10.2. Особливості санації та банкрутства страхових компаній

Останнім часом український страховий ринок динамічно розвивається: збільшується збір страхової премії, показник її відношення до внутрішнього валового продукту також зростає. Разом з тим діяльність страховиків здійснюється в умовах, що роблять негативний вплив на їхню фінансову стабільність (помітна інфляція, обмежений попит на страхові послуги, наявність підвищених ризиків, пов’язаних з інвестуванням коштів). Деякі зі страхових організацій попадають у кризові ситуації, а окремі балансують на грані банкрутства.

Банкрутство будь-якої страхової компанії означає неможливість здійснення своєчасних виплат за договорами страхування, кризу довіри до страхової галузі в цілому. У Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 зі змінами та доповненнями, недостатньо повно прописані особливості банкрутства страховиків (усього одна стаття). Для порівняння, банкрутство кредитних організацій регулюється 24-ма статтями названого загального закону.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про фінансові послуги та де­ржавне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-111 реорганізація та ліквідація страхових ор­ганізацій відбуваються з додержанням вимог відповідних за­конів України та нормативно-правових актів державних ор­ганів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, зокрема Законів України «Про стра­хування» від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІП та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. № 784-ШУ(зі змінами та доповненнями).

Страховики можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації з урахуванням особливостей із забезпеченням правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Міністерством фінансів України (ст. 19 Закону України "Про господарські товариства").

Для порушення справи про банкрутство страховика не­обхідна заява, яка може бути подана до господарського суду боржником-страховиком, кредитором (страхувальника­ми, застрахованими особами, страховим брокером, перестрахувальником та іншими юридичними або фізичними особами) або іншим уповноваженим на це держав­ним органом. При ньому продаж майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється в процедурі са­нації за правилами, встановленими ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом; покупцем цілісного майнового комплексу страховика може бути тільки страховик.

Так, при продажу майна страховика недержавної влас­ності в установленому порядку відчужуються всі види майна, призначеного для здійснення страхової діяльності, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сирови­на, продукція, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізують страховика, його послуги (фірмове най­менування, знаки для послуг), інші права, які належать борж­нику, за винятком прав і обов'язків, які не можуть бути пере­дані іншим особам, при цьому:

а) грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати по­датків і зборів (обов'язкових платежів) страховика-боржника на дату прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство не включаються до складу майнових активів такого страховика;

б) усі трудові договори (контракти), що укладені до дати продажу майна боржника як цілісного майнового комп­лексу, зберігають силу, при цьому права та обов'язки ро­ботодавця переходять до покупця майна боржника;

в) сума, одержана від продажу, включається до складу ма­йнових активів боржника;

г) продаж майна провадиться на відкритих торгах, якщо інше не передбачено планом санації, в порядку, передба­ченому законодавством;

д) керуючий санацією зобов'язаний опублікувати оголо­шення про продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу на відкритих торгах у офіційних друкованих органах за тридцять днів до дати проведення торгів.

Якщо суми, вирученої від продажу майна страховика як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією про­понує кредиторам укласти мирову угоду.

У разі, якщо мирова угода не укладена, господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідацій­ну процедуру. До затвердження господарським судом миро­вої угоди або визнання страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами.

При розгляді справи про банкрутство страховика учасни­ком провадження у справі про банкрутство визнається дер­жавний орган у справах нагляду за страховою діяльністю. В Україні таким уповноваженим органом є Міністерство фі­нансів України, яке здійснює нагляд за дотриманням вимог законодавства України про страхування, за ефективним роз­витком страхових послуг; запобігання неплатоспроможності страховиків та захист інтересів страхувальників. Міністер­ство фінансів має право призначити проведення примусової санації страховика у разі:

• невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців;

• недосягнення ним визначеного Законом України «Про страхування» розміру статутного фонду;

• настання інших випадків, визначених чинним законо­давством України.

Примусова санація передбачає:

• проведення комплексної перевірки фінансово-госпо­дарської діяльності страховика, в тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

• визначення Міністерством фінансів управляючої особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, госпо­дарське і кадрове управління страховиком;

• встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без доз­волу уповноваженого органу;

• здійснення розрахунків із страхувальниками;

• прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Ліквідація страховика здійснюється в порядку, передбаче­ному чинним законодавством України.

