Тема 5. Інноваційна форма інвестицій Методичні поради до вивчення теми
Основною формою реальних інвестицій є інноваційні інвестиції, які реалізуються в процесі інноваційної діяльності підприємства.
Інновації - це новостворені (застосовані) і (або) удосконалені конкурентоздатні технології; продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.
Значення терміну «інновація» залежить від конкретної цілі дослідження, вимірювання або аналізу об'єкту. У зв'язку з цим розрізняють такі основні типи інновацій:
товарна інновація - введення нового продукту;
технологічна інновація - введення нового методу виробництва;
ринкова інновація - створення нового ринку товарів або послуг;
маркетингова інновація - освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;
управлінська інновація - реорганізація структури управління;
соціальна інновація - впровадження заходів щодо покращення життя населення;
екологічна інновація - впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища [4].
Інновації можна також розглядати і як вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які приводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов'язана з появою нововведення. Ідея нововведення може бути зароджена як інтенція, ініціація або дифузія інновацій.
Підготовка, обґрунтування, освоєння й контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю.
Інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів та послуг. Вона включає в себе: випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-технічних програм із великими термінами окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил країни; розробку й впровадження нових ресурсозберігаючих, технологій, спрямованих на покращення соціального стану населення, екологічної ситуації тощо.
Інноваційна діяльність складається з інноваційного процесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання та представляє собою період від зародження ідеї до її комерційної реалізації. У різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу інноваційний процес може проходити різні щодо тривалості й витратам етапи. У виробничому (інвестиційному) середовищі цей процес проходить такі стадії: 1) сертифікація (патентування) ідеї; 2) наукове й техніко-економічне обґрунтування нового продукту або технології; 3) експериментальне освоєння зразків; 4) доведення до промислового виробництва; 5) одержання нового продукту у необхідному обсязі для його комерціалізації.
Інноваційна діяльність включає в себе процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також прив'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі. У зв'язку з цим, об’єктами інноваційної діяльності є:
інноваційні програми та проекти;
нові знання та інтелектуальні продукти;
виробниче обладнання та процеси;
інфраструктура виробництва й підприємництва;
організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери;
сировинні ресурси, засоби їх видобування й переробки;
товарна продукція;
механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.
Найчастіше об'єкти інноваційної діяльності виступають у формі інноваційного проекту - це комплекс документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення й реалізації інноваційного продукту або інноваційної продукції. Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво й реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.
Об'єктом інноваційної діяльності може бути й інноваційна продукція - це нові конкурентоздатні товари чи послуги. Інноваційною вона може бути визнана, якщо відповідає таким вимогам:
1) вона є результатом виконання інноваційного проекту;
2) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.
Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту, крім того, інноваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.
Однією з форм інноваційних інвестицій є інтелектуальні інвестиції, які здійснюються в таких видах:
- придбання виключних прав користування (патенти, ліцензії, промислові зразки, товарні знаки).
- придбання інформаційних послуг, наймання спеціалістів за контрактом або разове придбання консультацій, експертиз, рекомендацій.
- придбання інтелектуальної продукції у матеріальній формі (проектної документації, методик, програм, ноу-хау) у вигляді друкованої продукції, програмного забезпечення, аудіо чи відео запису.
- вкладання в людський капітал - це витрати на освіту, підготовку, перепідготовку, навчання, охорону здоров'я.
Інтелектуальні інвестиції тісно пов'язані з інтелектуальною власністю. Відповідно до видів інтелектуальної власності розрізняють такі об'єкти інтелектуальних інвестицій:
винахід - це технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності). Право власності на винахід закріплюється патентом на 20 років;
корисна модель - нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою, яке закріплюється патентом на 5 років із можливим продовженням ще на 3 роки;
промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, який визначає зовнішній вигляд промислового виробу і призначений для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Патенти на промислові зразки видаються терміном на 10 років із можливим продовженням строку ще на 5 років;
знак для товарів і послуг - це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Об'єктом знаку можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Право власності на знаки закріплюється патентом на 10 років із можливим подовженням кожні 10 років.
Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути також наукові теорії, математичні методи, плани, правила, програми для обчислювальних машин, художні вироби тощо.
Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.
За характером діяльності та змістом інноваційної діяльності усі суб'єкти поділяють на три групи: державні органи управління інноваційною діяльністю, інноваційні підприємства, фінансово-кредитні інноваційні установи.
Державні органи управління приймають активну участь в інноваційному процесі. Вони визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, а також встановлюють форми стимулювання інноваційних процесів, спрямованих на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.
Основним суб'єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство - це підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційною. Формами функціонування інноваційних підприємств є інноваційні структури – технополіси, технопарки, інноваційні центри, бізнес-інкубатори.
Найбільш досконалими формами інноваційних структур є технополіси і технопарки.
