Непрямі податки в Україні

Зміст

Вступ

І. Непрямі податки: поняття, історія, нормативна база 1.1 Система класифікації податків на прямі і непрямі 1.2 Нормативно-правова база непрямого оподаткування в Україні ІІ. Види непрямих податків в системі оподаткування сучасної України 2.1 Загальна характеристика непрямих податків 2.2 Податок на додану вартість (ПДВ) 2.3 Акцизний збір 2.4 Мито Висновки

Список використаної літератури.

Вступ.

У кожній країні стягується велика кількість різноманітних податків і зборів, які розрізняються як за назвами, так і за способами стягнення. Нерідко податки окремих країн бувають схожі за назвами, але суттєво не збігаються за умовами і деталей принципового характеру. У зв'язку з цим вивчення податкових систем різних країн та їх порівняльний аналіз вимагають дотримання загальних принципів і правил угруповання податкових платежів, їх класифікацій.

Під класифікаціями податків розуміються їх угрупування, що зумовлені певними цілями і завданнями. Оскільки цілі і завдання законодавців, податкових органів, статистичних організацій, платників податків, дослідників – усіх, хто має справу з подібними класифікаціями, – різняться між собою, існує безліч різних видів і типів класифікацій податків. Щоб уникнути помилок при зіставленні різних податкових систем країн, а також рівня оподаткування, тяжкості податкового тягаря по окремим групам податків, необхідний правильний підбір статистичного матеріалу, облік особливостей підходів та методів, що застосовуються в різних країнах або різними установами при проведенні угруповань податків.

Найбільш часті розбіжності у наведених різними авторами статистичних матеріалах виникають в результаті:

Включення або невключення до окремі угруповання місцевих податків і зборів;

Неврахування перерозподілюваних надходжень з інших ланках бюджетної системи;

Віднесення податків на приріст капіталу до різних податковим групам (до числа прибуткових податків або до числа майнові);

Неврахування внесків і платежів до фонду соціального страхування та інші фонди соціального призначення;

Включення або невключення в розряд «особистих податків» корпо-раціонів податку;

Плутанини відносно окремих видів спеціальних податків на товари і послуги, що включаються то до групи «акцизів», то в групу «мита».

Спотворення, що виникають в результаті використання при міжнародних порівняннях неспівставних даних, можуть призвести не лише до невірних теоретичних висновків, але. і можуть бути причиною великих практичних прорахунків. Особливо це важливо пам'ятати при створення закордонних філій і дочірніх компаній. Щодо низький рівень надходжень в центральний (федеральний) бюджет, навіть у поєднанні з відносно низькими ставками корпораціонного податку, у жодному разі не можна сприймати як підставу для висновку про те, що в країні існує сприятливий (або пільговий) режим оподаткування прибутків юридичних осіб. У країні можуть існувати самостійні місцеві або регіональні (штатні, земельні, кантональних, провінційні) податки на доходи юридичних осіб або місцеві надбавки до центральних податкам, можуть діяти додаткове оподаткування доходів від грошових капіталів, самостійне оподаткування окремих видів приросту капіталу, проте статистика відповідно до особливими цілями та завданнями не включає зазначені види оподаткування в розділ «Податки на доходи корпорацій».

Аналізуючи дані порівняльної статистики в області оподаткування, треба завжди пам'ятати про те, що конкретні види оподаткування істотно розрізняються і це може призводити до значних розбіжностей при міжнародних порівняннях навіть у тих випадках, коли застосовується єдина методика угруповання податків, зборів і платежів обов'язкового характеру. І. Непрямі податки: поняття, історія, нормативна база.1.1. Система класифікації податків на прямі і непрямі.

Всі діючі класифікації податків можна звести до кількох основних типів. У російській літературі про податки домінує класифікація, яку можна визначити як традиційну. Ця класифікація являє собою досить складний варіант угруповання податків одночасно за методами їх стягнення, характеру застосовуваних ставок, об'єктів оподаткування та платникам податків. В основі цієї системи лежить розподіл всіх податків на три класи:

1) прямі податки;

2) непрямі податки;

3) мита і збори.

Під прямими податками розуміються податки на доходи і майно, під непрямими – податки на товари і послуги. У розряд мит і зборів включаються всі інші податки, що не потрапили в дві перші розряду.

