logo
Адаптація світового досвіду до умов діяльності фінансових посередників України (в аспекті діяльності інвестиційних фондів)

1.1. Поняття інвестиційного фонду як інституту спільного інвестування

Суттєвим внут-рішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних по-тенційних інвесторів, а найбільш по-ширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок еко-номіки (державного сектору, корпора-тивного або банківського) спільне інвестування як обєднання коштів ба-гатьох субєктів з метою їх розміщен-ня у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємниць-ких структур - інститутів спільного інвестування.

Вітчизняний механізм спільного інвестування був запроваджений Ука-зом Президента «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» ще в 1994 році, і спрямовувався, головним чином, на обслуговування процесу роз-державлення майна в межах привати-заційної програми. Сучасне еко-номічне середовище потребує створення нових інвестиційних структур, здатних перетворити розпорошені гро-шові ресурси на потужне джерело фінансування, спроможне скласти конкуренцію банківській системі, ад-же спільне інвестування має ряд пере-ваг як для субєктів, так і для обєктів інвестування. Створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, що визна-чається як один з головних напрямів розвитку фондового ринку України, передбачає, насамперед, приведення українського законодавства у відпо-відність із законодавством країн ЄС . І першим кроком на цьому етапі стало прийняття у березні 2002 року Закону України «Про інститути спіль-ного інвестування» та інших норма-тивних документів, що регулюють діяльність інститутів спільного інвестування [13].

Взагалі поняття інвестиційного фонду та інвестиційної компанії було визначено ще Положенням про інвестиційні фонди та компанії яке було затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. N 55/94 [2]. Так, згідно даного положення, інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду можуть бути як юридичні так і фізичні особи. Проте, не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, повязаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами.

У статуті інвестиційного фонду зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція й порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, який дорівнює розмірові дивіденду на один інвестиційний сертифікат, порядок реорганізації та ліквідації інвестиційного фонду.

Статут інвестиційного фонду повинен містити вимогу щодо заборони створення будь-яких спеціальних і резервних фондів, а також може містити положення про повний розподіл його прибутків між засновниками й учасниками в порядку, встановленому інвестиційною декларацією.

До статуту може бути включено й інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на предявника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників, до виключної компетенції яких належить:

внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;

затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;

прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;

затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведення аудиторської перевірки;

затвердження порядку розрахунку дивідендів;

прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затвердження положень про них;

прийняття рішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;

обрання й відкликання членів спостережної ради.

Загальні збори засновників скликаються не рідше одного разу на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10 відсотків випущених інвестиційних сертифікатів.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада, не менш як 60 відсотків членів якої повинні бути неафілійованими особами. Членами спостережної ради можуть обиратися також особи, які не є учасниками інвестиційного фонду.

Інвестиційний фонд не має права:

випускати облігації та векселі;

мати в своїх активах більш як 10 відсотків цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 5 відсотків своїх активів у цінні папери одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, казначейські зобовязання держави та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано Урядом України;

тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів інвестиційного фонду;

купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду;

видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб, укладати договори застави;

придбавати цінні папери повних та командитних товариств.

Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства".

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобовязана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів. Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду. Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій субєктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та обєктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобовязаннями інвестиційної компанії, не повязаними з діяльністю взаємного фонду.

Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, повязаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією. Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування. Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, закритих фондів - за кошти учасників та приватизаційні папери.

Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разового розміру їх статутних фондів. Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті - такі, що підлягають вільному перепродажу. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією.

Чистими активами інвестиційного фонду визнається вартість активів, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки.

Доходи фонду складаються з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають у власності фонду, та доходів від операцій з цінними паперами й іншими активами. Доходи фонду, його засновників та учасників оподатковуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок реорганізації інвестиційних фондів, а також особливості перетворення закритого інвестиційного фонду у відкритий інвестиційний фонд та закритого взаємного фонду інвестиційної компанії у відкритий взаємний фонд інвестиційної компанії визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) за погодженням з Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України [2].