Слід пам’ятати, що відповідно до Закону України «Про страхування» страховою є фінансова установа, яка створена у формі акціонерних, повних, командитних това­риств, або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" з урахуван­ням особливостей, передбачених цим Законом, а також яка одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється вик­лючно страховиками - резидентами України.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про страхування" лі­цензування страхової діяльності здійснює Міністерство фі­нансів України (до 15 березня 2000 р. цю функцію викону­вав Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю).

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений ви­ключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутно­го фонду страховика цінними паперами, що випускаються дер­жавою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконав­чої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Загальний розмір внесків страховика до статут­них фондів іншого страховика України не може перевищувати 30 % його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 %. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування жит­ла, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Крім цього, ст. 30 Закону України "Про страхування" ви­значає, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страху­вання життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, -1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

У разі продажу цілісного майнового комплексу страховика у процедурі санації до покупця переходять усі права та обов'язки за договорами страхування, за якими на дату про­дажу майна страховика страховий випадок не настав.

У разі визнання господарським судом страховика бан­крутом та відкриття ліквідаційної процедури вимоги кредиторів четвертої черги підлягають задоволенню у такому порядку:

у першу чергу - вимоги кредиторів за договорами обов'яз­кового особистого страхування, зокрема:

1. медичне страхування;

1. особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах та орга­нізаціях, що фінансуються з Державного бюджету Ук­раїни) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

2. особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансу­ються з Державного бюджету України) та сільської по­жежної охорони і членів добровільних пожежних дру­жин (команд);

3. страхування спортсменів вищих категорій;

4. страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринар­ної медицини;

5. особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

6. страхування працівників (крім тих, які працюють в ус­тановах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за осо­бами, які страждають на психічні розлади;

8. страхування життя і здоров'я тимчасового адміністра­тора та ліквідатора фінансової установи;

8. страхування медичних та інших працівників держав­них і комунальних закладів охорони здоров'я та держав­них наукових установ (крім тих, які працюють в устано­вах і організаціях, що фінансуються з Державного бюд­жету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

10) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних ін­спекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпе­кою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

у другу чергу - вимоги кредиторів за іншими договорами обов'язкового страхування, які визначені ст. 7 Закону Ук­раїни "Про страхування";

у третю чергу - вимоги інших кредиторів-страхувальників, у тому числі вимоги за договорами страхування, за якими страхувальники мають право відповідно до законо­давства України вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно різниці між стро­ком, на який був укладений договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв договір страхування;

у четверту чергу - вимоги інших кредиторів. Певні особливості є також у порядку реорганізації стра­ховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворен­ня), що проводиться відповідно до законодавства України, з урахуванням особливостей по забезпеченню правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановле­них Міністерством фінансів України.

Бувають такі типи реорганізації страховиків:

• злиття — припинення діяльності двох (чи кількох) страховиків як юридичних осіб та передачу всіх май­нових та немайнових прав і обов'язків до страховика — юри­дичної особи, який створюється внаслідок реорганізації;

• приєднання — припинення діяльності одного страховика як юридичної особи та передачу всіх майнових та немайнових прав і обов'язків до іншого страховика — юри­дичної особи на правах філії чи без відкриття філії;

• поділ — припинення діяльності одного стра­ховика як юридичної особи та передачу за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах усіх його майнових та не­майнових прав і обов'язків до кількох страховиків — юридич­них осіб, які створюються внаслідок реорганізації;

• виділення — створення страховика — юридичної особи (або кількох страховиків — юридичних осіб), до якого (яких) за роздільним актом (балансом) у від­повідних частинах переходять майнові та немайнові пра­ва і обов'язки страховика — юридичної особи, що реор­ганізується;

• перетворення — передбачає:

• зміну організаційно-правової форми товариства, у ви­гляді якого було створено страховика, при цьому до но­вого страховика переходять усі майнові та немайнові права та обов'язки страховика, що реорганізується;

• перепрофілювання страховика у страхового посеред­ника за умови погашення ним своїх майнових та не­майнових обов'язків перед страхувальниками та перестраховиками.

