logo
Investuvannya_navchalny_posibnik

Тема 5. Інноваційна форма інвестицій Методичні поради до вивчення теми

Основною формою реальних інвестицій є інноваційні інвестиції, які реалізуються в процесі інноваційної діяльності підприємства.

Інновації - це новостворені (засто­совані) і (або) удосконалені конкурентоздатні технології; про­дукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення ви­робничого, адміністративного, комерційного або іншого харак­теру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Значення терміну «інновація» залежить від конкретної цілі дослідження, вимірювання або аналізу об'єкту. У зв'язку з цим розрізняють такі основні типи інновацій:

Інновації можна також розглядати і як вкладення інвес­тиційного капіталу в нововведення, які приводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям пере­дує науково-виробнича діяльність, пов'язана з появою нововве­дення. Ідея нововведення може бути зароджена як інтенція, ініціація або дифузія інновацій.

Підготовка, обґрунтування, освоєння й контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю.

Інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів та послуг. Вона включає в себе: випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-технічних програм із ве­ликими термінами окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил країни; розробку й впровадження нових ресурсозберігаючих, техно­логій, спрямованих на покращення соціального стану населення, екологічної ситуації тощо.

Інноваційна діяльність складається з інноваційного про­цесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва та спо­живання та представляє собою період від зародження ідеї до її ко­мерційної реалізації. У різних сферах діяльності внаслі­док розвитку науково-технічного прогресу інноваційний процес може проходити різні щодо тривалості й витратам етапи. У виробничому (інвестицій­ному) середовищі цей процес проходить такі стадії: 1) сертифікація (патентування) ідеї; 2) наукове й техніко-економічне обґрунтування нового продук­ту або технології; 3) експериментальне освоєння зразків; 4) доведення до промислового виробництва; 5) одержання нового продукту у необхідному обсязі для його комерціалізації.

Інноваційна діяльність включає в себе процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного ви­користання, що приносить дохід, а також прив'язані з цим проце­сом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі. У зв'язку з цим, об’єктами інноваційної діяльності є:

Найчастіше об'єкти інноваційної діяльності виступають у формі інноваційного проекту - це комплекс документів, що виз­начає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення й реалізації інноваційного про­дукту або інноваційної продукції. Інноваційним визнається про­ект, яким передбачаються розробка, виробництво й реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.

Об'єктом інноваційної діяльності може бути й інно­ваційна продукція - це нові конкурентоздатні товари чи послу­ги. Інноваційною вона може бути визнана, якщо відповідає таким вимогам:

1) вона є результатом виконання інноваційного проекту;

2) така продукція виробляється (буде вироблена) в Ук­раїні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція може бути результатом тиражу­вання чи застосування інноваційного продукту, крім того, інно­ваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.

Однією з форм інноваційних інвестицій є інтелектуальні інвестиції, які здійснюються в таких видах:

- придбання виключних прав користування (патенти, ліцензії, промислові зразки, товарні знаки).

- придбання інформаційних послуг, наймання спеціалістів за контрактом або разове придбання консультацій, експертиз, рекомендацій.

- придбання інтелектуальної продукції у матеріальній формі (проектної документації, методик, програм, ноу-хау) у ви­гляді друкованої продукції, програмного забезпечення, аудіо чи відео запису.

- вкладання в людський капітал - це витрати на освіту, підготовку, перепідготовку, навчання, охорону здоров'я.

Інтелектуальні інвестиції тісно пов'язані з інтелектуаль­ною власністю. Відповідно до видів інтелектуальної власності розрізня­ють такі об'єкти інтелектуальних інвестицій:

Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути та­кож наукові теорії, математичні методи, плани, правила, програ­ми для обчислювальних машин, художні вироби тощо.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які прова­дять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кош­ти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

За характером діяльності та змістом інноваційної діяль­ності усі суб'єкти поділяють на три групи: державні органи управління інноваційною діяльністю, інноваційні підприємства, фінансово-кредитні інноваційні установи.

Державні органи управління приймають активну участь в інноваційному процесі. Вони визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, а також встановлюють форми стимулюван­ня інноваційних процесів, спрямованих на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Основним суб'єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство - це підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційною. Формами функціонування інноваційних підприємств є інноваційні структури – технополіси, техно­парки, інноваційні центри, бізнес-інкубатори.

Найбільш досконалими формами інноваційних структур є технополіси і технопарки.

Технополіс - це науково-промисловий комплекс, ство­рений для виробництва нової прогресивної продукції або роз­роблення нових наукоємних технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка і підприємництво, здійснюється тісне співробітництво між академічною наукою, підприємцями, місце­вими і центральними органами влади.

Технополіси істотно різняться за масштабами, структу­рою та обсягом послуг, які надаються, рівнем наукомісткості, складом учасників.

Світовий досвід переконує, що ефективним напрямком державної підтримки високотехнологічних, наукоміст­ких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних на­уково-технологічних парків.

Технопаркові структури – найдоступніша форма ко­мерційної реалізації науково-технічної розробки в країнах розви­неної ринкової економіки. Автор нової ідеї входить до складу технопарку з метою розвитку власного венчурного бізнесу.

Технопарк створюється для розвитку наукомістких тех­нологій або фірм. Це своєрідна фабрика з виробництва середніх і малих ризикових інноваційних підприємств. Серед функцій технопарку – постійне формування нового бізнесу і його підтримка.

