2.2 Аналіз міжбанківського ринку депозитних операцій в іноземній валюті

Поряд із ринком конверсійних операцій ринок депозитів в іноземній валюті є складовою валютного ринку.

Ринок депозитних операцій в іноземній валюті — це сукупність операцій щодо розміщення вільних грошових залишків, а також залучення коштів в іноземній валюті на різні строки під певний процент.

Основними і найактивнішими учасниками ринку є комерційні банки (тому цей ринок і називається міжбанківським), вони здійснюють депозитні операції для підтримання короткострокової ліквідності, а також із метою одержання прибутку, проте центральні банки держав, позабанківські фінансово-кредитні установи та транснаціональні корпорації також можуть здійснювати операції на цьому ринку.

В українській банківській практиці існують поняття «міжбанківський кредит» та «міжбанківський депозит», хоча по суті ці операції є однаковими — тимчасове розміщення/залучення коштів в іншому банку. У світовій банківській практиці для міжнародних позичкових операцій використовують термін «депозити», які поділяються на

• депозити залучені — залучення коштів в іноземній валюті;

• депозити розміщені — надання позик в іноземній валюті.

Валютні ринки, у тому числі й ринки депозитів у іноземній валюті, функціонують цілодобово, що пов’язано з послідовністю часових поясів. Основними світовими фінансовими центрами, де здійснюється більша частина операцій, є Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт, Цюріх та Токіо.

Регулювання депозитних операцій на валютному ринку здійснюється в межах законодавств країн, банки яких укладають угоди. Так, в Україні регулювання залучення та розміщення міжбанківських депозитів (у тому числі й депозитів у іноземній валюті), регулюється Положенням Національного банку України «Про кредитування» та Інструкцією «Про порядок регулювання та аналізу діяльності комерційних банків». [10]

Процентна ставка — це ціна ресурсів. Розміщуючи вільні ресурси на грошовому ринку, їх власники намагаються отримати дохід, крім того, плата за користування ресурсами має включати:

• компенсацію кредитного ризику, що притаманний будь-якій кредитній операції, розмір цієї компенсації здебільшого залежить від класу позичальника;

• компенсацію за відволікання ліквідних коштів: лише незначна кількість позик надається на умовах «до запитання» і повертається на першу вимогу, основна ж частина коштів розміщується на визначений термін і не може бути повернена раніше його закінчення, бо це може викликати проблеми ліквідності;

• компенсацію за відкладений час одержання доходу: проценти за кредит виплачуються найчастіше після закінчення терміну дії позики, тобто банк зможе використати дохід, одержаний від розміщення коштів, лише після їх повернення.

На рівень процентних ставок за депозитами в іноземній валюті в основному впливають чинники з боку країни походження цієї валюти, а не країни, де здійснюється операція з розміщення або залучення коштів.

Процентна ставка може бути фіксованою (fixed) або плаваючою (floating). [11]

Фіксована процентна ставка встановлюється при розміщенні/залученні депозиту та залишається незмінною на весь період депозиту. Така ставка завжди використовується при короткострокових угодах.

Плаваюча процентна ставка може змінюватися протягом дії депозиту. Найчастіше плаваючі ставки за депозитами валютного ринку прив’язуються до ставки LIBOR. Вона являє собою середню ставку, за якою найбільші британські банки кредитують першокласних позичальників на міжбанківському ринку.

Для доларів США як база плаваючої ставки може використовуватися так звана базисна ставка прайм рейт (prime rate). Це ставка за короткостроковими комерційними позиками першокласним позичальникам, що її котирують найбільші американські банки. Якщо позика в американських доларах здійснюється за межами США, то звичайно використовується ставка LIBOR. Також як база можуть бути використані: ставка FIBOR (Frankfurt Interbank Offered Rate), ставки державних цінних паперів та комерційних паперів. [15]