштабів виробництва і поповнення резервного капіталу, ще одна частка його спрямовується на виплату зарплати і премій (тантьєм) управлінському персоналу акціонерних товариств, також певна частка виплачується державі у вигляді податків і процента кредиторам. Після всіх цих відрахувань прибуток, який залишився, розподіляється між акціонерами пропорційно кількості акцій, належних їм. Ця залишкова частка прибутку й утворює дивіденд [17,c.329].

Величина дивіденду не є раз і назавжди даною і постійною. Вона може збільшуватись або зменшуватись залежно від загальної суми прибутку, отриманого акціонерним підприємством, і від розміру прибутку, який розподіляється між акціонерами. У реальній практиці загальна сума прибутку може зростати, у той же час як сума прибутку, що розподіляється між акціонерами, залишатись без змін або навіть зменшуватись. Це залежить від обраної стратегії та перспектив розвитку акціонерного товариства. В окремі періоди загальна сума прибутку може залишатись попередньою, а обсяг прибутку, що розподіляється, підвищитись за рахунок нагромадженого раніше резервного капіталу. Рішення про те, яка частка прибутку буде розподілена між власниками акцій, а яка використана для інших цілей, приймається правлінням товариства. Вирішальна роль тут належить власникам контрольного пакета акцій.

Одже, фінансово-економічний стан підприємства та зовнішні умови господарювання впливають на його можливості залучення фінансових і матеріальних ресурсів для формування капіталу й забезпечення сталого розвитку. Значна кількість вітчизняних акціонерних товариств має надлишкові необоротні активи з морально і фізично зношеним устаткуванням та майже повну відсутність оборотних коштів, особливо фінансових. У сукупності з низьким платоспроможним попитом це призвело до зниження ефективності використання капіталу та скоротило можливості оновлення, модернізації основних засобів й застосування нових технологій [17,c.346].

Формування капіталу, а також характер впливу цього процесу на фінансово-економічні результати господарської діяльності акціонерних товариств залежить від стану і динаміки розвитку факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ підприємства.

1.3 Цілі, завдання та методи управління фінансами акціонерних товариств Особливості організації фінансів банківських структур у формі АТ

Аналізуючи особливості організації і функціонування фінансів акціонерних товариств, які полягають у способі утворення статутного капіталу та закріпленні прав власників через акціонування, можливості залучення фінансових ресурсів через додаткову емісію акцій, оподаткуванні акціонерних товариств, розподілі прибутку при виплаті дивідендів і процентів по акціях та облігаціях, створенні фонду виплати дивідендів дає підставу зробити висновок, що акціонерна форма організації бізнесу є більш гнучкою і сприятливою для залучення капіталу, розширення господарської діяльності, підвищення рентабельності, оскільки переваги таких підприємств полягають, перш за все, в можливості залучення більшого капіталу для інвестицій шляхом продажу акцій, обмеженістю відповідальності власників, масштабності підприємницької діяльності, постійності існування, простоті заміни власників, відокремленні власників від управління, зацікавленості власників в кінцевих результатах роботи.

Фінансові ресурси це грошові кошти, які формуються в процесі фінансово-господарської діяльності із внутрішніх і зовнішніх джерел та які визначають фінансовий потенціал підприємства та потенціал виживання, використовуються для фінансування процесів відтворення у наступному періоді. Джерела фінансових ресурсів формуються у процесі операційної, інвестиційної і фінансової діяльності і за формою власності можуть належати підприємству (нерозподілений прибуток, амортизація) або ж залучатись на кредитній основі (банківські кредити і облігаційні займи) [17,c.138].