3.2. Складові плану санації

На підставі зарубіжного досвіду та синтезу його з вітчизняною практикою розроблено методичні рекомендації щодо складання плану санації.

Згідно із запропонованою методикою план фінансової санації складається зі вступу та чотирьох розділів.

У вступі відображається загальна характеристика обєкта планування, надаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього, формулюється мета складання плану санації, називаються його замовники та методи, які використовуються в процесі його розробки.

У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві.

Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:

• оцінювання зовнішніх умов, у яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає в себе вивчення загальних політико-економічних тенденцій, аналіз галузі та ринкового сегмента;

• аналіз фінансово-господарського стану, у процесі якого наводяться дані про фактичний фінансовий та майновий стан підприємства;

• аналіз причин фінансової кризи та слабких місць: полягає в систематизації та оцінюванні відповідних чинників та їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства;

• наявний потенціал. Характеризує сильні сторони підприємства, його можливі шанси та існуючий потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та іншій сферах (на базі СОФТ-аналізу).

На підставі аналізу вихідної ситуації роблять висновок про доцільність і можливість санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

У другому розділі плану змальовуються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства. Окрім цього, розділ має запропонувати оперативну (Crash-) програму із відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг.

До каталогу санаційних заходів у рамках Crash-програми можуть входити:

1. рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду);

2. мобілізація прихованих резервів завдяки продажу окремих позицій активів;

3. зменшення та збільшення статутного капіталу;

4. реструктуризація кредиторської заборгованості;

5. заморожування інвестиційних вкладень;

6. зворотний лізинг;

7. розпродаж за зниженими цінами товарів, попит на які низький.

Третій розділ включає конкретний план заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства на довгостроковий період і складається з таких частин:

1. План маркетингу та оцінювання ринків збуту продукції. Визначаються ринкові чинники, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; ступінь еластичності попиту та рівень платоспроможного попиту на продукцію підприємства; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісне оцінювання частини ринку, яка належить підприємству, здійснюється за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та перспективи її збільшення. Наводиться перелік можливих конкурентів, зясовуються їхні переваги та недоліки; надається схема реалізації продукції; розглядаються методи стимулювання реалізації і пропозиції з метою досягнення оптимального співвідношення реалізаційної ціни та собівартості, визначаються можливості та шляхи розширення ринків збуту, оцінюється діяльність підприємства з погляду антимонопольного законодавства.

2. План виробництва та капіталовкладень. Наводять дані про використання обладнання, його знос, витрати, повязані з відновленням (придбання нового, ремонт, реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Характеризується виробничий процес, визначаються його “вузькі” місця, комерційні звязки з постачальниками сировини (зокрема, наявність альтернативних джерел), конкретні заходи щодо розширення асортименту продукції та підвищення її якості з метою досягнення конкурентних переваг. Зазначається, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію, у кого та на яких умовах, за який термін та на яку суму потрібно придбати. На цій підставі оцінюють потреби в інвестиціях.

3. Організаційний план. Характеризує організаційну структуру підприємства, розглядаються можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізується управлінський та кадровий склад, подається фактична кількість працівників та вносяться пропозиції щодо її зменшення, намічаються заходи щодо посилення мотивації працівників та вдосконалення організації менеджменту.

4. Фінансовий план. Має містити:

   • прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;

   • баланс грошових надходжень та витрат;

   • зведений баланс активів і пасивів;

   • аналіз шляхів досягнення беззбитковості;

   • форми і джерела мобілізації фінансових ресурсів;

   • графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів.

У фінансовому плані наводиться також сума витрат на розробку плану санації та можливе проведення санаційного аудиту. Визначається загальна потреба в зовнішніх джерелах фінансування.

Четвертий розділ містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації. Деталізуються очікувані результати виконання проекту, прогнозуються можливі ризики та збитки.

Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:

• ліквідність та платоспроможність;

• прибутковість;

• додаткова вартість;

• конкурентні переваги.

Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за формулою:

(3.1)

Результати санації (крім подолання платоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення). Для більш обєктивної оцінки ефективності прогнозований обсяг прибутку приводиться до теперішньої вартості. Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержання прибутку.

Додаткова вартість, створена в результаті санації, показує абсолютний приріст вартості активів підприємства, що очікується від реалізації плану санації. Додаткову вартість розраховують як різницю між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації.

Потенційна вартість визначається на підставі приведених до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків.

Як зазначалося, у процесі реалізації плану санації важливу роль відіграє оперативний санаційний контролінг, який за допомогою методичного та функціонального інструментарію координує діяльність різних підрозділів, здійснює контроль за якістю реалізації запланованих заходів, проводить аналіз відхилень, ідентифікує та нейтралізує ризики, а також виявляє додаткові шанси та можливості.

Отже, санація вважається успішною, якщо за допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає банкрутства) і забезпечує прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.