33. Міжбанківські розрахунки

Міжбанківські розрахунки. Від ефективності міжбанківських розрахунків залежить безперервність нормального функціонування економіки. Банки для здійснення платежів і розрахунково-касового обслуговування клієнтів встановлюють між собою відносини, які одержали назву кореспондентських відносин. Існує три основні види кореспондентських відносин: між комерційними банками і центральним банком країни; між комерційними банками (в тому числі банками з різних країн); між центральними банками різних держав. Причому якщо два останніх види кореспондентських відносин будуються на добровільних засадах, то відносини між комерційними банками і центральним банком країни носять більш жорсткий, регламентований характер. Кожний комерційний банк, як правило, повинен мати кореспондентський рахунок в якому-небудь відділенні центрального банку. Кореспондентський рахунок – це рахунок, на якому відображаються розрахунки, які зроблені одним банком по дорученню і за рахунок іншого банку. Кореспондентські рахунки бувають двох видів: рахунок "ностро" ("наш рахунок у вас") – коли банк відкриває рахунок в банку-кореспонденті; і рахунок "лоро" (ваш рахунок у нас) – коли в даному банку відкриваються рахунки банків-кореспондентів. Кореспондентські відносини оформлюються укладанням кореспондентського договору (угоди), в якому передбачаються порядок і умови здійснення відповідних банківських операцій. В ході здійснення кореспондентських відносин банки-кореспонденти повідомляють один одного про здійснені операції. Для цього використовують авізо (від італ. "аvvіzо" – повідомляти) – офіційне повідомлення про виконання розрахункових операцій, направлене одним банком іншому. В авізо, як правило, вказується його номер, дата і характер проведеної операції, сума і номер рахунку, назва платника та одержувача коштів та інші дані. Авізо оформлюється на спеціальних бланках. За способом відправки авізо поділяються на поштові і телеграфні. Техніка міжбанківських розрахунків розрізняється в залежності від того, який тип кореспондентських відносин використовується – з центральним чи комерційним банком. Міжбанківські розрахунки через центральний банк. Комерційні банки відкривають рахунки в установах центрального банку – розрахунково-касових центрах (РКЦ). По суті РКЦ – це підрозділ центрального банку, який відповідає за проведення розрахунків між банками. РКЦ створюється в містах, районних центрах. На коррахунках комерційних банків в РКЦ зберігаються кошти банку; по суті, даний коррахунок виконує ті ж функції, що й розрахунковий рахунок у підприємства, але з врахуванням специфіки діяльності банків. Розрахунки між самими РКЦ по операціях комерційних банків здійснюються через рахунки міжфілійних оборотів (МФО), для чого кожному РКЦ надається номер по МФО. Засобом міжфіліальних розрахунків і є авізо. Розрахунки через кореспондентські рахунки, які відкриваються в інших банках. Існує також схема міжбанківських розрахунків "напряму", обминаючи РКЦ. Це так звані прямі кореспондентські відносини, які встановлюються між комерційними банками. У всьому світі цей спосіб розрахунку використовується досить широко. Так, один з найбільших банків Німеччини – "Дойче Банк АГ" – працює через мережу, яка складається з чотирьох тисяч банків-кореспондентів у 184 країнах світу. В цьому випадку коррахунки ведуться не в РКЦ, а в інших банківських установах. Порядок відкриття і режим функціонування коррахунку визначається за угодою між самими банками. Цим досягається висока оперативність в проведенні розрахунків. Але слід враховувати, що робота в системі прямих кореспондентських відносин вимагає певної кількості вільних ресурсів (підтримка залишку коштів на кореспондентських рахунках). Слід відмітити, що за системою прямих кореспондентських відносин здійснюється значна кількість міжнародних розрахунків. При цьому банк повинен володіти відповідною ліцензією центрального банку, яка дає право на встановлення прямих кореспондентських відносин із закордонними банками.