Реорганізація страховика проводиться у таких випадках:

а) за рішенням вищого органу страховика;

б) за вимогою Міністерства фінансів України у зв'язку із застосуванням санкцій за порушення страхового законо­давства згідно із ст. 43 Закону України "Про страхуван­ня", що передбачає:

• реорганізацію у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників;

• об'єднання кількох страховиків із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань за умови погодження на це власників страховиків;

• залучення до числа учасників страховика інших страхо­виків (у тому числі іноземних страховиків) за умови про­ведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та бор­гами страховика, строк сплати яких уже настав;

в) за рішенням господарського суду в порядку, встановле­ному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Страховик-правонаступник повинен виконувати вимоги Міністерства фінансів України щодо формування статутного фонду, дотримуватись економічних нормативів, не мати збит­ків, його фінансове становище не повинно загрожувати інте­ресам страхувальників і кредиторів. Реорганізація страхови­ка також не повинна призвести до збиткової діяльності стра­ховика-правонаступника, порушення ним вимог Міністерст­ва фінансів України щодо формування статутного фонду, економічних нормативів, виникнення становища, що загро­жує інтересам страхувальників і кредиторів.

Реорганізація не повинна призвести до перешкод у забез­печенні права клієнта вільно вибирати страховика.

З метою оперативного та якісного проведення реоргані­зації та запобігання можливому приховуванню зловживань доцільно в контрактах з головою правління та головним бух­галтером страховика, а також керуючим та головним бухгал­тером філії передбачати вимогу, якою при реорганізації при­зупиняється розгляд поданих ними заяв на звільнення за власним бажанням до повного її завершення.

Страховики, які внаслідок реорганізації припиняють свою діяльність як юридичні особи, виключаються з Єдиного дер­жавного реєстру страховиків (перестраховиків) і втрачають всі ліцензії, надані Міністерством фінансів України.

Страховики, створені внаслідок реорганізації, зобов'язані отримати ліцензії на здійснення страхової діяльності в Міні­стерстві фінансів України.

Про проведення реорганізації страховик, що реор­ганізується, дає повідомлення в засобах масової інформації у встановленому законодавством України порядку.

Під час реорганізації страховика сторонами-учасни­ками реорганізації має гарантуватися збереження відо­мостей, що становлять таємницю страхування, відпо­відно до ст. 42 Закону України "Про страхування" та зако­нодавства України.

Страховик, що реорганізується, до моменту передачі за пе­редаточним чи роздільним актом (балансом) майнових та немайнових прав і обов'язків надає звітність згідно із встановле­ним порядком.

Під час реорганізації страховика шляхом злиття активи і пасиви страховиків, що реорганізуються, в повному об­сязі передаються страховику-правонаступнику, який ство­рюється внаслідок реорганізації.

Страховики, що реорганізуються, виключаються з Єдино­го державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Новостворений страховик-правонаступник затверджує, згідно з законодавством України, нові установчі документи і отримує нову назву. Отримання ліцензії на проведення стра­хової діяльності здійснюється на загальних підставах від­повідно до Закону України "Про страхування" та норматив­них актів Міністерства фінансів України.

Цьому передує проведення таких заходів:

• прийняття рішення вищими органами страховиків, що реорганізуються, про обраний шлях реорганізації;

• перевірка фінансово-господарської діяльності страхо­виків, що реорганізуються, аудиторською фірмою, яка має ліцензію Аудиторської палати України та аудито­рами, що пройшли підвищення кваліфікації за програ­мою, погодженою з Міністерством фінансів України, зі складанням відповідних аудиторських висновків;

• вивчення мережі філій (якщо такі є) щодо їх без­збиткової діяльності, відповідності технічним та квалі­фікаційним вимогам;

• складання прогнозного балансу страховика-правонаступника на дату передачі активів і пасивів та розрахунку економічних нормативів за ним;

• підготовка установчих документів страховика-правонаступника, в яких має бути враховано, що стра­ховик створюється шляхом злиття страховиків, які реорганізуються, і приймає на себе всі їхні права і обов'язки;

• укладення угоди між страховиками, що реорганізують­ся, та засновниками страховика-правонаступника про умови проведення реорганізації. Угода про умови проведення реорганізації є основним до­кументом, який визначає права та обов'язки сторін щодо по­рядку її проведення, і має забезпечувати оперативне проведення реорганізації та виконання зобов'язань перед страху­вальниками у період реорганізації:

• призначення відповідних комісій для проведення реор­ганізації та інвентаризації у складі представників стра­ховиків, що реорганізуються, та засновників страхови­ка-правонаступника;