Прямі податки у свою чергу підрозділяються на реальні й особисті.Поділ податків на реальні й особисті грунтується на тому, що реальними податками обкладаються окремі речі, що належать платникам податків, а особистими податками – сукупність доходів або майно платника податків.

Групу прямих реальних податків утворюють поземельний, подом-вої податки, податки на доходи від грошових капіталів на цінні папери. До групи прямих особистих доходів включають прибутковий податок з фізичних осіб, податки на прибуток (дохід) акціонерних товариств (корпораціонний), податок на доходи від грошових капіталів, податок на приріст капіталу, податок на надприбуток, подушний податок. До особистих податків належать також податок на майно і податок на спадщину та дарування. Якщо строго дотримуватися системі розподілу податків на реальні й особисті, то до особистим майнові слід зараховувати лише ті, де об'єктом оподаткування виступає вартість майна. Іноді виникають труднощі з приводу віднесення податку з спадків до тієї чи іншої підгрупи. Податок на спадщину може обкладатися частка спадщини, що припадає кожному спадкоємцю. У цьому випадку податок слід відносити до підгрупи особистих податків. Податком може обкладатися й саме спадок цілком, а частка кожного із спадкоємців вже не підлягає оподаткуванню. Такий податок слід відносити до реальних податків.

У податкових законодавствах різних країн можна зустріти різні трактування і визначення непрямих податків.Міжнародні організації, які проводять зіставлення податкових систем і тенденцій в динаміці податкових доходів, теж застосовують різні методики угруповань. Важливо пам'ятати про ці відмінності при зіставленні даних з різних джерел.

Основні види непрямого оподаткування – це акцизи, податок з обороту, податок з продажу, податок на додану вартість, а також окремі види мита та зборів.

Поняття «акцизи» може мати як розширене, так і вузьке тлумачення. До групи акцизів можуть включатися всі податки на товари та послуги (розширене тлумачення). Вузьке тлумачення терміну «акцизи» передбачає віднесення до цієї групи тільки податків, які стягуються у вигляді надбавок до цін або тарифів на окремі конкретні товари і услугі1.

ПДВ нерідко розглядають як різновид податку з обороту і об'єднують ці два податки в одну групу, протиставляючи цих видів оподаткування індивідуальні акцизи.

До групи непрямих податків крім індивідуальних акцизів і загальних податків на товари та послуги (податок з обороту, податок на додану вартість, податок з продажу) слід відносити також податки, що стягуються з вартості товарів при перетині кордону (митний збір). Іноді товари, що ввозяться на територію держави, оподатковуються індивідуальними акцизами, в інших випадках ставки митного тарифу встановлюються на рівні, приблизно відповідному рівню індивідуальних ставок акцизів на товари, вироблені всередині країни. Спільне в цих двох видів оподаткування полягає в тому, що податкову базу утворює вартість, обчислена на підставі спеціальних методик. Відмінність полягає в тому, що податкова база по акцизах розраховується на основі вартості виробництва (витрат виробництва) або застосовуються тверді ставки акцизу до одиниці оподаткування, а при оподаткуванні митами податкова база розраховується на основі митної вартості товару. До акцизів також відносяться різного роду «внутрішні» податки на окремі види товарів. Наприклад, у Франції використовується внутрішній податок на нафтопродукти.

При використанні традиційної класифікації податків іноді в особливу групу виділяють мита і збори, тобто ці види обов'язкових платежів податкового характеру не відносять ні до прямих, ні до непрямих податків. Однак переважна більшість видів мита і зборів слід відносити до непрямих видів оподаткування. Ліцензійний збір являє собою збір за право здійснення якого-небудь виду діяльності чи виробництва і (або) реалізації будь-яких товарів або послуг. Суми, сплачені за ліцензійними зборів, юридичні особи (підприємства та організації) зазвичай включають у витрати виробництва (обігу), тобто відбувається перекладення податку.

До недоліків традиційної класифікації слід віднести плутанину, яка породжується включенням або невключенням до числа податків внесків на соціальне страхування та інших внесків і зборів обов'язкового характеру. Частка внесків соціального характеру в загальному розмірі платежів обов'язкового характеру в більшості країн складає від 25 до 40%. Іншими словами, в, сучасних умовах суми надходжень від таких платежів нерідко перевищують сукупне надходження від усіх видів податків на доходи і майно.

