2. Джерела фінансового права.

Джерела фінансового права – це зовнішня форма вираження фінансово-правових норм, які видає держава, її органи, органи місцевого самоврядування чи інші уповноважені на те органи (закони та НПА Верховної Ради України, державних виконавчих органів й органів місцевого самоврядування, що вміщують норми фінансового права).

Нормативно-правовими актами, що регулюють фінансові відносини в Україні, є:

- Конституція України;

- закони, що регулюють фінансові відносини:

- Бюджетний кодекс України;

- Податковий кодекс України;

- щорічні закони України «Про державний бюджет»;

- ЗУ «Про Національний банк України»;

- ЗУ «Про банки та банківську діяльність»;

- ЗУ «Про порядок розрахунків в іноземній валюті»;

- інші фінансові закони;

- НПА Кабінету Міністрів України з фінансових питань;

- НПА центральних органів виконавчої влади, що стосуються фінансової діяльності;

- НПА органів АРК, місцевих рад і місцевих державних адміністрацій.

Конституція України містить норми, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, і норми, що є базою розгалуженого фінансового законодавства.

Щодо перших, то Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України в ухваленні фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо.

Щодо других, то вони становлять правову базу для фінансового законодавства, хоча безпосередньо фінансових відносин не регулюють. Норми всіх інших статей Конституції України можуть бути реалізовані тільки тоді, коли держава матиме достатню для цього матеріальну базу (а це завжди матиме матеріальний характер).

Бюджетне право регулюють Бюджетний кодекс України та щорічні закони України «Про державний бюджет», для бюджетного процесу має значення Реґламент Верховної Ради України. Податкові норми регулює ухвалений 2010 року Податковий кодекс України. Банківське право переважно регулюється спеціальним Законом України «Про банки та банківську діяльність». Важливе місце серед джерел банківського права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести закони України «Про господарські товариства», «Про підприємництво», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про власність» тощо.

У сфері фінансів ухвалено низку статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України «Про Рахункову палату України», «Про Державну податкову службу України», «Про Національний банк України» тощо.

Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади – постановах та декретах Кабінету Міністрів України (останні видавалися протягом 1992 – 1993 років). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ – Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади – міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).