• повний перелік та обсяг активів і пасивів балансів стра­ховиків, що реорганізуються, які підлягають прийманню-передачі;

• дату перерахування залишків коштів з розрахункових рахунків страховиків, що реорганізуються, на тимчасовий рахунок, відкритий засновниками страховика-правонаступника, та строк складання передаточного балансу з розшифруванням кожної статті цього балансу. Розшифрування статей балансу мають бути підпи­сані уповноваженими особами — членами комісії, що проводять реорганізацію;

• перелік документів аналітичного і синтетичного обліку, що підлягають прийманню-передачі. Серед них обов'яз­ково має бути книга реєстрації страхових полісів (дого­ворів), річні звіти, документи, враховані на позабалансо­вих рахунках, та інші документи з постійним терміном зберігання та терміном зберігання 10 і 75 років;

• строки проведення передачі основних засобів та інших матеріальних цінностей з оформленням відповідних ак­тів, підписаних матеріально відповідальними особами страховика, що реорганізується, та засновниками стра­ховика-правонаступника;

• строки передачі та оформлення відповідними актами незакінчених діловодством справ, бланків суворої звіт­ності, архівів чи описів архівів;

• кадрове забезпечення ритмічної роботи страховиків, що реорганізуються. Також має бути обумовлено те, що голова правління та головний бухгалтер не можуть бути звільнені до повного завершення реорганізації та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) на підставі відповідного запису в трудовому контракті;

• строки обміну акцій (свідоцтв про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів (учасників) страховика, що реорганізується, на акції (свідоцтва про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів (учасників) страховика-правонаступника, порядок продажу акцій (часток) акціонерами (учасниками) страховика та інші організаційні питання, пов'язані з формуванням ста­тутного фонду, відповідно до законодавства України та нормативних актів Міністерства фінансів України;

• строки перереєстрації договорів страхування та пе­рестрахування, переоформлення угод про спільну діяльність та розміщення резервів, прав власності за облігаціями внутрішньої державної позики та інших цивільно-правових угод;

• повідомлення орендодавця (якщо приміщення, де розта­шований страховик, що реорганізується, орендоване) про припинення договору оренди та укладення договору оренди з новим орендарем;

• інші питання за ініціативою сторін, які забезпечують оперативне проведення реорганізації. Реорганізація страховиків шляхом злиття здійснюється лише за попередньою згодою Антимонопольного Комітету Ук­раїни, Міністерства фінансів України відповідно до ст. 43 За­кону України "Про страхування".

Для отримання такої згоди страховик, що реорганізують­ся, та засновники страховика-правонаступника подають до Міністерства фінансів України такі документи:

• рішення вищого органу кожного страховика, що реор­ганізується, про обраний шлях реорганізації;

• установчий договір засновників страховика-право­наступника;

• аудиторський висновок щодо підсумків перевірки фінансово-господарської діяльності страховиків, що ре­організуються;

• прогнозний баланс страховика-правонаступника на да­ту передачі активів і пасивів та розрахунок економічних нормативів за ним;

• баланси та розрахунки економічних нормативів на ос­танню звітну дату страховиків, що реорганізуються;

• угоду між страховиками, що реорганізуються, та заснов­никами страховика-правонаступника про умови прове­дення реорганізації;

• аудиторський висновок про фінансовий стан та платос­проможність засновників страховика-правонаступни­ка, бухгалтерську і фінансову звітність учасників (акціонерів) страховика на останню звітну дату для пе­ревірки можливості виконання засновниками, акціоне­рами (учасниками) страховика своїх зобов'язань щодо формування розміру статутного фонду;

• економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності. Крім того, до Міністерства фінансів України за місцем роз­ташування страховика-правонаступника подаються інші до­кументи, необхідні для реєстрації новоствореного страхови­ка-правонаступника згідно із Законом України "Про страху­вання" та нормативними актами Міністерства фінансів Ук­раїни, які можуть бути надані засновниками страховика-пра­вонаступника до проведення установчих зборів.

До Міністерства фінансів України за місцем розташування філій страховика-правонаступника також подаються доку­менти для погодження відкриття філій, передбачені норма­тивними актами Міністерства фінансів України.

