logo search
Фінансові аспекти управління капітальними інвестиціями

1.2 Фінансова складова процесу управління капітальними інвестиціями

В задачі фінансового менеджера входить обґрунтування варіантів рішень про фінансування капітальних вкладень та визначення джерел їх фінансування; організація фінансування капіталовкладень; моніторинг інвестиційних проектів; визначення фактичної ефективності капітальних вкладень; формування портфелю реальних інвестицій.

Головною умовою успіху управління капітальними вкладеннями підприємства є його орієнтація в першу чергу на вирішення довгострокових завдань, а не на отримання миттєвих результатів. У теперішній час труднощі переходу до стабільного розвитку держави вимушують підприємства досягати короткострокових цілей шляхом створення антикризових програм, необхідних для виживання в умовах перебудови господарського механізму.

Перевага короткострокової орієнтації в діяльності підприємств також може пояснюватися такими причинами:

o Відсутністю державної програми виходу підприємств із кризи, а також частою зміною пріоритетів в економічній політиці держави;

o Відсутністю практичного досвіду управління інвестиціями у керівництва компанії, тому що в умовах планової системи керівники були позбавлені самостійності, необхідної для стратегічного планування, вирішуючи лише оперативні завдання;

o Недостатньою розробкою методологічних питань довгострокової стратегічної діяльності фірми через відсутність в цьому потреби в умовах директивного планування.

Для більш повного розуміння питання, є необхідним визначити термін “Інвестиційна політика”. Відповідно сучасного економічного словника за редакцією Б.А. Райзберга та ін. інвестиційна політика - складова частина економічної політики, яку проводить держава в вигляді встановлення структури та масштабів інвестицій, напрямів їх використання, джерел отримання з врахуванням необхідності відновлення основних засобів та підвищення їх технічного рівня. [56]

В умовах ринкових відносин процес формування інвестиційної політики, який спирається винятково на довгострокові цілі економічного розвитку, повинен займати сьогодні відповідне місце в арсеналі економічних інструментів підприємства.

Для реалізації цих завдань насамперед необхідно змінити підхід до інвестиційної політики, яка повинна бути заснована на принципах руху від майбутнього до теперішнього, а не навпаки. Це означає, що визначення стратегічних перспектив розвитку підприємства повинно відбуватися не тільки виходячи з теперішнього стану фірми та прогнозу її розвитку в майбутньому, а і з управлінської інтуїції, аналізу потенційних можливостей підприємства та альтернативних шляхів розвитку.

З точки зору капіталовкладень, які використовуються для розширення виробництва, реалізація цього підходу означає переважне направлення інвестиційних ресурсів в перспективні галузі, які мають шанси зростання в майбутньому, в порівнянні з галузями, які прибуткові в даний момент. Інвестиції на реконструкцію та технічне переобладнання підприємств, які мають високі видатки, з метою зниження їх не повинні відбуватися без відповідного аналізу перспектив даної галузі.

Таким чином, процес формування інвестиційної політики повинен спиратися на стратегію розвитку підприємства та мати в результаті створення довгострокових інвестиційних програм, що охоплюють великий часовий відтинок та направлені на найбільш ефективний розвиток фірми.

На цих позиціях заснований процес формування інвестиційної політики промислового підприємства. Він включає:

Ш Аналіз впливу зовнішнього середовища підприємства;

Ш Виявлення цілей і завдань, відповідно яким формується стратегія розвитку, що безпосередньо впливає на інвестиційну політику.

Процес прийняття рішень про капіталовкладення повинен бути направлений на досягнення певних цілей і завдань, відносно яких оцінюється ефективність фірми. Тому формування інвестиційної політики підприємства повинно починатися з ціле покладання, тобто з чіткого формулювання цілей та завдань. [48]

Інвестиційний портфель підприємства являє собою набір реальних проектів і програм, прийнятих на розглядання на предмет реалізації, які в нього входять. Формуючи портфель, інвестор повинен знайти відповіді на наступні питання в рамках обраної ним інвестиційної стратегії. Які конкретно проекти необхідно прийняти підприємству? Який загальний обєм капітальних вкладень необхідно передбачити в інвестиційному плані та бюджеті? З яких джерел може фінансуватися інвестиційний портфель підприємства?

При складанні стратегії залучення інвестиційних ресурсів необхідно враховувати декілька принципів [31]:

"Золоте банківське правило" - капіталовкладення з тривалими строками окупності повинні фінансуватись за рахунок довгострокових коштів.

Принцип платоспроможності - планування повинно забезпечувати платоспроможність у будь-який час.