Технополіс - це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукоємних технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка і підприємництво, здійснюється тісне співробітництво між академічною наукою, підприємцями, місцевими і центральними органами влади.
Технополіси істотно різняться за масштабами, структурою та обсягом послуг, які надаються, рівнем наукомісткості, складом учасників.
Світовий досвід переконує, що ефективним напрямком державної підтримки високотехнологічних, наукомістких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних науково-технологічних парків.
Технопаркові структури – найдоступніша форма комерційної реалізації науково-технічної розробки в країнах розвиненої ринкової економіки. Автор нової ідеї входить до складу технопарку з метою розвитку власного венчурного бізнесу.
Технопарк створюється для розвитку наукомістких технологій або фірм. Це своєрідна фабрика з виробництва середніх і малих ризикових інноваційних підприємств. Серед функцій технопарку – постійне формування нового бізнесу і його підтримка.
Науково-технологічний парк - це комплекс дослідних інститутів, лабораторій, дослідних заводів, створюваних на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри, системи транспортних комунікацій, магазини, житлові приміщення).
Дієвим економічним засобом прискореного впровадження та розвитку інновації вважають бізнес-інкубатори. Головне їх призначення – першочергова підтримка малого (переважно інноваційного) підприємництва. Вченим, інженерам, винахідникам, що виявили бажання організувати власний бізнес, надається в інкубаторі пільговий доступ до всього необхідного для здійснення своїх ідей.
Інкубатори, як правило, забезпечують себе на засадах самофінансування. Вони бувають трьох типів:
1) безприбуткові - ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади, які зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвитку регіону;
2) прибуткові - ті, що не надають пільги при здаванні в оренду свого майна (орендарям пропонується широке коло різноманітних послуг, однак сплачують вони тільки ті з них, якими реально скористалися);
З) бізнес-інкубатори при вищих навчальних закладах надають ефективну підтримку підприємствам: необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну техніку, можливість підвищити рівень своїх знань через спілкування з викладачами та користування бібліотекою. Завдяки такій підтримці підприємства опановують високотехнологічну продукцію або займаються комерціалізацією інноваційної продукції, яка розроблена вченими закладу.
Активними учасниками інноваційної діяльності є венчурні (ризикові) компанії: це підприємства, діяльність яких спрямована на наукові дослідження, впровадження нововведень та фінансування інноваційний проектів. Діяльність венчурних компаній пов'язана з дуже високим ступенем ризику, але перевагою венчурних підприємств є, з одного боку, вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних та фінансових ресурсів на обраному напрямі дослідження, а з іншого, - можливість швидкої переорієнтації на інші напрями діяльності.
Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерело інвестування. Основними організаційними формами венчурного підприємництва є:
внутрішні венчурні фірми, які створюються у вигляді науково-дослідних відділів при великих промислових корпораціях;
незалежні венчурні фірми, які організовуються у вигляді акціонерних товариств, та працюють за рахунок коштів приватних та інституційних інвесторів;
впроваджувальні компанії, які створюються однією чи кількома великими корпораціями у вигляді науково-дослідних консорціумів і працюють за замовленням засновників;
зовнішні венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами. Мета таких фірм - акумулювання венчурного капіталу у великих обсягах та фінансування спеціалізованих інноваційних (ризикових) проектів.
Усі венчурні фірми обслуговують найчастіше дві перші стадії інноваційного процесу - народження або пошук ідеї і техніко-економічне обґрунтування проекту.
Основними джерелами фінансування інноваційної діяльності є: кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності; кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством України.
Активну участь у фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку економіки відіграють державні інноваційні фінансово-кредитні установи.
Державна інноваційна фінансово-кредитна установа може надавати суб'єктам інноваційної діяльності для реалізації ними інноваційних проектів фінансову підтримку у вигляді:
а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
б) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів за умови – залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;
в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;
г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;
д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно чинного законодавства
Важливу роль у фінансуванні інноваційної діяльності відіграють позичкові кошти, до яких відносять: кредити комерційних банків; позикові кошти від розміщення облігацій інноваційного підприємства; податковий кредит; комерційний кредит постачальників матеріальних ресурсів при покупці цих ресурсів із відстроченим платежем; лізинг.
Прикладом інноваційної банківської установи в Україні є Український інноваційний банк «Укрінбанк», головними напрямами діяльності якого є: кредитування різних станів процесу «дослідження - виробництво); фінансування, створення й впровадження прогресивних науково-технічних нововведень; придбання авторських прав на нововведення тощо.
Однією з форм фінансування інноваційної діяльності підприємств є податковий інвестиційний кредит, який визначається як відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отриманий згідно з чинним законодавством внаслідок реалізації інноваційних програм. Інвестиційний податковий кредит має цільове призначення. Його надають переважно під інноваційні програми.