Під час реорганізації страховика шляхом приєднання активи і пасиви страховика, що реорганізується, в повному обсязі передаються страховику-правонаступнику. Страхо­вик, що реорганізується, виключається з Єдиного державно­го реєстру страховиків (перестраховиків), і анулюються відповідні ліцензії.

Якщо приєднання страховика, що реорганізується, здій­снюється на умовах філії чи із збереженням мережі філій (як­що такі є), одночасно до Міністерства фінансів України по­дається заява на отримання дозволу (чи дозволів) на відкрит­тя філії (чи декількох філій) страховика-правонаступника.

Реорганізацію шляхом приєднання доцільно проводити без припинення роботи страховика.

Цьому передує проведення таких заходів:

• прийняття рішення вищим органом страховика, що реорганізується, про обраний шлях реорганізації;

• перевірка фінансово-господарської діяльності страховика, що реорганізується, незалежною аудиторською ор­ганізацією, яка має ліцензію Аудиторської палати Украї­ни, із складанням відповідного аудиторського висновку:

• вивчення мережі філій (якщо такі є) щодо їх без­збиткової діяльності, відповідності технічним та квалі­фікаційним вимогам;

• складання прогнозного балансу страховика-правонаступника на дату передачі активів і пасивів та розрахунку економічних нормативів за ним;

• проведення перевірки аудиторською організацією, яка має ліцензію Аудиторської палати України, із складан­ням відповідних аудиторських висновків та аудиторами, що пройшли підвищення кваліфікації за програмою, по­годженою з Міністерством фінансів України, фінансового стану та платоспроможності нових засновників страхо­вика-правонаступника, які внаслідок реорганізації ма­ють взяти участь у формуванні його статутного фонду;

• прийняття рішення вищим органом страховика-право­наступника про шляхи реорганізації;

• складання угоди між страховиком, що реорганізується, та страховиком-правонаступником про умови проведе­ння реорганізації.

Угода про умови проведення реорганізації є основним до­кументом, який визначає права і обов'язки сторін щодо по­рядку її проведення, і має забезпечувати оперативне прове­дення реорганізації та виконання зобов'язань перед страху­вальниками у період реорганізації:

• призначення комісій для проведення реорганізації та інвентаризації у складі представників страховика, що реорганізується, та страховика-правонаступника;

• повний перелік та обсяг активів і пасивів балансів страховиків, що реорганізуються, які підлягають прийманню-передачі;

• дату перерахування залишків коштів з розрахункових рахунків страховиків, що реорганізуються, на тимчасо­вий рахунок, відкритий засновниками страховика-пра­вонаступника, та строк складання передаточного ба­лансу з розшифруванням кожної статті цього балансу. Розшифрування статей балансу мають бути підписані уповноваженими особами — членами комісії, що прово­дять реорганізацію;

• перелік документів аналітичного і синтетичного обліку, що підлягають прийманню-передачі. Серед них обов'яз­ково має бути книга реєстрації страхових полісів (дого­ворів), річні звіти, документи, враховані на позабалансо­вих рахунках, та інші документи з постійним терміном зберігання та терміном зберігання 10 і 75 років;

• строки проведення передачі основних засобів та інших матеріальних цінностей з оформленням відповідних актів, підписаних матеріально відповідальними особа­ми страховика, що реорганізується, та засновниками страховика-правонаступника;

• строки передачі та оформлення відповідними актами незакінчених діловодством справ, бланків суворої звіт­ності, архівів чи описів архівів;

• кадрове забезпечення ритмічної роботи страховиків, що реорганізуються. Також має бути обумовлено те, що го­лова правління та головний бухгалтер не можуть бути звільнені до повного завершення реорганізації та вне­сення відповідного запису до єдиного державного ре­єстру страховиків (перестраховиків) на підставі відпо­відного запису в трудовому контракті;

• строки обміну акцій (свідоцтв про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів (учасників) страховика, що реорганізується, на акції (свідоцтва про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів (учасників) страховика-правонаступника, порядок продажу ак­цій (часток) акціонерами (учасниками) страховика та інші організаційні питання, пов'язані з формуванням статутного фонду, відповідно до чинного законодав­ства України та нормативних актів Міністерства фі­нансів України;

• строки перереєстрації договорів страхування та перестрахування, переоформлення угод про спільну діяльність та розміщення резервів, право власності за обліга­ціями внутрішньої державної позики та інших цивільно-правових угод;

• повідомлення орендодавця (якщо приміщення, де розта­шований страховик, що реорганізується, орендоване) про припинення договору оренди та укладення договору оренди з новим орендарем.