З плином часу постала необхідність щодо більш широкого визначення поняття інститутів спільного інвестування, так у березні 2002 року, як вже зазначалось вище, було прийнято Закон України «Про інститути спіль-ного інвестування». Цим правовим актом було визначено ряд положень, що регламентують на сьогодення діяльність інститутів спільного інвестування в Україні. Наведемо основні з них:

корпоративні інвестиційні фонди створюються у формі відкритого акціонерного товариства з винятковим видом діяльності, а пайові інвестиційні фонди - як сукупність активів, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності і не мають статусу юридичної особи;

залежно від терміну викуповування цінних паперів інститути спільного інвестування поділяються на закриті, відкриті та інтервальні. Перші два види існували і раніше. Інтервальний фонд, на відміну від інших, протягом певного часу працює як закритий, але на визначені дати практично виконує обовязки відкритого щодо задоволення вимог інвесторів з викуповування в них цінних паперів інститутів спільного інвестування;

Залежно від виду активів, у які вкладаються кошти інститутів спільного інвестування, фонди поділяються на диверсифіковані та недиверсифіковані. Останні можуть вкладати кошти в активи ризикованіші, але й дохідніші. Прикладом абсолютно недиверсифікованого інституту спільного інвестування є венчурний фонд - фонд, який з самого початку орієнтований на вкладання коштів у неринкові, високоризикові, але потенційно дохідні та здатні до зростання активи;

що до диверсифікованих інститутів спільного інвестування, то законом чітко визначено їхні ознаки, а також запроваджено пряму заборону на окремі операції таких фондів. Наприклад, диверсифікованим інститутам спільного інвестування забороняється тримати в грошовому виразі, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більш як 30% загальної вартості активів або придбавати цінні папери одного емітента на суму понад 5% вартості активів. Вони також можуть тримати в державних цінних паперах не більш як 25% загальної вартості своїх активів, у корпоративних облігаціях - 20% активів, у акціях - не більш як 40%. Саме тому найбільшою популярністю наразі користуються венчурні фонди. Щоправда, закон забороняє їм приймати гроші від фізичних осіб [1].

Експерти зауважують, що в законі повністю враховано вади "трастових пірамід" і унеможливлено випадки шахрайства з боку інститутів спільного інвестування. Закон, зокрема, вводить поняття управління активами інституту спільного інвестування як окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку, що ліцензується ДКЦПФР і жорстко контролюється державою [6]. Діяльність компаній з управління активами досить чітко регламентована, обовязковою умовою роботи є інформаційна відкритість. Закон встановлює систему обмежень щодо діяльності керуючого активами, спрямованої на захист коштів інвестора та запобігання некоректним операціям. До того ж договір з компанією з управління активами є строковим (не більше 3-х років), що є додатковим засобом контролю інвесторів. Компанія з управління активами може водночас здійснювати управління активами кількох інститутів спільного інвестування та несе повну майнову відповідальність за збитки, спричинені інститутом спільного інвестування, її діями (бездіяльністю) або діями її посадових осіб. Обовязковою умовою є створення інститутом спільного інвестування резервного фонду, який зберігається на окремому рахунку. У разі ліквідації інституту спільного інвестування гроші повертаються в першу чергу вкладникам.

Забезпечено уникнення подвійного оподаткування коштів спільного інвестування та доходів від інвестиційних операцій інститутів спільного інвестування.

Як висновок, хочеться відмітити, що нині в Україні завершена приватизація державних підприємств за приватизаційні папери. У звязку з цим необхідно звернути особливу увагу на ті фінансові інструменти, які були задіяні в процесі роздержавлення, а після його закінчення можуть виявитися незатребуваними. Йдеться насамперед про використання потенціалу інституцій, що здійснювали посередницьку та представницьку діяльність з приватизаційними паперами. Серед них особливе місце займають інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній. Виконавши попередні програми приватизації, вони вже не відповідають новим ринковим умовам. Очевидною стає необхідність створення нової моделі спільного інвестування, фундамент якої було закладено з прийняттям Закону України „Про інститути спіль-ного інвестування”. Для визначення в подальшому нормативної бази регулювання інвестиційної діяльності, уточнення її змісту та структури доцільне вивчення зарубіжного досвіду з даних питань.