9.1. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств

У наш час законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:

• запобігати непродуктивному використанню активів підприємств;

• реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію);

• сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Головне у провадженні справи про банкрутство підприємства — якомога повніше задовольнити вимоги кредиторів, які пред'явлені до боржника. Цього можна досягти таким чином:

• у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника й розподілити виручені кошти між кредиторами;

• втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження.

Арбітражний суд може застосувати до боржника такі типи процедур:

• ліквідаційні;

• реорганізаційні;

• санаційні.

До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника за ухвалою арбітражного суду або добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном та реорганізація підприємства. Санація передбачає оздоровлення боржника.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом. Суб'єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, зокрема, державні підприємства, підприємства з часткою державної власності у статутному фонді. Не можуть бути суб'єктами банкрутства відособлені підрозділи юридичних осіб (філії, представництва, відділення).

За своєю суттю інституція банкрутства є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність такої інституції.

Нерідко підприємства, які фактично є фінансово неспроможними, з певних мотивів приховують це. У такому разі можна говорити про приховане банкрутство. Проте окремі суб'єкти господарювання, маючи певну мету, можуть навмисно оголосити себе банкрутами, не будучи такими. Ідеться про фіктивне банкрутство.

Приховане банкрутство — навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних; якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійснювати певну діяльність протягом п'яти років.

Об'єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:

• надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;

• причинний зв'язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

• надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи;

• прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників;

• спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства.

Суб'єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства, власники, посадові особи.

Мінімальне стягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується, якщо:

• прихована фінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або настала внаслідок порушення законодавства контрагентами (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);

• вона є наслідком дії форс-мажорних обставин.

Максимальні санкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є наслідком невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, недостатньої кваліфікації керівництва, недбалості, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків щодо оцінки ринків збуту і т. д.

Фіктивне банкрутство полягає в явно неправдивій заяві громадянина - засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом. Карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права здійснювати відповідну діяльність до 5 років.

Великий матеріальний збиток - це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

• порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;

• ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів;

• надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Умисне банкрутство - це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.