34. Система електронних банківських послуг населенню Одним із основних напрямків НБУ сьогодні є утворення національної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги (СМЕП). Національна система масових електронних платежів -це система безготівкових розрахунків, при якій розрахунки за товари та послуги здійснюються за допомогою банківських платіжних карток. Платіжна картка - документ на носії електронної інформації у вигляді пластикової картки, що випускається кредитно-фінансовими установами. Документ дає можливість його пред'явникові одержувати без оплати у готівковій формі товари та послуги, в тому числі послуги з одержання через банківські установи готівки, та підтверджує особам, які надають ці товари та послуги, що оплата їх вартості буде здійснена з рахунків у банківських установах. Механізм здійснення операцій із банківськими платіжними картками регулюється певною законодавчою і нормативною базою. Основними документами, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток у вітчизняній економіці, є: "Положення про порядок здійснення бухгалтерських операцій з банківськими платіжними картками національної системи" (затверджено постановою Правління НБУ № 353 від 30.12.1996 р.), "Положення про систему захисту електронної інформації до системи масових електронних платежів населення за товари та послуги в Україні" (затверджено постановою Правління НБУ № 353 від 30.12.1996 р.). Для здійснення операцій із платіжними картками Національної системи необхідно одержати ліцензію (дозвіл) НБУ. Учасниками системи є: - тримачі (власники) карток - фізичні особи; - підприємства торгівлі та побутового обслуговування населення, в яких встановлено платіжні термінали; - кредитно-фінансові установи (банк-емітент, банк-еквайр, розрахунковий банк). Платіжний термінал - електронний пристрій, за допомогою якого здійснюється авторизація платіжної картки та основні операції з оформлення оплати вартості товарів та наданих послуг. Авторизація - надання дозволу на обслуговування тримача платіжної картки. Банк-емітент - установа банку, яка випускає в обіг платіжні картки. Банк-еквайр - комерційний банк, який підписує угоду з торговельними підприємствами на обслуговування карток, здійснює первинну обробку трансакцій та бере на себе проведення з торговцями усього спектра операцій із картками, а саме: перерахування на поточні рахунки коштів за товари та послуги, сортування і розсилання квитанцій, розповсюдження стоп-листів. Трансакція - інформація в електронній формі про окрему операцію, здійснену з використанням платіжної картки (завантаження та дозавантаження картки, одержання готівкових коштів, оплата товарів і наданих послуг та ін.). Завантаження (дозавантаження) картки - внесення інформації на платіжну картку про наявність коштів. Розрахунковий банк - банківська установа, в якій інший банк-учасник платіжної системи (переважно банк-емітент) відкриває спеціальний рахунок для здійснення розрахунків за допомогою платіжних карток. Банк-емітент видає картку клієнтові після ретельної перевірки його фінансового стану та оцінки кредитоспроможності; відкриває власникові картки спеціальний рахунок, на якому враховуються всі операції з карткою; регулярно надсилає клієнтові виписку із зазначенням сум платежів і розміру заборгованості, сум і термінів погашення; стягує комісію і відсотки згідно із встановленим тарифом; зобов'язується сплачувати рахунки торговельного підприємства за покупки, зроблені з використанням карток, за вирахуванням платіжного збору (дисконту). Види банківських пластикових карток: "Електронний гаманець", "Електронний чек", дебетна картка.

37.Кредитування фізичних осіб

Кредитом для фізичних осіб вважається позика, яка надається індивідуальним позичальникам у невеликих розмірах. В українській термінології окремо не виділяється поняття “кредит для фізичної особи”. В основному його ототожнюють з поняттям “споживчий кредит”, який по суті є одним з видів кредитів для фізичних осіб.

Класифікують кредити для фізичних осіб так:

1. кредити з розстрочкою платежу, які передбачають погашення основної суми

боргу і процентів за кредитом щомісяця рівними частинами. При цьому

даний вид поділяють на прямі та непрямі кредити;

2. револьверні (відновлювальні) кредити – надання позик позичальникам за

єдиним активно-пасивним поточним рахунком у вигляді овердрафту або з

використанням карткового рахунку;

3. кредити одноразового погашення, за якими виплата боргу і процентів за ним

здійснюється одночасно. Ці кредити також називають бриджинг-позиками.

Враховуючи поширеність споживчого кредитування, розглянемо його різновиди.

Споживчі кредити:товарні і грошові.

Споживчі кредити за суб’єктами кредитної угоди:

банківські споживчі кредити; кредити, що надаються населенню торгівельними організаціями; споживчі позики кредитних установ небанківського типу (ломбарди, каси

взаємодопомоги та ін.); приватні та особисті споживчі позики, які відображають кредитні відносини між приватними особами та формуються за схемою “фізична особа –

фізична особа”; споживчі кредити, які надаються позичальникам безпосередньо на

підприємствах та в організаціях, де вони працюють.

За способом надання позики фізичним особам розподіляються на цільові та нецільові. До останніх відносяться такі позики, необхідність у яких виникає у зв’язку із особливими непередбачуваними обставинами в житті громадян. Також необхідно виділити цільові позики окремим групам населення (молодим сім’ям, студентам). Ці позики використовуються, як правило, в рамках загальнодержавних програм соціального захисту найбідніших верств населення. Вони надаються на пільгових умовах, зокрема під низьку відсоткову ставку, за спрощеними умовами оформлення та ін.Багато авторів в умовах сьогодення значну увагу приділяють чековим кредитам та банківським кредитним карткам, які вважаються новими видами банківських позик, що отримують фізичні особи.

Існують різноманітні підходи до класифікації кредитів для громадян, а рівень розвитку певних видів кредитування в країні характеризує рівень життя її населення. Розширення

масштабів кредитування сфери особистого споживання сприяє формуванню цивілізованих відносин на споживчому ринку країни.

36.Кредитування юридичних осіб

Кредитом для юридичних осіб вважається позика, яка надається підприємствам у великих розмірах.

На основі наукового обгрунтування та узагальнення принципів кредитування виділимо наступні основні умови надання позичок юридичним особам:

1. Операції проводяться в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави.

3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.

4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.

5. Позики надаються тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам, які мають .власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.

6. Позики видаються на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Позики видаються, як правило, за умови наявності відповідного забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком

8. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.

Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування банками своїх клієнтів.