Страховик, що реорганізується, та страховик-правонаступник звертаються із спільними клопотаннями до Мініс­терства фінансів України для одержання позитивного вис­новку щодо можливості проведення реорганізації і подають такі документи:

• рішення вищого органу страховика, що реорганізу­ється, про обраний шлях реорганізації та відповідне рі­шення вищого органу страховика-правонаступника;

• аудиторський висновок щодо підсумків перевірки фі­нансово-господарської діяльності страховика, що реор­ганізується;

• прогнозний баланс страховика-правонаступника на да­ту передачі активів і пасивів та розрахунок економічних нормативів за ним;

• баланси та розрахунки економічних нормативів на останню звітну дату страховика, що реорганізується, та страховика-правонаступника;

• угоду між страховиком, що реорганізується, та страховиком-правонаступником про умови проведення реорганізації;

• аудиторський висновок про фінансовий стан та платос­проможність нових засновників страховика-правонас­тупника, бухгалтерську і фінансову звітність учасників (акціонерів) страховика на останню звітну дату, якщо не повністю сплачені їх частки в статутному фонді або якщо приєднання здійснюється з додатковим збільшен­ням розміру статутного фонду;

• інші документи, передбачені нормативними актами Міністерства фінансів України для внесення змін і доповнень до установчих документів страховиків, які страховик-правонаступник може надати до прий­няття рішення вищого органу страховика-правонаступника про внесення змін і доповнень до установ­чих документів у зв'язку з приєднанням. При ліквідації страховика у разі, коли учасники страхо­вика прийняли таке рішення і страховик не має зобов'язань перед страхувальниками. Міністерство фінансів України приймає рішення про виключення страховика з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Ліквідація страховика, що має зобов'язання перед страхувальниками, у разі визнання його банкрутом здій­снюється у порядку, визначеному ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом», зокрема: при здійсненні ліквіда­ційної процедури цілісний майновий комплекс страхови­ка може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов'язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.

Виключення страховика з державного реєстру суб'єк­тів підприємницької діяльності органами державної вла­ди і органами місцевого самоврядування у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків).

Таким чином, у діючому Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" деякі, досить важливі питання, пов’язані з банкрутством страхових організацій, не знайшли відображення, інші ж не повною мірою враховують специфіку окремих видів страхової діяльності. Тому необхідна більш детальна розробка механізму банкрутства страхових організацій.Уявляється, що цей механізм повинен ураховувати такі обставини.

1. Поняття банкрутства у страховій сфері. Справу про банкрутство варто збуджувати не тільки при наявності умов, передбачених чинним законом, але, з огляду на специфіку діяльності страхових організацій, і після відкликання ліцензії страховика-боржника. Тому при надходженні заяви в арбітражний суд суддя повинен звернутися в орган страхового нагляду із пропозицією представити у встановлений строк висновок про доцільність відкликання ліцензії або копію наказу про відкликання ліцензії. Якщо наглядовий орган вважає недоцільним відкликання ліцензії (наприклад, у випадку введення у страховій організації зовнішньої адміністрації, що проводить заходи щодо оздоровлення фінансового становища боржника), то заява про визнання страхової організації банкрутом повертається заявникові.

Подання копії зазначеного наказу в арбітражний суд повинне бути підставою для порушення справи про банкрутство. Про прийняття заяви арбітражний суд виносить визначення, у якому, серед іншого, указується дата розгляду обґрунтованості вимог заявника до боржника. За результатами цього розгляду арбітражний суд може винести визначення про визнання вимог заявника обґрунтованими й введення спостереження. У зазначеному визначенні також повинна міститися інформація про затвердження тимчасового керуючого й розмір його винагороди.

Процедура спостереження стосовно страхової організації повинна проводитися відповідно до діючого законодавства, за деяким виключенням. У період спостереження вирішуються три основні завдання: аналіз фінансового стану боржника з метою визначення можливості або неможливості відновлення його платоспроможності й обґрунтування доцільності введення наступних процедур банкрутства; збереження майна боржника й підготовка до скликання перших зборів кредиторів.

