logo
курсова Леся

2.3 Місцеві збори

Готельний збір справляється з метою фінансування заходів щодо розвитку готельного господарства. Відповідно до Декрету, платниками цього збору є особи, що проживають у готелях. Об'єктом обкладання виступає добова вартість знятого житла, що розраховується без додаткових послуг. Граничний розмір ставки встановлений у розмірі 20% добової вартості. Облік платників здійснюється адміністрацією готелю. Джерело оплати цього платежу - собівартість продукції (робіт, послуг) чи особисті кошти.

Готельний збір, наприклад, у м. Харкові справляється відповідно до Положення про порядок справляння і перерахування до бюджету готельного збору, що затверджено рішенням XXI сесії Харківської міської ради народних депутатів від 20 березня 1993 р. зі змінами і доповненнями. Ставка збору встановлена в розмірі 20% вартості обліку послуги, без обліку ПДВ. Оплата цього збору здійснюється одночасно з розрахунком за проживання з виділенням зазначеного збору в платіжних документах окремим рядком. Причому плата за проживання провадиться попередньо наймачем житла за певний строк. Перерахування цього податку до місцевого бюджету здійснюється адміністрацією готелю. [11, с.7-9]

Табл. 3 Готельний збір

Збір за паркування автотранспорту. Платниками цього збору відповідно до Декрету є юридичні та фізичні особи, що паркують автомобілі в спеціально відведених чи обладнаних місцях. Об'єкт обкладання — одна година паркування автотранспорту. Граничний розмір ставки — 3% мінімальної заробітної плати у спеціально обладнаних місцях і 1% у віддалених місцях. Облік платників визначають органи місцевого самоврядування. Джерелом оплати збору є собівартість продукції (робіт, послуг) чи особисті кошти. Оплату здійснює водій на місці паркування автотранспорту.

Збір за паркування автотранспорту на території м. Харкова введено рішенням Харківської міської ради народних депутатів з 1 червня 1995 р., у зв'язку з чим було визначено перелік місць і границь частин міста, де справляється така плата. Зазначимо, що звільняються від сплати збору інваліди, що користуються транспортними засобами з ручним керуванням. Крім того, не є платниками збору інваліди війни й інші особи, яким відповідно до законодавства передбачені пільги зі сплати місцевих податків і зборів. Збір справляється працівником контролюючої організації, що видає квиток установленого зразка з відміткою року, місяця, дня, місця і часу стоянки. Ставка збору встановлена в розмірі 3% неоподатковуваного мінімуму доходів за кожну годину стоянки. Причому збір за стоянку менше однієї години обчислюється також за такою ставкою.

Організація, що виконує функції зі справляння збору, зосереджує кошти на власному розрахунковому рахунку і не пізніше 15 числа наступного місяця перераховує їх на рахунок міського фінансового управління. Взаємини між такими суб'єктами регулюються договором.

Ринковий збір. У Декреті ринковий збір визначений як плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках і з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію й інші товари. В Указі Президента України від 28 червня 1999 р. «Про упорядкування механізму сплати ринкового збору» (далі — Указ) міститься трохи інше визначення ринкового збору, під яким розуміють плату за право заняття місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, що вбачається більш правильним. Виходячи з цього визначення, платниками збору є юридичні та фізичні особи, які реалізують відповідну продукцію. Об'єкт обкладання за цим збором — торгове місце (на ринках, у павільйонах, на площадках, з автомашин, візків тощо). Граничний розмір ставок збору встановлений окремо для фізичних осіб — 20% мінімальної заробітної плати і для юридичних осіб — 3 мінімальні заробітні плати. Причому розмір ставки може коливатися залежно від ринку, його територіального розташування і виду продукції. Податкові відрахування провадяться за кожний день торгівлі. Облік платників веде адміністрація ринку. Строк оплати — до початку реалізації продукції. Джерелом оплати є собівартість продукції або особисті кошти.