Принцип рентабельності капіталовкладень - для всіх джерел фінансування необхідно обирати найбільш дешеві способи фінансування.

Принцип збалансованості ризиків - найбільш ризикові капіталовкладення повинні фінансуватись за рахунок власних коштів.

Принцип пристосування до потреб ринку - необхідно враховувати конюнктуру ринку та власну залежність від надання кредитів.

Принцип граничної рентабельності - необхідно обирати максимально рентабельні капіталовкладення.

В радянській економічній літературі отримали загальне визнання наступні пять цілей, які може прагнути досягти підприємство:

Виробничо-технологічні цілі, які направляють підприємство на випуск певного виду продукції певної якості;

Господарсько-економічні цілі, обумовлені вимогами народногосподарської ефективності виробництва (виконання планових завдань з найменшими витратами);

Науково - технологічні цілі, повязані з необхідністю інтенсифікації виробництва та прискорення науково - технічного прогресу;

Соціальні цілі;

Екологічні цілі.

В процесі досягнення основної мети інвестиційної діяльності і управлінні портфелем реальних інвестицій на сучасному підприємстві вирішують ряд завдань.

Підвищення темпів економічного розвитку підприємства. Економічний ріст підприємства та капітальні вкладення тісно повязані. Чим більше обсяг продажу та прибуток підприємства, тим більше коштів залишається на капіталовкладення. Але цей залишок напряму залежить від різноманітних факторів, таких як вартість сировини та матеріалів, розмір податків, ставки процента, виплати дивідендів акціонерам та інших. І якщо ці фактори в період реалізації інвестиційної політики відносно стабільні, то при збільшенні обсягів продажу підприємство може залишити частину чистого прибутку собі та направити його у русло реальних капіталовкладень для збільшення капіталу фірми.

Максимізація прибутку від інвестиційної діяльності. Можливості підприємства безпосередньо залежать не від обсягів бухгалтерського, а від обсягів чистого прибутку, що залишається після оподаткування. Тому, при наявності вибору з кількох інвестиційних проектів, необхідно обрати той, що дає максимальний чистий прибуток на вкладений капітал. В інвестиційному аналізі для оцінки ефективності інвестицій використовують не тільки показник чистого прибутку, а і амортизаційні відрахування, тобто весь грошовий потік проекту.

Мінімізація ризиків. Ризики - це найбільший недолік капіталовкладень. При певних умовах вони можуть спричинити не тільки втрату прибутку від вкладених інвестицій, а і втрату всього капіталу чи його частини. Тому одним з основних завдань управління капіталовкладеннями є зменшення ризиків. Через те необхідно обмежити прийняття найбільш ризикованих інвестиційних проектів.

Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Капітальні вкладення повязані з відволіканням фінансових ресурсів у великих розмірах та на довгий період, що може бути причиною дефіциту ліквідних коштів для розрахунків за поточними господарськими операціями. Крім того фінансування окремих проектів відбувається за рахунок залучених коштів. Різке їх збільшення в пасиві балансу може призвести до втрати фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому, обираючи джерела фінансування необхідно одразу визначити, який вплив це фінансування здійснить на фінансову стійкість підприємства.

5. Прискорення реалізації інвестиційних проектів. При цьому досягається:

o Прискорення економічного розвитку в цілому.

o Скоріше формується чистий грошовий потік у формі чистого прибутку та амортизаційних відрахувань, який є джерелом покриття початкових інвестицій.

o Скорочення строків використання позичкових коштів. Що дозволяє інвестору економити на процентних платежах кредиторам.

o Зниження інвестиційних ризиків, повязаних з інфляцією та зміною ринкової конюнктури. [21]

Всі ці задачі дуже тісно взаємоповязані. Так, високий прибуток на інвестиції повязаний з великими ризиками. Але при цьому високий показник чистого прибутку та амортизаційні відрахування створюють всі необхідні передумови для успішного виконання інвестиційних проектів, для максимізації прибутку від інвестиційної діяльності. Платоспроможність та фінансова стійкість підприємства забезпечується через мінімізацію фінансових та інших ризиків. Тобто, при формуванні портфелю реальних інвестицій необхідно орієнтуватися на отримання високого прибутку, забезпечення ліквідності та фінансової стійкості підприємства при найменшому ризику втрати інвестицій та капіталу в цілому.