До компетенції останнього серед іншого належить прийняття рішення про введення фінансового оздоровлення або зовнішнього керування й про звернення до арбітражного суду з відповідним клопотанням, а також прийняття рішення про звернення до арбітражного суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва. Між тим треба взяти до уваги, що стосовно страхових організацій не слід приймати рішення про введення фінансового оздоровлення або зовнішнього керування, тому що їхня платоспроможність невідновна в ході цих процедур.

Справа в тому, що страхова діяльність, як і банківська, будується на довірі страхувальників, заснована на їхніх грошах (сума притягнутих коштів у страхових організаціях, як правило, у багато разів перевищує величину власних ресурсів). Порушення проти страховика справи про банкрутство приводить до втрати довіри, різкого скорочення надходжень коштів за раніше укладеними договорами страхування. Розраховувати на фінансову допомогу з боку засновників не доводиться, тому що, якби в них була така можливість, вони б зробили це раніше, не доводячи справу до судового розгляду.

Крім того, заходи щодо відновлення платоспроможності вже проводилися самою страховою організацією, але не дали бажаного результату. Очікувати, що через деякий час аналогічні багато в чому дії в ході процедур фінансового оздоровлення й зовнішнього керування дадуть інший результат, не доводиться. Тому рішення перших зборів кредиторів може бути одне: про звернення до арбітражного суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва Прийняття арбітражним судом рішення про визнання боржника банкрутом спричиняє відкриття конкурсного виробництва. Воно вводиться строком на один рік і може продовжуватися не більше ніж на шість місяців. У ході конкурсного виробництва формується конкурсна маса, що служить джерелом задоволення вимог кредиторів.

2. Порядок визначення розміру вимог кредиторів і особливості задоволення цих вимог у випадку банкрутства страхової організації. Відповідно до діючого закону в першу чергу провадяться розрахунки за вимогами громадян, перед якими боржник відповідає за заподіяння шкоди життю або здоров’ю, у другу - за виплатою вихідної допомоги й оплатою праці працівників і за виплатою винагород за авторськими договорами, у третю чергу провадяться розрахунки з іншими кредиторами, у тому числі зі страхувальниками, застрахованими й вигодонабувачами.

Вимоги кредиторів третьої черги також задовольняються у встановленій послідовності: спочатку - вимоги застрахованих, вигодонабувачів за договорами обов’язкового особистого страхування; потім - вимоги вигодонабувачів, страхувальників за іншими договорами обов’язкового страхування; далі - вимоги застрахованих, вигодонабувачів, страхувальників за договорами особистого страхування, у тому числі вимоги за припиненим у зв’язку з визнанням страхової організації банкрутом договорам страхування, наприкінці - вимоги інших кредиторів.

Як було сказано, процедура банкрутства досить тривала, а вимоги страхувальників, застрахованих і вигодонабувачів за її підсумками можуть бути задоволені лише частково. Довге очікування коштів і неповне їхнє одержання можуть знизити й без того невисоку довіру до страхових організацій. Тому важливо, щоб при неплатоспроможності якої-небудь страхової компанії виплати за страхові випадки, що наступили, були зроблені якнайшвидше за рахунок інших джерел.

Такими джерелами могли б стати централізовані страхові резерви, формовані по окремим соціально значимим видам страхування, що передбачено, наприклад, Законом України “Про обов’язкове страхування громадянської відповідальності власників транспортних засобів” від 25 квітня 2002 р. фінансового стану страхової компанії та зачіпають права сторін, що існували до вжиття таких заходів, в тому числі (але не обмежуючись ними) такі, що можуть призвести до призупинення виплат, примусових заходів чи зменшення вимог.

Згідно із законом України «Про страхування» уповноважений орган має право призначити проведення примусової санації страховика у разі:

• невиконання ним зобов’язань перед страхувальниками протягом трьох місяців;

• недосягнення ним визначеного законом розміру статутного фонду;

• настання інших випадків, визначених чинним законодавством України. Примусова санація передбачає:

• проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, в тому числі обов’язкової аудиторської перевірки;

• визначення уповноваженим органом управляючої особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, господарське i кадрове управління страховиком;

• встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов’язань без дозволу Уповноваженого органу;

• встановлення обов’язкового для виконання графіку здійснення розрахунків із страхувальниками.

3. Особливості банкрутства страховиків. Згідно із ст. 45 Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», визначено такі особливості банкрутства страховиків.

1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю.

2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом.