Табл.4 Ринковий збір

Декретом не встановлені пільги зі сплати ринкового збору. Однак в Указі закріплено, що ринковий збір не справляється з підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розташованих у стаціонарних приміщеннях (магазинах, кіосках, наметах) на території ринку і з власних торгово-закупівельних підрозділів ринку незалежно від займаного місця. Крім того, певні пільги можуть також встановлюватися органами місцевого самоврядування. Наприклад, Положенням про порядок справляння ринкового збору з юридичних і фізичних осіб, що діє в м. Харкові, звільнені від сплати цього збору інваліди війни. [11, с.7-9]

Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі.

У разі виявлення на ринку при проведенні контрольної перевірки працівниками органів державної податкової служби торговців без касових чеків, що засвідчують сплату ринкового збору, з цих торговців стягується штраф у сумі, еквівалентній п'ятьом розмірам ринкового збору, а з адміністрації ринку — у розмірі 10 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. У разі виявлення у торговців неналежним чином оформлених з вини адміністрації ринку касових чеків адміністрація ринку за кожен випадок сплачує штраф у сумі, еквівалентній 20 неоподаткованим податком мінімумам доходів громадян.

Кошти, що надходять від ринкового збору, у повному обсязі (100%) зараховуються до місцевого бюджету. Відповідальність за нарахування ринкового збору і своєчасність його сплати в місцевий бюджет покладено на адміністрацію ринку.

Збір за видачу ордера на квартиру. Платником цього збору відповідно до Декрету є одержувач ордера. Об'єкт обкладання — послуги, пов'язані з видачею ордера на квартиру. Граничний розмір ставки не повинний перевищувати 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян під час оформлення такого ордера. Облік платників здійснюють органи обліку і розподілу житла, які до 15 числа місяця, наступного за звітним, подають у податкові органи звіт про кількість виданих ордерів і суми платежу, перерахованих до бюджету. Цей збір оплачується через установи банків до одержання ордера. Документом про сплату збору є квитанція, видана такою установою. Оплата здійснюється за рахунок особистих коштів одержувача ордера.

Збір із власників собак. Платниками збору є громадяни — власники собак, що проживають у будинках державного і суспільного житлового фонду, а також у приватизованих квартирах. Об'єкт обкладання — кожна собака. Граничний розмір ставки встановлений у сумі 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на момент нарахування збору. Сплата збору здійснюється щорічно. Джерело оплати — особисті кошти платників. Пільги за цим збором Декрет встановлює тільки щодо громадян, які утримують службових собак. Але певні пільги можуть також встановлювати органи місцевого самоврядування. Наприклад, відповідно до Тимчасового положення про порядок обчислення і сплати в бюджет із громадян — власників собак, затвердженого Харківською міською радою від 19 квітня 1995 р. зі змінами і доповненнями, крім цього, звільняються від сплати збору: самотні інваліди і пенсіонери; сліпі громадяни, які використовують собак як поводирів; а також інші категорії громадян за рішенням райвиконкомів.

Облік, а також справляння збору з власників собак здійснюється житлово-комунальними господарствами.

Курортний збір. Справляння цього збору здійснюється в курортних місцевостях, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України. Платниками курортного збору є громадяни, що перебувають у курортній місцевості. Об'єкт обкладання — проживання в межах курортної місцевості. Ставка встановлена в сумі не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Облік платників здійснюють адміністрації готелів, квартирно-посередницькі організації, органи внутрішніх справ, які контролюють дотримання паспортного режиму. Збір утримується під час реєстрації чи при направленні на поселення в приватному житлі не пізніше 3-денного строку з дня прибуття.

Табл. 5 Курортний збір

Джерелом оплати є особисті кошти платників. Цей вид збору передбачає широкий перелік пільг, наданих громадянам. Відповідно до ст. 7 Декрету від сплати курортного збору звільняються: діти до 16 років; інваліди й особи, що їх супроводжують; учасники BВB тощо.