В одних країнах згадані обов'язкові відрахування провадяться в незалежні від державного бюджету фондів, в інших – вони надходять безпосередньо у федеральний бюджет, у третіх країнах трапляються елементи двох вищевказаних систем (змішаний варіант). Як прихильники включення, так і прихильники невключення обов'язкових внесків на соціальне страхування та інші соціальні цілі в число податків приводять досить переконливі аргументи. Прихильники включення таких внесків до числа податків справедливо відзначають їх обов'язковий характер, жорстку законодавчу регламентацію, говорять про те, що платнику в принципі все одно, підуть його гроші до бюджету або який-небудь незалежний фонд. Прихильники невключення, поза сумнівом, мають рацію, коли нагадують про поворотного (у перспективі) характер таких відрахувань, особливо для осіб, зайнятих найманою працею, тобто про те, що якщо всі обов'язкові платежі називати податками, то виникне змішання понять, що визначають різні предмети і процеси. Нарешті, вони вказують на те, що в ряді країн у системах внесків на соціальне страхування є елементи вибору та добровільності, що несумісне з платежами податкового характеру. З 2000 р. дана теоретична проблема в Україні втратила практичний сенс у зв'язку з тим, що внески до державних фондів соціального призначення були замінені єдиним соціальним податком.

Складнощі забезпечення чіткої класифікації збільшуються і у зв'язку з тим, що в ряді країн паралельно із внесками на соціальне страхування (обов'язковими і добровільними) виплачується існують податки на заробітну плату (на фонд заробітної плати). Останні можуть мати характер цільових податків, що зближує їх із внесками соціального призначення.

При використанні традиційної класифікації певні складнощі виникають при віднесенні промислових податків до будь-якій групі. Як правило, промисловий податок являє собою самостійну підсистему різних видів оподаткування.

Як видно з порівняння двох варіантів традиційній класифікації, податки на доходи від грошових капіталів включаються то до розряду особистих, то в розряд реальних прямих податків. Як зазначалося вище, в розряд особистих можна відносити аж ніяк не вагу види податків на спадщину (у тому випадку, коли спадщина оподатковується цілком, утримання та перерахування податку здійснюється уповноваженими на те особами, а частка, що належить спадкоємцю, цим податком вже не обкладається).

Важко також розібратися з податками на майно, так як окремі види останніх потрапляють в різні групи: побудинкових, поземельний-до групи реальних, а майнові (цим податком можуть також обкладатися будинки та земельні ділянки) – до групи особистих.

Мита і збори складають найскладнішу проблему при використанні традиційної класифікації. Вони включаються то до групи непрямих, то в групу прямих податків, або у самостійну групу. До прямих податків іноді відносяться і мита на звернення майна, які тільки найменуванням «мито» відрізняються від податків на перехід майна (на переказ прав на майно). 1.2 Нормативно-правова база непрямого оподаткування в Україні.

Практика непрямого оподаткування в Україні має ще коротку історію. Податок на додану вартість було запроваджено у 1992 р. замість раніше чинних податку з обороту та податку з продажу, справляння яких будувалося на системі планово-централізованих цін. Справляння ПДВ регламентувалося Декретом КМУ №14-92 від 26. 12. 92 р. “Про податок на добавлену вартість” та інструкцією ГДПІУ №3 від 10.02.93 р.”Про порядок обчислення і сплати ПДВ”. З урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах, указаний декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993-1997 р. (до 1 жовтня 1997)

З 1 жовтня 1997 р. порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України "Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року. Закон містить 11 статей, якими визначено категорії платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних податком та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрації платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов'язань. Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. №168/97-ВР.

Стаття 1. Визначення термінів.

Стаття 2. Платники податку.

Стаття 3. Об'єкт оподаткування та операції, що не є об'єктом оподаткування.

Стаття 4. База оподаткування.

Стаття 5. Операції, що звільнені від оподаткування.

Стаття 6. Ставки податку.

Стаття 7. Порядок обчислення і сплати податку.

Стаття 8. Особливості оподаткування операцій з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України.

Стаття 9. Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість.

Стаття 10. Відповідальність платників податку та контроль за його справляння.

Стаття 11. Прикінцеві положення.

На даль, податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Так, тільки з часу прийняття вказаного Закону і до введення його в дію було прийнято чотири закони, які вносили зміни щодо ПДВ.[18].

Основні законодавчі і нормативно-правові акти, що регулюють порядок нарахування і стягування акцизного збору.

У відповідності до Декрету Кабміну України від 26.12.1992 р.№18-92 “Про акцизний збір” акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). Перелік підакцизних товарів, ставок акцизного збору а також законодавчих актів, якими було встановлено ці ставки, наведений у Додатку 1 к. п. 1.2 Інструкції про порядок стягнення акцизного збору під час ввезення товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказом Держмитслужби України від 21.01.2000 р. №33 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.02.2000 р. під №73/4294.

Всі платники акцизного збору повністю визначені статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. №18-92 “Про акцизний збір”.

Повністю всі об'єкти, що обкладаються акцизним збором, визначені статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України того ж року.

У відповідності до Закону України від 16.11.95 р. №432/95-ВР “Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів” скасовано всі пільги, що були надані законодавчими актами України відносно сплати ввізного мита, митних і акцизних зборів а також податку на додану вартість під час ввезення (пересилання) на митну територію України підакцизних товарів як для подальшої реалізації, так і для особистого споживання громадянами України, іноземними громадянами і особами без громадянства, суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, в тому числі благодійні фонди, об'єднання громадян, релігійні організації, заклади Національного Банку України, підприємства з іноземними інвестиціями та ін.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів від 01.06.96 р. №882 “Про припинення приймання і переробки давальницької сировини для виробництва спирту, горілки і лекьорогорілчаних виробів і про порядок обкладання їх акцизним збором” починаючи з 1.08.96 р. призупинено прийом і переробка на давальницьких умовах сировини для виготовлення спирту, горілки лікьорогорілчаних виробів від замовників незалежно від форм власності, а також заборонено використання спирту, горілки і лекьорогорілчаних виробів для розрахунків по товарообмінним (бартерним) та іншим договорам, які не передбачають розрахунків в грошовій формі, включаючи розрахунки з використанням векселів, в тому числі казначейських.

У відповідності до Положення про порядок контролю за ввезенням на митну територію України окремих видів товарів, затвердженим наказом Держмитслужби України від 4.05.98 р. №267 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.05.98 р. під №339/2779, умовою переміщення через митний кордон України підакцизних товарів при їх ввезенні на митну територію України являється акцизна вантажна митна декларація на ці товари, яка оформлюється в митниці за місцем державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності - імпортерів підакцизних товарів зі сплаченням при її оформленні всіх платежів (ввізного мита, податку на додану вартість, акцизного і митного зборів), які сплачуються під час випуску товарів у вільне використання на території України.

Мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Справляння податку відбувається на підставі таких основних нормативних документів, як Закон України “Про митний тариф України”, Закон України “Про єдиний митний тариф України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про єдиний митний тариф України ”.

Мито нараховується митним органом України згідно з положеннями чинного закону і ставок Єдиного митного тарифу України, що діють на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України. Документом, який є підставою для внесення мита платником, є вантажна митна декларація або її копія. Без сплати усіх належних сум мита випуск товарів та майна митними органами не здійснюється.

Різновид мита - антидемпінгове мито - регулюється відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику.

Компенсаційне мито регулюється відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику.

ІІ. Види непрямих податків в системі оподаткування сучасної України 2.1 Загальна характеристика непрямих податків

Практика оподаткування використовує кілька видів непрямих податків —універсальні та специфічні акцизи, а також мито. Спе­цифічні акцизи встановлюються на обмежений перелік товарів. У цьому разі застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.

Універсальні акцизи виникли на початку нашого століття. Вони відрізняються від специфічних тим, що мають ширшу базу оподат­кування та уніфіковані ставки на всі товари. У податковій практиці використовуються три форми універсальних акцизів.

Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздріб­ної торгівлі. Об'єктом оподаткування є реалізація товарів на заключ­ному етапі. При цьому оподаткування здійснюється один раз. Ця форма використовувалась нетривалий час в останній період існу­вання Радянського Союзу.

Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот включаються податки, що були сплачені раніше. Ставки податку з обороту диференційовано за видами това­рів. Цей податок широко і протягом тривалого періоду (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався у Радянському Союзі.

Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг.

Об'єктом оподаткування є не валовий оборот, а додана вартість. При цьому застосовуються уніфіковані ставки. Це полегшує обчислення по­датку і контроль за його надходженням. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує чіткого визначення об'єкта оподатку­вання — доданої вартості. Можливі два способи її визначення: заробіт­на плата + прибуток; виручка від реалізації — матеріальні витрати. Цей податок набув значного поширення в країнах Західної Європи.

В Україні використовуються три види непрямих податків: акциз­ний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універ­сальний акциз), ввізне (імпортне) мито.

Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на за­гальний рівень цін.

На рис. 5.9 зображено структурно-логічну схему формування цін реалізації товарів з урахуванням непрямих податків. Слід звернути увагу, що є особливості у визначенні бази (об'єкта) для обчислення (включення) окремих видів непрямих податків залежно від сфери діяльності, умов придбання товарів.

У відпускну ціну продукції підприємств виробничої сфери мо­жуть бути включені два непрямі податки: акцизний збір і податок на додану вартість.

Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується або у твердих ставках в ЕКЮ (ЄВРО), або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції, включаючи акцизний збір.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, розрахову­ється виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну.

Такий самий порядок включення ПДВ в ціну виконаних робіт і надання послуг. Різниця в тім, що роботи, які виконуються (будіве­льні, монтажні, науково-дослідні, проектно-пошукові та ін.), а також надані послуги не обкладаються акцизним збором.

Є особливості визначення суми непрямих податків, що включаю­ться в ціну реалізації товару споживачу (роздрібну ціну), за реалізації підприємствами товарів, придбаних усередині країни та імпортних. Акцизний збір і ПДВ включають у відпускну ціну виробника продук­ції. Отже, підприємства торгівлі купують товари за ціною, що вклю­чає ці непрямі податки. З прийняттям Закону України «Про податок на додану вартість» з 1 жовтня 1997 р. ПДВ з валового доходу (торго­вих націнок), отриманих підприємствами торгівлі, безпосередньо не встановлюється. Підприємства торгівлі обчислюють ПДВ від загаль­ної вартості (ціни) придбаних товарів і суми торгової націнки.

Ціна реалізації споживачам імпортних товарів може включати три види непрямих податків: ввізне мито, акцизний збір, ПДВ.

Ввізне (імпортне) мито встановлюється у твердих ставках в ЕКЮ (ЄВРО) з одиниці товарів, що імпортуються, або у відсотках до обороту з придбання імпортних товарів.

Сума акцизного збору, що включається в ціну, визначається у твердих ставках в ЕКЮ (ЄВРО) з одиниці товарів, що імпортують­ся, або за ставками у відсотках до обороту, що включає: митну вар­тість придбаних товарів, оплату митних послуг, ввізне (імпортне) мито, акцизний збір.

Митна вартість придбаних товарів включає витрати: на їх придбання (контрактна вартість); на транспортування, вантаж­но-розвантажувальні роботи, страхування до перетину митного кордону; на сплату брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, визнача­ється у відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних товарів, ввізне мито, акцизний збір (якщо це підакцизний товар).

Непрямі податки мають, в основному, фіскальне спрямування. Однак було б неправильно заперечувати регулюючу функцію не­прямих податків.

Платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (населення); юри­дичні особи; фізичні особи — суб'єкти господарської діяльності;

організації, установи, що не є суб'єктами господарювання.

Населення сплачує непрямі податки зі своїх власних доходів. Від­так більше податків сплачують ті категорії населення, що більше споживають товарів, мають більш високі доходи.

Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів господарювання. Останні є платниками непря­мих податків, коли вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб'єкти господарювання, реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами).

При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів господарювання залежить від багатьох обставин і чинни­ків. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах.

По-перше, він зв'язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. На даному етапі сплата непрямих податків здійсню­ється за рахунок оборотних коштів суб'єктів господарювання, тобто має місце іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі необхідно врахувати такі чинники: умови оплати та обсяги при­дбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків.

По-друге, цей вплив пов'язаний із надходженням непрямих подат­ків на рахунки суб'єктів господарювання, які реалізують товари, ро­боти, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб'єктів господарювання, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків за придбання товарно-матеріальних ціннос­тей. Крім того, певний час, до перерахування в бюджет, непрямі пода­тки залишаються в розпорядженні (обороті) підприємств. У цьому ра­зі необхідно враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо по­датків; терміни сплати непрямих податків у бюджет.

Вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб'єктів господарювання залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому є певні особливості впливу непрямих податків на діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які займаються торгово-посередницькою діяльніс­тю, тих, що надають послуги (у тім числі фінансові).

Розглянемо особливості обчислення та сплати в бюджет окремих непрямих податків та їхній вплив на фінансово-господарську діяль­ність суб'єктів господарювання.