2. Поняття, що застосовуються в оподаткуванні

Оподаткування юридичних і фізичних осіб пов'язане з викорис­танням таких ключових термінів і понять, як суб'єкт, об'єкт і ставка оподаткування, одиниця виміру, податковий період.

Суб'єкт оподаткування або платник податку — це той, хто сплачує податок, тобто юридична чи фізична особа, яка зобов'язана згідно з чинним законодавством сплачувати відповідні податки і по­даткові платежі. В окремих випадках між платником податку і дер­жавою може знаходитись уповноважений орган, служба, які утриму­ють податок з платників, перераховують його до бюджету і відпові­дальні за це. Таке має місце, наприклад, при утриманні прибуткового податку з доходів робітників і службовців обліковою службою під­приємства і перерахування його до бюджету.

Суб'єкт оподаткування повинен мати самостійне джерело доходу і бути зареєстрованим у податковому органі.

Поняття «платник податку» переважно є відносним, тому що в більшості випадків цей суб'єкт (платник) є лише опосередкованою, транзитною ланкою проходження податків. Він не стільки сплачує податок, скільки здійснює перерахування до бюджету частки отрима­них доходів. Реальним платником кожного податку є його носій — споживач товару, бо він оплачує в кінцевому підрахунку вартість товарів і послуг і створює дохід — джерело оподаткування об'єкта. Таким чином, у всіх випадках, коли споживачами товарів є їх покупці — вони є реальними платниками податків.

Об'єкт оподаткування — це те, що обкладається податком, база оподаткування відповідним податком. Об'єктом оподаткування мо­жуть бути доходи в широкому значенні (прибуток, рента, дивіден­ди), заробітна плата, капітал (рухоме і нерухоме майно, земля тощо), вартість продукції, робіт, послуг, операції з цінними паперами, корис­тування природними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб додана вартість продукції і товарів, інші об'єкти, визначені Законом України «Про оподаткування».

Об'єкт оподаткування повинен бути реальним, стійким, легко ви­значатися, піддаватись чіткому обліку, мати безпосереднє відношен­ня до податку, що стягується, і його платника. Однак ці вимоги не завжди виконуються. Наприклад, прибуток і зарплатню сталим об'єктом оподаткування наразі назвати неможливо, тому що обсяги прибутку, який отримує народне господарство України, може знижуватись, а заробітна плата місяцями не виплачуватись. За­робітна плата обкладається при стягненні кількох видів податків, зокрема комунального податку, які не мають прямого відношення до об'єкта обкладання (зарплатні). У зв'язку з цим вибір об'єкта оподат­кування повинен бути таким, щоб менше було суперечностей у ви­могах до нього.

Податкова ставка — це встановлений у законодавчому порядку розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від методів встановлення, ставки бувають універсальні і диференційовані.

Універсальна ставка — це єдина для всіх платників ставка, вста­новлена на одиницю об'єкта оподаткування. Наприклад, ставка по­датку на додану вартість.

Диференційована ставка — це ставка податку з одиниці об'єкта оподаткування, що встановлюється диференційовано по видах плат­ників і характеристиках об'єкта оподаткування. Наприклад, ставки податків на прибуток диференційовані по видах платників (підпри­ємства, страхові компанії та інноваційна діяльність), а ставки подат­ку на землю — залежно від призначення використання та місцезна­ходження земельної ділянки.

Встановлення єдиних чи диференційованих ставок має одну ме­ту — створення або однакових, або різних умов оподаткування для всіх платників відповідних податків. Так, в одних випадках тільки єдина ставка ставить всіх платників у рівні умови, а диференційовані ставки створюють одним платникам пільгові, а іншим — більш жорсткі умови. Чи навпаки, диференціація ставок створює рівні умо­ви платникам, як у платні за землю, залежно від місцезнаходження земельної ділянки.

За методом побудови податкові ставки поділяються на абсолютні (в гривнях на одиницю оподаткування) і відносні (у відсотках до об'єкта оподаткування в грошовому виразі). Відносні (відсоткові) ставки, в свою чергу, поділяються на постійні (незмінні), прогресивні і регресивні.

Постійні (незмінні) — це єдині ставки, які не змінюються залежно від зміни розміру об'єкта оподаткування (ставки податку на додану вартість). Їх застосування спрощує роботу щодо стягнення податків і ставить платників у рівні умови.

Прогресивні ставки — це такі ставки, розмір яких збільшується зі зростанням обсягів об'єкта оподаткування (ставки стягнення податку з автотранспортних засобів).

Встановлення податкових ставок — досить важка робота, але це є найважливішою проблемою оподаткування. Недосконалість установ­лених ставок може призвести до порушення функцій податків. Тому при їх установленні необхідно виходити з наявного досвіду оподат­кування з урахуванням повного і своєчасного покриття витрат дер­жави і позитивного впливу кожного податку на фінансові результати роботи платників податків.

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподатку­вання. Вона має фізичний (гектар, квадратний метр) і вартісний ви­міри (в гривнях). Наприклад, при розрахунку плати за земельну ді­лянку, яка входить до складу населених пунктів, одиницею оподат­кування є гектар, соті гектара, квадратні метри. У цьому випадку, якщо має місце фізичний вимір, одиниця оподаткування більш точ­но відображає об'єкт оподаткування, а відповідно, вона більш доступна і проста в підрахунку плати за землю. Грошовий вимір об'єкта оподаткування може бути безпосереднім (наприклад, оцін­ка доходів платника податків) і опосередкованим (наприклад, при оцінці земель сільськогосподарського призначення за ринковими і нормативними цінами). Опосередкований грошовий вимір одиниці оподаткування менш точний, оскільки він певною мірою віднос­ний, бо може змінитися зі зміною цін. Тому, де це можливо, при оподаткуванні необхідно встановлювати одиницю оподаткування в фізичному вимірі, що буде сприяти більш реальному підрахунку по­датків.

Податкова квота — це частина податку в доході платника. Вира­жається вона як в абсолютному, так і у відносному підрахунку. Вона характеризує рівень оподаткування.

Податковий період (період оподаткування) — це період часу, за який відбувається оподаткування.

Суттєвим регулятором економічних умов платників податків є пільги по податках. Вони виражаються в повному або частковому звільненні платників від сплати податків. Пільги встановлюються в законодавчому порядку по окремих видах податків або платників з урахуванням їх платоспроможності, соціального значення товару, що оподатковується.

У практиці оподаткування застосовується такі види пільг: неопо­даткований мінімум об'єкта оподаткування (наприклад, при утриман­ні податків із зарплатні); звільнення від сплати податків окремих юридичних і фізичних осіб; зниження податкових ставок для окре­мих платників податків; зменшення об'єкта оподаткування за раху­нок вилучення з нього окремих видів пільг (зменшення оподаткова­ного доходу на суму емісійного доходу при підрахунку податку на прибуток або звільнення від сплати податку на землю заповідників, ботанічних садів, зоологічних парків, науково-дослідних закладів сільськогосподарського профілю і т. д.).