І.А. Бланк виділяє такі етапи політики управління портфелем реальних інвестицій на підприємстві:

1. Аналіз стану реального інвестування в попередньому періоді. На протязі цього аналізу визначається рівень інвестиційної активності підприємства в попередньому періоді та ступінь завершеності реальних інвестиційних програм, які були початі раніше.

o На першій стадії аналізу вивчається динаміка загального обсягу інвестування капіталу в приріст реальних активів, дольова частка реального інвестування в загальному обсязі інвестицій підприємства в перед плановому періоді.

o На другій стадії аналізу розглядається ступінь реалізації окремих інвестиційних програм і проектів, рівень засвоєння тих інвестиційних ресурсів, які передбачені для цієї мети.

o На третій стадії аналізу визначається рівень завершеності раніш початих інвестиційних проектів та програм, уточнюється обсяг необхідних ресурсів для завершення їх.

Визначення загального обсягу реального інвестування в майбутньому періоді. Основою визначення цього показника є обсяг приросту основних засобів, нематеріальних та оборотних активів, що планує отримати підприємство. Обсяг визначається з урахуванням динаміки раніше незакінчених капітальних вкладень.

Визначення форм реального інвестування. Ці форми визначаються в залежності від цілі та завдань підприємства, в залежності від ступеню його розвитку виходячи з конкретних направлень його інвестиційної діяльності.

Підготовка бізнес -- планів реальних інвестиційних проектів. Майже всі форми великих інвестицій розглядаються як інвестиційні проекти. Підготовка таких інвестиційних проектів вимагає написання бізнес - планів. Для невеликих проектів розробляється короткий варіант бізнес - плану, а для

великих, або, якщо планується впровадження на ринок зовсім нового товару, повний.

Оцінка ефективності окремих реальних інвестиційних проектів. Ця оцінка здійснюється на основі показників: чистого приведеного доходу,періоду окупності інвестицій, та інших. Виходячи з цього ті інвестиційні проекти, які не відповідають критеріям інвестиційної політики підприємства,не повинні бути прийнятими.

Формування портфелю реальних інвестицій. Проекти, які були відібрані підприємством при оцінці їх ефективності підлягають подальшій розробці. На основі такої оцінки підприємство і формує свій портфель реальних інвестицій або капітальних вкладень на попередній період. Якщо при формуванні портфелю передбачається збалансованість окремих цілей, то портфель оптимізується за різними показниками.

Забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів та програм. Основні документи, які є необхідними для реалізації окремих проектів є капітальний бюджет і календарний графік реалізації інвестиційного проекту.

Календарний бюджет - це документ, який розробляється на період до одного року, і відображає всі витрати та надходження, що повязані з реалізацією конкретного реального інвестиційного проекту.

Календарний графік - документ, що визначає основні періоди, які потрібні для виконання окремих етапів робіт.

Щоб виявити кращий варіант проекту, треба розглянути широке коло його можливих варіантів. Дуже часто вибір певного способу чи варіанта проекту робиться передчасно. Необхідним є внесення всіх можливих варіантів до початкового переліку ідей, що обговорюються, а потім шляхом використання логічної схеми відбору відкинути гірші. Початковий список альтернативних підходів може звузитися до кількох або одного варіанту. У міру відкидання альтернативних варіантів деталі й

розрахунок кожного аспекту уточняються. Тим самим вдається уникнути надмірної, детальної підготовчої роботи над варіантами, які, врешті-решт, відкидаються.

Відхилення варіантів проекту відбувається на основі вибору ідей, які згодом буде прийнято і піддано детальному аналізу на стадіях розробки та експертизи проекту.

Причинами відхилення варіантів проекту можуть бути:

o Відсутність ринку збуту товару, тобто недостатній попит на запропонований продукт проекту;

o Не конкурентоспроможність товару;

o Надмірні витрати проекту порівняно з очікуваними вигодами, тобто неприбутковість проекту;

o Проект несумісний з політикою існуючої влади;

o Відсутність політичної підтримки влади;

o Непридатна, застаріла для здійснення цілей проекту технологія;

o Обмеженість сировини та обладнання для реалізації даного проекту та неможливість їх збільшення з різних причин;

o Завеликий масштаб проекту, що не відповідає наявним організаційним та управлінським можливостям фірми;

o Дуже високий ризик втрати капіталу ризик;

o Зависокі витрати на експлуатацію проекту порівняно з наявними фінансовими ресурсами;

o Реалізація проекту несумісна з екологічною ситуацією в регіоні.

Висновки:

Основні етапи політики управління портфелем реальних інвестицій на підприємстві:

Аналіз стану реального інвестування в попередньому періоді.

Визначення загального обсягу реального інвестування в майбутньому періоді.

Визначення форм реального інвестування.

Підготовка бізнес - планів реальних інвестиційних проектів.

Оцінка ефективності окремих реальних інвестиційних проектів.

Формування портфелю реальних інвестицій.

Забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів та програм.