3. Продаж майна страховика-боржника як цiлiсного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації за правилами, встановленими ст. 19 цього закону.

При здiйсненнi лiквiдацiйної процедури цiлiсний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов’язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.

1. Покупцем цiлiсного майнового комплексу страховика може бути тiльки страховик.

2.У разі продажу цiлiсного майнового комплексу страховика у процедурі санації до покупця переходять усі права та обов’язки за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика страховий випадок не настав.

3.У разi визнання господарським судом страховика банкрутом i вiдкриття лiквiдацiйної процедури всi договори страхування, укладенi таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рiшення, припиняються.

4.Страховики за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та вiдкриття лiквiдацiйної процедури, мають право вимагати виплати страхової суми. Інша справа, коли компанія реорганізується, ліквідується, поглинається іншим страховиком чи об’єднується з конкурентом.

Згідно зі ст. 43 Закону «Про страхування», реорганізація страховика проводиться з урахуванням особливостей щодо забезпечення правонаступництва за укладеними угодами, встановленими уповноваженим органом. Поки що уповноважений орган, яким є Держфінпослуг, розробив лише один документ — методичні рекомендації щодо злиття (приєднання) страхових компаній. Щодо інших видів реорганізації, то вони залишаються неврегульованими, тому, якщо страхові компанії зливаються чи приєднують до себе іншу страхову крмпанію, страхувальникам краще потурбуватися про захист своїх інтересів.

Те ж саме стосується й банкрутства страхової компанії. Якщо страховий випадок настав, а виплату ще не зроблено — це велика проблема. Клієнтам необхідно терміново переукласти угоду з іншою компанією, розірвати попередню і подати вимогу на повернення частини платежу. Якщо у страховика достатній розмір активів, виплати буде здійснено в повному обсязі, а якщо ні — то частково.

Не врегульовано й питання добровільного відходу компанії з ринку. Наприклад, коли засновники страхової компанії не в змозі нарощувати капіталізацію компанії до необхідного рівня й готові вийти зі страхового бізнесу. Держфінпослуг визначила, якщо компанію виключили з реєстру, вона фактично вже не є фінансовою установою й не контролюється комісією та іншими органами, тобто колишня страхова компанія опиняється поза правовим полем. Відповідно розраховувати на повернення своїх коштів у цьому разі вже не доводиться.

Усі ці проблеми набувають особливої актуальності через те, що найближчим часом процеси реорганізації страхових компаній відбуватимуться дедалі частіше. Зараз посилення контролю Держфінпослуг може спричинити відхід з ринку багатьох компаній. Тому страховики говорять про необхідність створення фонду гарантування вкладів страхувальників за аналогією з банківською системою. Така система гарантій особливо потрібна компаніям, що займаються страхуванням життя і, отже, оперують коштами населення. Оперативне здійснення страхових виплат сприяло б підвищенню довіри до страхових компаній з боку населення.

Наприклад, у США фонд гарантування забезпечує виплати власникам страхових полісів у розмірах набагато більших, ніж аналогічний фонд, що виплачує кошти вкладникам банківських установ. Якщо в разі банкрутства банку максимальна сума повернення за депозитами в США становить $100 тис., то за банкрутства страховика — $250 тис.

Отже, страхова діяльність, як і банківська, будується на довірі страхувальників, заснована на їхніх грошах (сума притягнутих коштів у страхових організаціях, як правило, у багато разів перевищує величину власних ресурсів). Порушення проти страховика справи про банкрутство приводить до втрати довіри, різкого скорочення надходжень коштів за раніше укладеними договорами страхування. Розраховувати на фінансову допомогу з боку засновників не доводиться, тому що, якби в них була така можливість, вони б зробили це раніше, не доводячи справу до судового розгляду. Крім того, заходи щодо відновлення платоспроможності вже проводилися самою страховою організацією, але не дали бажаного результату. Очікувати, що через деякий час аналогічні багато в чому дії в ході процедур фінансового оздоровлення й зовнішнього керування дадуть інший результат, не доводиться. Тому рішення перших зборів кредиторів може бути одне: про звернення до арбітражного суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва. Згідно із ст. 45 Закона України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом», визначені такі особливості банкрутства страховиків:

1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю.

2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом.

3. Продаж майна страховика-боржника як цiлiсного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації за правилами, встановленими статтею 19 цього закону.