Новим та перспективним методом фінансування інноваційної діяльності є венчурне фінансування, що може здійснюватися на усіх стадіях життєвого циклу виробництва продукту: інкубаційного періоду, комерційного освоєння, розвитку. Венчурний капітал використовується в основному для фінансування діяльності підприємств, що швидко розвиваються і тому відіграє важливу роль у забезпеченні конкурентоспроможності промисловості у цілому. Завдання венчурного фінансування – сприяти розвитку перспективного бізнесу шляхом надання певної суми грошових коштів в обмін на частку в статутному капіталі. На практиці найчастіше зустрічається комбінована схема венчурного інвестування, за якої частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша надається у формі інвестиційного кредиту. Недоліком венчурного фінансування є те, що через високий ризик такий капітал надається під вищий відсоток, ніж банківський кредит, а в деяких випадках, пов'язаних з збільшенням гарантії проти нецільового використання вкладених коштів, венчурні інвестори можуть залишатися співвласниками підприємства, створеного під перспективний інвестиційний проект, протягом усього життєвого циклу освоєння продукту. В цьому випадку вони розраховують на одержання дивідендів з очікуваних прибутків.
Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від 13 липня 1999 року №916 та закону України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року №40. Головною метою державної інноваційної політики в Україні є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції,
- Інвестування
- Структура програми навчальної дисципліни «Інвестування» (за вимогами естs)
- Розділ і. Програма навчальної дисципліни «інвестування»
- Тема 2. Суб'єкти та об'єкти інвестування
- Тема 3. Фінансові інвестиції
- Тема 4. Інвестиції в засоби виробництва
- Тема 5. Інноваційна форма інвестицій
- Тема 6. Залучення іноземного капіталу
- Змістовий модуль іі. Функціональні аспекти інвестування
- Тема 7. Інвестиційні проекти
- Тема 8. Обґрунтування доцільності інвестування
- Тема 9. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу
- Тема 10. Менеджмент інвестицій
- Тема 11. Організаційно-правове регулювання взаємодії суб’єктів інвестиційної діяльності
- Тема 12. Використання інвестицій
- Розділ іі. Тематичний план навчальної дисципліни «інвестування»
- Тематичний план дисципліни «Інвестування» для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра за галуззю знань «Економіка і підприємництво»
- Тематичний план дисципліни «Інвестування» для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра за галуззю знань «Менеджмент та адміністрування»
- Розділ ііі. Методичні рекомендації до вивчення навчальної дисципліни «інвестування»
- Лекція 2. Методичний інструментарій інвестування
- Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
- Термінологічний словник за темою
- Тема 2. Суб'єкти та об’єкти інвестування Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
- Термінологічний словник за темою
- Тема 3. Фінансові інвестиції Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
- Завдання для самоперевірки та самостійного опрацювання
- Термінологічний словник за темою
- Тема 4. Інвестиції в засоби виробництва Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
- Завдання для самоперевірки та самостійного опрацювання
- Термінологічний словник за темою
- Тема 5. Інноваційна форма інвестицій Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
- Завдання для самоперевірки та самостійного опрацювання
- Термінологічний словник за темою
- Тема 6. Залучення іноземного капіталу Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
- Термінологічний словник за темою
- Змістовий модуль іі Функціональні аспекти інвестування
- Тема 7. Інвестиційні проекти
- Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
- Термінологічний словник за темою
- Тема 8. Обґрунтування доцільності інвестування Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самоперевірки та самоконтролю знань
- Завдання для самоперевірки та самостійного опрацювання
- Термінологічний словник за темою
- Тема 9. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
- Термінологічний словник за темою
- Тема 10. Менеджмент інвестицій Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
- Термінологічний словник за темою
- Тема 11. Організаційно-правове регулювання взаємодії суб’єктів інвестиційної діяльності Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самоперевірки та самоконтролю знань
- Термінологічний словник за темою
- Тема 12. Використання інвестицій Методичні поради до вивчення теми
- Питання для самопідготовки і самоконтролю знань
- Завдання для самоперевірки та самостійного опрацювання
- Термінологічний словник за темою
- Розділ іv. Тести вихідного контролю знань студентів з навчальної дисципліни "інвестування" Змістовий модуль і. Методологія інвестування
- Змістовий модуль іі. Функціональні аспекти інвестування
- Розділ V. Форми контролю знань студентів за змістовими модулями з навчальної дисципліни «інвестування»
- Таблиця 5.1. Модульно-тематичний план з дисципліни «Інвестування» для студентів галузі знань «Економіка і підприємництво» з бальною оцінкою за видами тем і видів навчальної роботи
- Таблиця 5.2. Модульно-тематичний план з дисципліни «Інвестування» для студентів галузі знань «Менеджмент та адміністрування» з бальною оцінкою за видами тем і видів навчальної роботи
- Розділ vі. Перелік питань для підготовки студента до підсумкового модульного контролю з дисципліни «інвестування»
- Список рекомендованої літератури Нормативні акти, що регулюють інвестиційну діяльність
- Основна
- Додаткова
- Додатки
- Додаток г
- Додаток д Зразок побудови модульної контрольної роботи