Збір за участь у бігах на іподромі. Платниками є юридичні та фізичні особи, що виставляють своїх коней на іподромі у змаганнях комерційного характеру. Об'єкт обкладання — за кожного коня, виставленого на таких змаганнях. Граничний розмір ставки збору встановлений у сумі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Облік платників здійснюється адміністрацією іподромів. Сплата збору відбувається до початку змагань за рахунок прибутку (доходу) платників. [20, с.142]

Табл. 7 Збір за участь у бігах на іподромі

Збір за виграші на бігах. Платниками е особи, що виграли на тоталізаторі під час гри на іподромі. Об'єкт обкладання — сума виграшу. Гранична ставка збору встановлена в сумі не більше 6% від суми виграшу. Облік платників здійснює адміністрація іподромів, що і утримує збір під час видачі їм виграшів. Строки перерахування в бюджет визначаються місцевими органами самоврядування. Джерело оплати — особисті кошти громадян.

Збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі, на іподромі. Платники — особи, що беруть участь у грі на тоталізаторі, на іподромі. Об'єкт обкладання — плата за участь у грі на тоталізаторі у формі процентної надбавки до плати за участь у грі. Граничний розмір ставки не повинен перевищувати 5% від суми такої надбавки. Облік платників покладений на адміністрацію іподромів. Збір утримується під час придбання квитків на участь у грі й відповідно до строків, що затверджуються місцевими органами самоврядування. Оплата здійснюється за рахунок особистих коштів громадян.

Збір за право використання місцевої символіки. Платниками збору є юридичні та фізичні особи, що використовують місцеву символіку з комерційною метою. Об'єктом обкладання виступає вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки. Граничний розмір ставки встановлений окремо для юридичних осіб — 0,1% вартості зробленої продукції; і для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю — 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Облік платників здійснюють органи місцевого самоврядування, що видають дозвіл на використання символіки. Джерело оплати — собівартість продукції (робіт, послуг) чи особисті кошти платника. Відповідно до чинного законодавства, на даний час до переліку місцевих податків і зборів відносяться 2 місцевих податків та 12 місцевих зборів, а саме:

  1. Податок з реклами.

  2. Комунальний податок.

  3. Збір за видачу ордера на квартиру.

  4. Збір за паркування автотранспорту.

  5. Ринковий збір.

  6. Курортний збір.

  7. Збір за участь у бігах на іподромі.

  8. Збір за виграш на бігах на іподромі.

  9. Збір з осіб. які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

  10. Збір за право використання місцевого символіки.

  11. Збір за право проведення кіно- і телезйомок.

  12. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

  13. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгоівлі та сфери послуг.

  14. Збір з власників собак.

Отже, функціонування ефективної бюджетної системи України, що складається з державного бюджету та місцевих бюджетів, неможливе без функціонування надійної дохідної бази місцевих бюджетів. Місцеві податки i збори мають становити основну прибуткову статтю бюджетів органів місцевого самоврядування. Фундаментом законодавчої бази зі справляння місцевих податків i зборів став Декрет № 56-93, який має силу закону. Саме цим Декретом первісно було визначено види місцевих податків i зборів, їхні граничні розміри, об`єкти оподаткування та джерела сплати.

Збір за право проведення кіно - і телезйомок. Платниками збору є комерційні кіно - і телеорганізації, у тому числі закордонні, яким при зйомках необхідні додаткові заходи, наприклад, виділення міліції, оточення території зйомки тощо. Об'єкт обкладання — витрати на проведення таких додаткових заходів. Розмір ставки збору не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення подібних заходів. Сплата провадиться за рахунок прибутку кіно - і телеорганізацій.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродаж і лотерей. Платники цього збору — юридичні та фізичні особи, що мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсних розпродаж і лотерей. Об'єктом обкладання є вартість заявлених на місцеві аукціони, лотереї тощо товарів, виходячи з їх початкової ціни чи суми, на яку випускається лотерея. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 0,1% від вартості товарів чи від суми, на яку випускається лотерея. Крім того, Декретом установлюється також граничний розмір збору за право проведення лотерей — з кожного учасника не більше трьох неоподатковуваних мінімум доходів громадян. Зазначимо, що відповідно до Положення про збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей у м. Харкові, ставка збору зменшується на 20% для платників, що проводять аукціони, конкурсний розпродаж, лотереї в благодійних цілях, понад 70% прибутку яких спрямовується на благодійні заходи. Коло платників за цим збором визначається органами місцевого самоврядування, що видають дозволи на проведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродаж і лотерей. Справляється збір за три дні до проведення аукціону, конкурсного розпродажу, або під час одержання дозволу на випуск лотерей. Оплата провадиться за рахунок прибутку (доходу), що залишається у розпорядженні юридичних осіб і громадян.

Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Платниками збору є юридичні і фізичні особи. Об'єкт обкладання — транспортний засіб. Ставка збору встановлена для двох категорій суб'єктів: 1) для юридичних осіб і громадян України — у розмірі до 0,5% неоподатковуваних доходів громадян залежно від марки і потужності автомобіля; 2) для іноземних громадян і юридичних осіб — від 5 до 50 доларів США. Облік платників здійснюють органи, на які покладено функції пропуску автотранспорту. Оплата здійснюється за рахунок прибутку юридичних осіб і власних коштів фізичних осіб. Зазначимо, що без сплати цього збору дозвіл на проїзд транспорту, що слідує за кордон, по території областей не видається і відповідно автотранспорт за кордон не випускається.

Особливістю цього збору є те, що він установлюється виключно обласними радами народних депутатів.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Цей збір Декретом визначений як плата за оформлення і видачу дозволу на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Платниками є юридичні та фізичні особи, що реалізують продукцію. Об'єкт — оформлення і видача дозволів на торгівлю в спеціально відведених місцях. Граничний розмір збору встановлений у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно торгують, і один неоподатковуваний мінімум доходів громадян у день за одноразову торгівлю. Облік здійснюють організації, яким надані подібні права, і до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, передають дані податковим органам. Збір сплачується за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні юридичних осіб чи особистих коштів громадян.

Таким чином, сьогодні з особливою гостротою постає проблема вироблення дієвого механізму, який би визначав нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а звідси – видатків кожного виду бюджету, і що саме головне – доходів між різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної політики, оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємопов’язані, і ні один із цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших.

Отже, розвиток системи вітчизняного місцевого оподаткування має низку недоліків, основними з яких є:

- незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів і, як наслідок – низька їх питома вага в доходах місцевих бюджетів,

- відсутність ефективного правового поля, яке б відповідало сучасним умовам господарювання;

- відсутність прав органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів;

- другорядність місцевих податків і зборів у порівнянні із загальнодержавними;

- наявність місцевих податків, витрати на адміністрування яких перевищують надходження;

- невеликий перелік місцевих податків і зборів порівняно з іншими країнами.

ВИСНОВКИ

Дослідження інституту місцевих податків і зборів показало, що фінансові проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів. У зв’язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув’язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести помайнові податки, податок на землю, податок на промисел, збір за забруднення навколишнього середовища, а можливо – і податок з доходів фізичних осіб. У всякому випадку за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80 % своїх потреб.

Отже, існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах. Проте частка надходжень від місцевих податків і зборів до доходів місцевих бюджетів не перевищує 3% у зведеному бюджеті, що свідчить про неефективність їх адміністрування.

По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вирівнювання територій. А перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих територій.

Розвиток системи вітчизняного місцевого оподаткування має низку недоліків, основними з яких є:

- незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів і, як наслідок – низька їх питома вага в доходах місцевих бюджетів,

- відсутність ефективного правового поля, яке б відповідало сучасним умовам господарювання;

- відсутність прав органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів;

- другорядність місцевих податків і зборів у порівнянні із загальнодержавними;

- наявність місцевих податків, витрати на адміністрування яких перевищують надходження;

- невеликий перелік місцевих податків і зборів порівняно з іншими країнами.

Подолання комплексу структурних проблем податкової системи стосовно місцевого оподаткування є ключовим завданням раціоналізації податкової системи, яка забезпечує підвищення дохідної бази місцевих бюджетів. Процес проблем системи оподаткування включає багато взаємопов'язаних завдань, які досить чітко поділяються на окремі напрями, що характеризуватимуть нову структуру податкової системи: 1) ліквідація другорядних у фіскальному плані податків; 2) пошук альтернативних об'єктів оподаткування; 3) реформування окремих податків.

