1. Сутність, призначення і функції податків

Податки — особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна, але й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку.

Податки — один з основних методів, що використовуються дер­жавою для перерозподілу національного доходу і утворення бюдже­тних доходів суспільства.

Сутність податків (платежів) як економічної, фінансової кате­горії полягає в тому, що вони є обов'язковими внесками до бюджету відповідного рівня чи до державних цільових фондів, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодав­чих актах України про оподаткування. Виникнення і існування по­датків та інших податкових платежів пов'язано з виникненням і фун­кціонуванням держави. Держава без податків не може існувати, тому податки є вихідною категорією, що відображає істотні риси і власти­вості загальнодержавних фінансів. Податки і платежі, що внесені платниками до бюджету, стають власністю держави і є матеріального базою фінансового забезпечення виконання нею соціально-економіч­них і військово-політичних обов'язків.

За економічним змістом податки — це фінансові відносини між державою і платниками податків щодо створення загальнодержавно­го централізованого фонду грошових коштів, які необхідні державі для виконання своїх функцій. Ці взаємини, в своїй більшості, мають односторонній характер — від платників до держави у вигляді сплати платниками відповідних податків до бюджету. Водночас, у певному обсязі ці взаємини мають і двосторонній характер, як від платників — державі, так і від держави — платникам податків: юридичним осо­бам — у вигляді бюджетного фінансування різних заходів; фізичним особам — у вигляді виплати їм відповідних субсидій.

Податки мають суспільний зміст і матеріальну основу. Суспіль­ний зміст виявляється в перерозподілі національного доходу, в тому, що вони виступають частиною єдиного процесу відтворення, специ­фічною формою виробничих відносин. Матеріальна основа подат­ків полягає в тому, що вони є сумою грошових коштів, мобілізованих державою у платників податків.

Існуюча система податків і податкових платежів ставить перед економістами питання, які платежі державі слід вважати податками, а які ні? З цього приводу зазначимо, що для платника різниці не існує, яку назву має той чи інший платіж і куди він в державі зара­ховується, бо для нього (платника) — це витрати. Для держави також не має суттєвого значення, яку назву має той чи інший платіж, бо для нього головним є повне і своєчасне його надходження до відпо­відних фондів із метою повного і своєчасного фінансування з них відповідних заходів. Таким чином, питання про те, які платежі дер­жаві вважати податками, а які ні, має суто теоретичне значення в плані їх класифікації.

Платежі, що сплачуються державі юридичними і фізичними особа­ми, бувають трьох видів: податок, відрахування, платня (плата). У чому полягає різниця між ними, і які з них за економічним змістом належать до податків?

Платня (плата) — це вид платежу, що сплачується платником за щось. Наприклад, платня за воду, яка збирається з водогосподар­ських систем, поденна платня як форма лісового доходу. Розмір платні завжди залежить від обсягу ресурсів, що використовуються. Чим більший обсяг використаних ресурсів, тим, при незмінній став­ці, більший розмір платні за них, і навпаки.

Відрахування — це вид платежу, що передбачає цільове призна­чення і вираховується від чогось. Наприклад, відрахування від заро­бітної плати до фонду соціального страхування, до Пенсійного фон­ду. Розміри відрахувань встановлюються в законодавчому порядку до відповідного джерела (бази). Змінювати ставки відрахувань і ви­користовувати кошти не за призначенням не дозволяється, крім як у законодавчому порядку.

Податки — це вид платежу, що сплачується платниками для ут­римання державних структур і виконання ними функцій управління, соціальної, економічної та ін. Податки переважно не мають конкрет­ного цільового призначення. Розраховуються вони і сплачуються в порядку, встановленому законодавством.

Загалом різниця між платнею, відрахуваннями і податками як формами платежів державі незначна. Вона стосується практично ли­ше їх видів і цільового призначення. Водночас, в окремих країнах, наприклад у США, відрахування на соціальне страхування, хоча й мають цільовий характер, однак, називаються податком на соціальне страхування. В зв'язку з цим логічно було б усі види платежів до Державних централізованих фондів вважати податками.

Окрім податків і податкових платежів, у дохід бюджету надходять і так звані неподаткові платежі (доходи від продажу конфіскованого майна). Ці платежі надходять до бюджету лише тому, що він є ос­новним централізованим фондом грошових коштів держави. Вони не мають цільового характеру. Їх відмінність від податків і податкових платежів полягає в тому, що вони не є фіскальним інструментом формування доходів бюджету, всупереч податкам і податковим пла­тежам, які виконують таке призначення.

Загалом призначення податків і податкових платежів до бюджету полягає в тому, щоб забезпечувати витрати держави на утримання держуправління, оборону країни, вирішення економічних і соціаль­них завдань суспільства, а також на створення умов для підвищення ефективності виробництва і регулювання споживання в суспільстві.

Сплата податків і податкових платежів пов'язана з перерозподілом знов створеної вартості. Таким чином, вони є частиною єдиного про­цесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Реалі­зація цих відносин здійснюється через функції, що виконують податки.

У сучасних умовах податки виконують дві основні функції: фіс­кальну і регулюючу.

Фіскальна функція є основною функцією податків. Її зміст по­лягає у тому, що за її допомогою, шляхом стягнення (сплати) вста­новлених державою податків і податкових платежів, утворюють­ся державні грошові фонди, що являють собою матеріальну умову існування держави і здійснення нею внутрішньої та зовнішньої полі­тики. Держава має отримувати не лише достатньо податків, але й своєчасно, у встановлені строки фінансувати відповідні витрати бюд­жету. За допомогою фіскальної функції податків відбувається одержавлення частини національного доходу, який створено в народному господарстві країни. Таким чином, фіскальна функція податків ство­рює об'єктивні умови для втручання держави в економіку, в еконо­мічні відносини, тобто обумовлює функціонування регулюючої функції.

Сутність регулюючої функції податків полягає в тому, що вони впливають на різні сторони діяльності їх платників. Так, податки впливають на відтворення шляхом стимулювання або стримування темпів його розширення, збільшуючи або зменшуючи накопичення капіталу, розширення або скорочення платоспроможного попиту на­селення і т. п. У зв'язку з цим держава в змозі свідомо використову­вати податки з метою регулювання визначених пропорцій у соціаль­но-економічному житті суспільства.

Розглядаючи функції податків, слід наголосити, що вони діють од­ночасно і взаємопов'язано, їх не можна протиставити одна одній. Не­можливо також розділяти податки на суто фіскальні і регулюючі, бо без фіскальної їх дії не може бути і регулюючої.

Застосування податків як фінансових регуляторів — тонка і склад­на справа, бо вони зачіпають усі сторони життя як платника подат­ків, так і суспільства загалом. Ефективність застосування податків залежить від їх реальності, об'єкта оподаткування, розміру ставок, податкових пільг, сталості законів про оподаткування тощо, тобто від сталості і реальності податкового механізму, податкової системи. То­му завданням держави в сфері податків, в умовах ринкової економі­ки, є створення такої системи оподаткування, таких умов для плат­ників податків, які б сприяли підвищенню ефективності виробництва і зростанню доходів бюджету, що дозволило б державі найкращим чином виконувати свої функції.