26.10.2001 № 841/6032 У редакції від 17.07.2010 року, визначають:

– мінімальний розмір статутного капіталу, який не повинен бути меншим 75 млн грн.

– норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (норматив Н1), який обчислюється як сума основного та додаткового капіталу за вирахуванням відвернень. Інструкцією встановлено, що даний норматив повинен становити не менше 120 млн грн;

– норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив Н2), що розраховується як відношення регулятивного капіталу банку до активів, зважених на відповідний коефіцієнт ризику, залежно від групи, до якої віднесено актив. Мінімальне його значення становить 10%;

– співвідношення регулятивного капіталу та сукупних активів (норматив Н3). За вимогами НБУ, значення даного коефіцієнту має бути не меншим 9%;

– санкції за невиконання нормативних вимог до власного капіталу.

Доцільно зауважити, що достатність власного капіталу у міжнародній практиці розглядається з двох позицій:

– інституційної – кожен банк повинен мати визначену мінімальну величину статутного фонду, власного (регулятивного) капіталу;

– позиції співвідношення власного капіталу та ризиків банку.

Сутність інституційної норми достатності власного капіталу полягає в тому, що кожен банк як суспільний інститут , який має ліцензію на здійснення своєї діяльності, повинен володіти мінімальною величиною власного капіталу.

Опоненти такого підходу до достатності власного капіталу обґрунтовують пріоритетні переваги оцінювання адекватності власного капіталу банку через його співвідношення з ризиками, які бере на себе банк.

Різновидом підходу до оцінки достатності обсягу капіталу на основі співвідношення власного капіталу й зобов’язань банку можна вважати систему, основою якої є фінансовий важіль (ліверидж). Її сутність полягає у тому, щоб вибрати оптимальне співвідношення власного капіталу банку та його зобов’язань у допустимих межах для виконання нормативів регулюючих органів. Застосування методу фінансового важеля при визначенні достатності власного капіталу ставить банки перед вибором між ступенем своєї надійності з точку зору можливості протистояти непередбаченим несприятливим ситуаціям, який буде тим вищим, чим більша частка власного капіталу в загальних пасивах банку, і прибутковістю капіталу, яка за інших рівних умов буде тим більшою, чим менша питома вага власних коштів у пасивах банківської установи.

На сьогодні фінансовий важіль використовується як інструмент дистанційного нагляду. Основними його недоліками, що зумовили перехід до співвідношення власного капіталу і активів банку є: ігнорування характеристик якості складових власного капіталу, неврахування ступенів ризиків різних статей активу банку, ігнорування позабалансових зобов’язань, які у будь-який момент можуть перетворитися на балансові операції та збільшити ризик банку.

Як зазначалося вище, ще одним важливим елементом управління власним капіталом банку є визначення його ціни (вартості). Основними елементами, які формують вартість власного капіталу банку є:

– вартість статутного капіталу. Оскільки статутний капітал уособлює собою сукупну вартість акцій, то їх можна оцінювати за діючими методиками, виходячи з їх ринкової вартості;

– вартість резервного капіталу. Резервний фонд формується в процесі діяльності банку і призначений для покриття можливих збитків по проведених ним операціям, а також для виплати ним дивідендів, якщо для цього недостатньо прибутку. Наявність резервного фонду забезпечує стійкість діяльності банку, зміцнення його матеріальної і фінансової бази. Це сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов’язань перед кредиторами, зменшує ймовірність банкрутства.

Резервний фонд банку створюється в порядку, передбаченому зборами акціонерів. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку, розмір яких визначається вищим органом управління банком, але не менше 5% від суми отриманого чистого прибутку до досягнення ним 25% розміру регулятивного капіталу банку. За розглянутою сутнісною роллю резервний фонд – це окремо зарезервований капітал, який доповнює статутний капітал. Тому оцінка його вартості аналогічна методиці оцінки статутного капіталу;

– вартість нерозподіленого прибутку. Нерозподілений прибуток – це джерело власного капіталу банку внутрішнього походження, що створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань у резервний фонд і інші фонди банку. В принципі нерозподілений прибуток – це власність акціонерів, яким його необхідно виплатити або за їх рішенням повністю направити на збільшення акціонерного капіталу з метою подальшого розвитку банку. Розподіл у вигляді дивідендів є вигідним для власників банку в тому разі, якщо власники мають можливість для інвестування отриманих коштів в інший бізнес, який може забезпечити одержання дивідендів на не меншому рівні. Отже, в підсумку величина сформованого нерозподіленого прибутку виступає в якості його ціни;

– вартість додатково залученого акціонерного капіталу – визначається шляхом розрахунку окремо за простими і окремо за привілейованими акціями і повинна включати наступні складові: повну вартість додаткової емісії акцій, очікуваний розмір дивідендів, фактично здійснені або передбачувані (планові) витрати на емісію;

– вартість субординованого боргу – згідно Закону України «Про банкиі банківську діяльність» включає в себе суму субординованого боргу плюс відсотки за користування ним.