Кардинальна реформа податкової системи у найближчий час недоцільна через відсутність: - реальних умов здійснити відчутне і швидке зниження податкового навантаження; - впевненості, що вивільнені внаслідок зменшення податкового навантаження кошти будуть спрямовані на виробничі потреби; - адекватності між отриманими вигодами та втратами (матеріальними і моральними), що виникнуть внаслідок реалізації податкових змін; - умов для запобігання ухиленням від сплати податків; - виваженої державної політики видатків.

В умовах світової фінансової кризи необхідно особливу увагу звернути на економічний досвід розвитку закордонних країн, зокрема в області місцевих податків. Муніципальними органами за рахунок місцевих податків здійснюється значна частина капітальних вкладень в економічну інфраструктуру - будівництво та утримання транспортних комунікацій, ліній зв'язку, систем промислового водопостачання, очисних споруджень, підготування земельних ділянок до промислової забудови та ін. Ці вкладення не розраховані на одержання прибутку, але непрямим шляхом забезпечують підвищення її для приватного капіталу та відіграють роль одного з найважливіших чинників розвитку і регулювання економіки. Податкова політика західних країн, як правило, розрахована на притягнення приватного капіталу. Стимулюючий вплив податкових пільг можна розглядати як форму непрямого субсидування підприємницької діяльності. І, нарешті, досвід, отриманий протягом усього історії існування податків, підказав та головний принцип оподаткування: "не можна різати курку, що несе золоті яйця", тобто, хоч би як були великі потреби у фінансових засобах на покриття мислимих і немислимих витрат, податки нічого не винні підривати зацікавленість платників податків у господарську діяльність.

  1. кожне особа повинна сплачувати законно встановлені податки та збори;

  2. податки та збори що неспроможні мати дискримінаційний характері і різна застосовуватися, з політичних, ідеологічних, етнічних, конфесійних та інших різниці між платниками податків. Не допускається встановлювати диференційовані ставки податків і зборів залежність від форми власності, громадянства фізичних осіб, або місця походження капіталу. Допускається встановлення особливих видів мит або диференційованих ставок ввізних мит залежно від країни на походження товару відповідно до Кодексом і митним законодавством;

  3. Податки збори повинен мати економічне підгрунтя не можуть бути довільними.Недопустими податки та збори, що перешкоджають реалізації громадянами їх конституційні права;

  4. Не допускається встановлювати податки та збори, порушують єдиний економічний простір РФ і зокрема, безпосередньо чи опосередковано обмежують вільне пересування не більше території РФ товарів (робіт, послуг) чи коштів, або інакше обмежувати чи створювати перешкоди законної діяльності платника податків;

  5. На кого ніхто не може лягти обов'язок сплачувати податки та збори, і навіть інші внески та обов'язкові платежі, які мають встановленими Кодексом ознаками податків і зборів, непередбачений Кодексом, або встановлених у іншому порядку, чому це передбачено Кодексом;

  6. Акти законодавства про податки і зборах повинні прагнути бути сформульовані в такий спосіб, щоб кожен громадянин (організація) знав достеменно, які податки, коли який сумою він повинен сплачувати;

  7. Усі сумніви, протиріччя, та неясності актів законодавства про податки і збори тлумачаться на користь платника податків. За підсумками принципів побудови податкової системи на сьогодні склалися основні концепції оподаткування,яких повинна притримуватись наша держава.

  8. Особливе місце у податкову політику потрібно приділити розвитку муніципальної податкової системи як основного фінансового джерела формування місцевого самоврядування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Конституція України. Прийнята ВРУ 26 червня 1996 р. // Відомості ВРУ. – 1996. – № 30.

  2. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради України вiд 25.06.1997 - 1997 р., № 24,

  3. Закон України „Про систему оподаткування” // Відомості Верховної Ради України вiд 24.09.1991 - 1991 р., № 39,

  4. Закон України „Про ратифікацію Європейської Хартії місцевого самоврядування” від 15 липня 1997 р. № 452/97-ВР.