Науково-технологічний парк - це комплекс дослідних інститутів, лабораторій, дослідних заводів, створюваних на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, ви­робничі приміщення багатоцільового призначення, інформацій­но-обчислювальні центри, системи транспортних комунікацій, магазини, житлові примі­щення).

Дієвим економічним за­собом прискореного впровадження та розвитку інновації вважають бізнес-інкубатори. Головне їх призначення – першочергова підтримка малого (переважно інноваційного) підприємництва. Вченим, інженерам, винахідникам, що виявили бажання ор­ганізувати власний бізнес, надається в інкубаторі пільговий до­ступ до всього необхідного для здійснення своїх ідей.

Інкубатори, як правило, забезпечують себе на засадах самофінансування. Вони бувають трьох типів:

1) безприбуткові - ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади, які зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвитку регіону;

2) прибуткові - ті, що не надають пільги при здаванні в оренду свого майна (орендарям пропонується широке коло різно­манітних послуг, однак сплачують вони тільки ті з них, яки­ми реально скористалися);

З) бізнес-інкубатори при вищих навчальних закладах надають ефективну підтримку підприємствам: необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну тех­ніку, можливість підвищити рівень своїх знань через спілку­вання з викладачами та користування бібліотекою. Завдяки такій підтримці підприємства опановують високотехно­логічну продукцію або займаються комерціалізацією інно­ваційної продукції, яка розроблена вченими закладу.

Активними учасниками інноваційної діяльності є венчурні (ризикові) компанії: це підприємства, діяльність яких спря­мована на наукові дослідження, впровадження нововведень та фінансування інноваційний проектів. Діяльність венчурних компаній пов'язана з дуже високим ступенем ризику, але перевагою венчурних підприємств є, з одного боку, вузь­ка спеціалізація, концентрація матеріально-технічних та фінансо­вих ресурсів на обраному напрямі дослідження, а з іншого, - можливість швидкої переорієнтації на інші напрями діяльності.

Основним критерієм класифікації венчурного підпри­ємництва є джерело інвестування. Основними ор­ганізаційними формами венчурного підприємництва є:

Усі венчурні фірми обслуговують найчастіше дві перші стадії інноваційного процесу - народження або пошук ідеї і тех­ніко-економічне обґрунтування проекту.

Основними джерелами фінансування інноваційної діяль­ності є: кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності; кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Активну участь у фінансовому забезпеченні інно­ваційного розвитку економіки відіграють державні інно­ваційні фінансово-кредитні установи.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа може надавати суб'єктам інноваційної діяльності для реалізації ними інноваційних проектів фінансову підтримку у вигляді:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за раху­нок коштів державного або місцевих бюджетів за умови –­ залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів ви­конавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів) відсотків, сплачува­них суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних про­ектів у страховиків відповідно чинного законодавства

Важливу роль у фінансуванні інноваційної діяльності віді­грають позичкові кошти, до яких відносять: кредити комерційних банків; позикові кошти від розміщення облігацій інноваційного підприємства; податковий кредит; комерційний кредит постачальників матеріальних ресурсів при покупці цих ресурсів із відстроченим платежем; лізинг.

Прикладом інноваційної банківської установи в Україні є Український інноваційний банк «Укрінбанк», головними напрямами діяльності якого є: кредитування різних станів процесу «дослідження - виробництво); фінансування, створення й впровадження прогресивних науково-технічних нововведень; придбання авторських прав на нововведення тощо.

Однією з форм фінансування інноваційної діяльності підприємств є податковий інвестиційний кредит, який визна­чається як відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з ме­тою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інно­ваційних програм з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростан­ня прибутку, що буде отриманий згідно з чинним законодавст­вом внаслідок реалізації інноваційних програм. Інвестиційний податковий кредит має цільове призна­чення. Його надають переважно під інноваційні програми.

Новим та перспективним методом фінансування інноваційної діяльності є венчурне фінансування, що може здійснюватися на усіх стадіях життєвого циклу ви­робництва продукту: інкубаційного періоду, комерційного освоєння, розвитку. Венчурний капітал використовується в основному для фінансування діяльності підприємств, що швидко розвива­ються і тому відіграє важливу роль у забезпеченні конкурентоспро­можності промисловості у цілому. Завдання вен­чурного фінансування – сприяти розвитку перспективного бізнесу шляхом надання певної суми грошових коштів в обмін на частку в статутному капіталі. На практиці найчастіше зустрічається комбінована схема венчурного інвестування, за якої частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша надається у формі інвестиційного кредиту. Недоліком венчурного фінансування є те, що­ через високий ризик такий капітал надається під вищий відсоток, ніж банківський кредит, а в деяких випадках, пов'язаних з збільшенням гарантії проти нецільового використання вкладе­них коштів, венчурні інвестори можуть залишатися співвласни­ками підприємства, створеного під перспективний інвестиційний проект, протягом усього життєвого циклу освоєння продукту. В цьому випадку вони розраховують на одержання дивідендів з очікуваних прибутків.

Державне регулювання інноваційної діяльності в Ук­раїні здійснюється відповідно до Постанови Верховної Ради Ук­раїни «Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від 13 липня 1999 року №916 та закону України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року №40. Головною метою державної інноваційної політики в Ук­раїні є створення соціально-економічних, організаційних і право­вих умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровад­ження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресур­созберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції,