1. Поняття та класифікація державних і муніципальних доходів

Для реалізації державою своїх функцій, здійснення мети та завдань, що стоять перед нею, необхідною умовою є наявність відповідних фінансових коштів, за рахунок яких і задовольняються державні потреби. Формування таких фінансових коштів виражається через такі категорії, як публічні, державні та муніципальні доходи. При цьому перша включає у себе дві останніх.

Публічні доходи - це врегульовані нормами фінансового права доходи до грошових фондів суб'єктів публічного права, що спрямовуються останніми на реалізацію завдань і функцій держави, органів місцевого самоврядування та на задоволення публічного інтересу. Це частина національного доходу країни, що при його розподілі й перерозподілі надходить у розпорядження держави, органів місцевого самоврядування та державних цільових фондів коштів.

Основним джерелом доходів держави є внутрішній валовий продукт, частину якого вона використовує для покриття власних видатків.

Державні доходи - це частина внутрішнього валового продукту, що надходить у вигляді різних грошових платежів і надходжень у власність держави для використання їх компетентними державними органами для забезпечення мети й завдань, що стоять перед державою.

В юридичній літературі слушно зроблено зауваження про необхідність відмежування понять державні доходи та фінансові ресурси держави, адже останні є ширшим поняттям, і включають у себе не лише доходи держави, а й доходи усіх фізичних та юридичних осіб України, що отримують доходи на території України і за її межами та володіють певним майном на праві власності.

Відповідно до ст. 142 Конституції України та ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах мають власні доходи, якими розпоряджаються відповідні органи місцевого самоврядування (муніципальні доходи).

Муніципальні доходи - частина внутрішнього валового продукту, що надходить у формі платежів і надходжень у місцеві бюджети її служить розв'язанню різних питань, що стоять перед органами місцевого самоврядування.

У формуванні державних доходів беруть участь усі ланки фінансової системи країни. В результаті цієї діяльності держава формує низку грошових фондів, утворення яких відбувається за різними напрямами (кошти держави, надходження від юридичних і фізичних осіб, кошти, відраховані громадськими організаціями).

Центральне місце у системі доходів держави посідають доходи бюджету, які являють собою всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Державні та муніципальні доходи становлять багатогранну та єдину систему, яка може бути класифікована в залежності від того чи іншого критерію, покладеного в її основу. Так, залежно від методу утворення державні та муніципальні доходи поділяються на обов'язкові та добровільні.

Залежно від порядку утворення державні та муніципальні доходи поділяються на централізовані та децентралізовані. Централізовані зосереджуються на рівні державного бюджету, в той час як децентралізовані акумулюються на рівні державних підприємств, організацій чи установ.

Залежно від юридичної форми надходжень державні та муніципальні доходи поділяються на податкові та неподаткові. До податкових відносяться податки й збори податкового характеру (збори, мита, плати). Їх характерною рисою є те, що саме ці платежі становлять основу доходів держави та органів місцевого самоврядування. До неподаткових можна віднести штрафи, кошти, що надходять від реалізації державної власності.

Залежно від територіального рівня державні та муніципальні доходи поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Залежно від джерела утворення державні та муніципальні доходи поділяються на отримані від державного або муніципального господарства;

від юридичних осіб, заснованих на недержавній власності; від громадських організацій; від фізичних осіб.

Бюджетні доходи, як основну складову державних доходів, в свою чергу також можна класифікувати за різними підставами. За соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи від господарської діяльності, від зовнішньоекономічної діяльності, від використання природних ресурсів, від державних монополій, митні платежі, збори та інші неподаткові платежі тощо. За порядком зарахування до бюджету доходи поділяються на власні, закріплені та регулюючі.

Власні доходи бюджетів формуються за рахунок надходжень від власних джерел. Правову базу для формування власних доходів місцевих бюджетів основаних, насамперед, на комунальній власності територіальних громад, складають Конституція України, закони України Про місцеве самоврядування та Про власність. Бюджетне законодавство, в свою чергу, конкретизує загальні норми вищезазначених нормативно-правових актів (наприклад, ст. 69 Бюджетного кодексу України).

Закріплені доходи - це доходи, віднесення яких до певного рівня бюджету здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України на довготривалій основі у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, належать плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад, плата за торговельний патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності тощо. Закон про Державний бюджет щороку передбачає склад закріплених доходів державного бюджету в повному або процентному відрахуванні від надходжень.

Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких до бюджетів нижчих рівнів щорічно визначає Верховна Рада України або представницький орган місцевої влади при затвердженні своїх актів про бюджет. Юридичною підставою зарахування регулюючих доходів до кожного бюджету нижчого рівня є правовий акт про бюджет вищого рівня, тобто зарахування регулюючих доходів до регіональних бюджетів та бюджетів АРК, міст Києва та Севастополя здійснюється на підставі Закону про Державний бюджет. Зарахування до сільського або селищного бюджету здійснюються на підставі рішення про районний бюджет.

За юридичною формою доходи бюджетної системи поділяються на податкові та неподаткові. Формування доходної частини бюджетів в основному зорієнтовано на податкові доходи.

У Бюджетному кодексі (ст. 9) наведено наступну класифікацію доходів бюджету:

- податкові надходження. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі;

- неподаткові надходження. Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом;

- трансферти (кошти, одержані від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі).

Формування державних та муніципальних доходів забезпечується фінансово-правовими нормами, що регулюють відносини, які виникають при встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів формування доходів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов'язкових зборів, плат тощо; здійсненні контролю за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства. Аналіз чинного фінансового законодавства дозволяє зробити висновок, що правові норми, які регулюють питання формування державою грошових фондів, переважно розкидані між такими підгалузями фінансового права, як бюджетне й податкове.

Основними фінансовими інструментами формування доходів виступають:

- податки, що являють собою плату суспільства державі за виконання нею певних завдань та функцій, відрахування частини внутрішнього валового продукту на суспільні цілі та потреби;

- відрахування, що здійснюються за встановленими нормативами та передбачають цільове призначення платежів, у тому числі при зарахуванні до Спеціального фонду бюджету;

- плати, які передбачають певну еквівалентність взаємовідносин між державою та платниками, оскільки держава виступає власником ресурсів або має монопольне право на надання певних послуг, яких потребують юридичні та фізичні особи.