  5. Закон України „Про рекламу” від 03.07.96 року № 270.

  6. Указ Президента України „Про місцеві податки і збори” // Офіційний вісник України вiд 11.06.1999 - 1999 р., № 21, стор.

  7. Азаров М.Я., Бондаренко Г.І. та інші. Про податки та збори населенню України.-Ірпінь, Академія ДПСУ 2000 р.- 105 стор.

  8. Азаров М.Я., Кольга В.Д. та інші. Все про податки: Довідник-К.: ”Експерт-ПРО” 2000 р. – 489 стор.

  9. Вишневський В.П. Методологічні основи вдосконалення оподаткування підприємств. Автореф. дис. … докт. екон. наук. - Донецьк: ІЕП НАН України, 1998. - 34 с.

  10. Гапонюк М.А., Яцюта В.П., Буряченко А.Є., Славкова А. А. Місцеві фінанси: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 183с.

  11. Герчаківський С.Д. Місцеве оподаткування в Україні: традиції, реалії та напрями удосконалення. //„Фінанси України”. – 2003. - №2. – С.44-49.

  12. Завгородний В.П. Налоги и налоговый контроль в Украине-К.:АСК –2000 р.

  13. Золотько І.А. Податкова система: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т. — К. : КНЕУ, 2004. — 203с.

  14. Іваненко В.О. Місце та роль місцевих податків і зборів у забезпеченні місцевого самоврядування // Фінанси України. – 2005. - № 4. – С.32-34.

  15. Іванов Ю.Б. Альтернативні системи оподаткування. - Харків: ХДЕУ-Торнадо, 2003. - 517 с.

  16. Кабанець А.Г. Державні фінанси: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун- т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2005. — 59с.

  17. Кириленко О.П.. Місцеві фінанси: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Тернопільська академія народного господарства. — Т. : Астон, 2004. — 192с.

  18. Ковальов Д. Таблиця з місцевих податків і зборів // Все про бухгалтерський облік 2005.-№93, стор.5

  19. Кофлан В.М. Правове регулювання місцевих податків і зборів в Україні. — Ірпінь : НАДПСУ, 2005. — 176с.

  20. Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 331 с.

  21. Куцын М.А. и др. Современная теория и практика налогообложения. – Х.: Прапор, 2001. – 512с.

  22. Кучерявенко Н.П. Основы налогового права. - Харьков: Константа, 1996. - 320 с.

  23. Мещерякова О.В. Налоговые системы развитых стран мира (справочник). – М.: Фонд «Правовая культура», 1995. – 240с.

  24. Олійник О.В., Філон І.В. Податкова система: Навч.посібник для студ. вищ. навч. закладів / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 326с.

  25. Омелянович Л.О., Папаїка О.О., Орлова В.О., Долматова Г.Є., Веретенникова О.В. Податкова система: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського. — 2. вид., переробл. і доп. — Донецьк : ДонДУЕТ, 2005. — 275с.

  26. Петленко Ю.В., Рожко О.Д. Місцеві фінанси: Опорний конспект лекцій. - К.: Кондор, 2003.-282 с.

  27. Піхоцька О.М. Місцеві податки і збори у забезпеченні фінансової самостійності органів місцевого самоврядування. // Фінанси України. – 2003. - № 5. – С.46-49.

  28. Соколовська A.M. Податкова система держави: теорія і практика становлення. — К.: Знання-Прес, 2004. — 454 с.

  29. Сотніченко О. Реформування податкового законодавства // Економіка АПК. – 2004. - № 7. – с. 41-46.

  30. Толуб´як В.С. Удосконалення формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. – 2002. - № 11. – С.68-71.

  31. Томчинська М. Оцінка податкової політики в Україні в 2003 і 2004 роках та її майбутніх перспектив // Економіст. – 2005. - № 6. – с. 43-47.

  32. Федько В. Про необхідність удосконалення податкового планування і прогнозування // Вісник Податкової служби України. – 2005. - № 11. – с. 7-9

  33. Филимоненков А.С. Финансы предприятий / Учебное пособие.-К.:Ника-Центр, Эльга, 2002.-280с.