3.2. Доходи (виручка) від реалізації продукції

Важливим фактором розвитку будь-якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде зрештою залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайної діяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції. В умовах розвитку підприємницької діяльності створюються об'єктивні передумови реального втілення в життя зазначених факторів.

Головним складовим елементом виручки є виручка від реалізації, а саме та її частина, яка залишається після вирахування матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію продукції. Тому найважливішим завданням кожного господарюючого суб'єкта є одержання максимального прибутку при найменших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії при витрачанні коштів і найбільш ефективного їх використання.

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців.

На практиці використовуються два методи визначення момен­ту реалізації продукції:

1. метод нарахування (продукцію відвантажено або відпущено споживачу);

2. касовий метод (одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію).

За умов ринкової економіки існують:

• фіксовані ціни, які встановлюються адміністративно державою, переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та інше);

• регульовані ціни, що встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності (хлібобулочні вироби, продукти дитячого харчування тощо);

• вільні ціни, які складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції.

Регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється у різноманітних формах, основні з яких такі:

• пряме затвердження уповноваженим органом виконавчої влади (центральної або місцевої) оптових і роздрібних цін і тарифів (так званих державних фіксованих цін і тарифів) на товари і послуги;

• встановлення граничних (максимальних або мінімальних) цін і тарифів;

• затвердження граничних рівнів рентабельності (частки прибутку в ціні, тарифи);

• встановлення граничних рівнів торгових надбавок і постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг.

Вільні ціни встановлюються підприємством самостійно або на договірній основі з урахуванням попиту і пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товарів та запобігання ажіотажного попиту і пропозиції.

Крім класифікації цін на фіксовані, регульовані та вільні, існує поділ цін на оптові та роздрібні. Оптові ціни — це ціни, що встановлюються між підприємством — виробником продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та іншими підприємствами (споживачами продукції) або збутовими організаціями, оптовими і роздрібними торговельними підприємствами. Оптова ціна включає в себе собівартість товару і прибуток.

Оптова ціна також може включати в себе транспортні витрати, пов'язані з доставкою продукції до споживача. Залежно від внесення або невнесення в оптову ціну транспортних витрат розрізняють ціни: франко-склад постачальника, франко-станція призначення тощо. Термін "франко" показує, до якого пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника при даній оптовій ціні.

Роздрібні ціни використовуються при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі і громадського харчування державної та інших форм власності, включаючи товари виробничо-технічного призначення, які надходять в особисте користування громадян. Вони включають в себе спільно з оптовою ціною торгові надбавки (націнки), які є джерелом покриття витрат підприємств роздрібної торгівлі на організацію торгівлі.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц1 = С + П, (3.1)

де С — собівартість продукції;

П — прибуток;

Ц₂ = С + П + ПДВ, (3.2)

де ПДВ — податок на додану вартість;

Ц₃ = С + П+АЗ + ПДВ, (3.3)

де АЗ — акцизний збір.

Роздрібна ціна продукції:

Ц₄ = С + П+АЗ + ПДВ + ТН, (3.4)

де ТН — торговельна націнка.

Виручка від реалізації продукції — це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію.

На плануванні величини виручки від реалізації продукції базується все фінансове планування підприємства.

Планування виручки від реалізації необхідне для визначення валового доходу, прибутку, а також для складання оперативних, фінансових і касових планів. Правильне планування виручки від реалізації має велике значення для нормальної господарської діяльності підприємства. Якщо план реалізації є економічно обґрунтованим та успішно виконується, підприємство має в своєму розпорядженні грошові кошти, достатні для господарської діяльності. Несвоєчасне і неповне надходження виручки призводить до фінансових ускладнень та порушує нормальну діяльність підприємства.

Планову виручку від реалізації пробу визначають методом прямого рахунку: множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою.

В = Р * Ц, (3.5)

де В - виручка;

Р - кількість реалізованих виробів;

Ц – ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації продукції можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки на кінець планового періоду:

Р = 3₁ + Т-3₂, (3.6)

де Р — обсяг реалізації у плановому періоді;

З1 — залишки готової продукції на початок планового періоду;

Т — випуск товарної продукції у плановому періоді;

3₂ — залишки готової продукції на кінець планового періоду.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту використовують укрупнений метод (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Укрупнений метод розрахунку виручки від реалізації продукції

Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього залишки виробів на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю.

В умовах стабільного розвитку економіки, коли можна з достатньою вірогідністю передбачити поведінку економічних суб'єктів у плановому періоді, застосовуються аналітичні методи прогнозування оптимальної виручки. При цьому будується аналітична крива попиту і враховується еластичність попиту.

Якщо надходження виручки на розрахункові рахунки підприємства являє собою завершення кругообігу коштів, то її використання є як початком нового кругообігу, так і стадією розподільних процесів. На цій стадії формується дохідна база бюджетів різних рівнів і тим самим забезпечуються загальнодержавні інтереси, а також утворюються власні фінансові ресурси підприємства.

Виручка, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства, відразу ж використовується на оплату рахунків постачальників сировини, матеріалів, напівфабрикатів, запасних частин, палива, енергії. З виручки здійснюються відрахування податків у бюджет, відрахування в позабюджетні фонди, виплата заробітної плати у встановлений термін, відшкодовується знос основних ви­робничих фондів, фінансуються витрати, передбачені фінансовим планом і не включені в собівартість продукції.

Виручка від реалізації продукції, незважаючи на зовнішні ознаки (грошову форму, надходження коштів за відвантажену продукцію, виконані роботи, зроблені послуги, регулярність надходження, джерело різних платежів підприємства), не є доходом у повному розумінні цього слова, тому що з нього насамперед необхідно відшкодувати зроблені витрати, виплатити заробітну плату. Залишкова частина виручки набере форми чистого доходу підприємства.

Валовий дохід має велике значення як елемент національного доходу країни — основного джерела формування фінансових ресурсів держави. Будучи кінцевим результатом роботи підприємства, валовий дохід займає одне з важливих місць у системі показників, що використовуються для оцінювання економічної ефективності їх роботи поряд з фондовіддачею, собівартістю та рентабельністю.

При визначенні сутності валового доходу як фінансової категорії потрібно виходити з того, що це новостворена працею вартість, яка у процесі реалізації продукції набуває грошового виразу у вигляді перевищення виручки над витратами минулої уречевленої плати.

Валовий дохід — це основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства і державного бюджету. Не можна ставити знак дорівнює між прибутком і валовим доходом як показниками, що відображають рівень ефективності господарської діяльності. Прибуток відображає тільки частину новоствореної вартості, а валовий дохід визначається величиною всієї новоствореної вартості — основного джерела національного доходу країни. Використання валового доходу як головного узагальнюючого показника ефективності дасть змогу враховувати реальний економічний ефект, який отримає народне господарство в результаті діяльності кожного підприємства. На відміну від прибутку валовий доход дає можливість оцінити ефективність роботи підприємства з погляду не тільки його госпрозрахункових, а й народногосподарських інтересів. Перевага валового доходу полягає в тому, що в ньому найбільш реально відображаються такі важливі сторони діяльності, як скорочення матеріаломісткості, підвищення продуктивності праці. Крім того, показник валового доходу використовується і для оцінювання рівня ефективності збиткових підприємств.

Чистий дохід — це різниця між валовим доходом і заробітною платою.