1.Основні теорії вартості капіталу

1)Основні принципи теорії Г. Марковіца( 1952 р.) : поведінка учасників ринку капіталу визначається не тільки одержанням очікуваного доходу на свої інвестиції. На всі цінні папери, які обертаються на ринку, є попит, інвестор визначає свій вибір цінного папера не тільки одержанням очікуваного доходу, а й можливим ризиком. Основною проблемою, яку повинен вирішувати інвестор, є досягнення максимального рівня очікуваної дохідності інвестицій за певного рівня ризику і скорочення можливого ризику за очікуваної дохідності.

Г. Марковіц, запропонував концепцію «оптимального» портфеля інвестицій. Сутність цієї концепції полягає в тому, що в портфелі мають міститися, за можливості, ЦП всіх видів і модифікацій, вони мають бути різними за термінами, а також емітовані корпораціями різних галузей і географічного положення.

Г. Марковіц запропонував модель диверсифікації, яка широко застосовується на практиці. Її сутність полягає в тому, що диверсифікація здійснюється на основі двох змінних: очікуваної дохідності і стандартного відхилення розподілу дохідності портфеля (тобто можливого ризику).

Свій оптимальний портфель він мусить вибрати з множини портфелів. З цією метою використовується теорема про ефективну множину. На графік з кривими байдужності наноситься рисунок ефективної множини. ефективний портфель буде розташований на одній із кривих байдужності в точці дотику межі ефективної множини.

Очікуваний дохід портфеля залежить від очікуваної дохідності кожного цінного папера, що міститься в ньому, та його питомої ваги. Формула очікуваної дохідності портфеля з двох цінних паперів має такий вигляд:

E (Rp) = W1E (Ri) + W2E (Rj),

де E (Rp) — очікуваний дохід портфеля;

Wi і Wj — питома вага цінних паперів у портфелі за умови, що Wi + Wj = 1;

E (Ri), E (Rj) — очікувані дохідності цінних паперів у портфелі.

Ризик портфеля залежить від питомої ваги кожного цінного папера в портфелі і коваріації їхніх доходів.

2)Теорія Вільямса Шарпа. Теорію співвідношення ризику і доходу інвестицій у цінні папери в 60-х роках розвиває Вільямс Шарп. Він вводить у наукову термінологію кілька важливих категорій. По-перше, Шарп розділив загальний ризик інвестицій у цінні папери на дві частини: ризик систематичний і ризик несистематичний. По-друге, він розробив Модель оцінювання капітальних активів (МОКА). Систематичним він назвав ризик, пов’язаний із станом фінансового ринку. У свою чергу, останній залежить від змін в економіці і фінансах країни, а також від змін у світовій торгівлі, міжнародному русі капіталів, стану валют. Ризик, пов’язаний із системою економічних і фінансових відносин, не можна перебороти за допомогою диверсифікації портфеля, що запропонував Гаррі Марковіц. Систематичний ризик в економічній літературі називають також недиверсифікованим, або ринковим.

Несистематичний ризик ще має назву диверсифікований, або портфельний. Його природа відрізняється від природи ризику систематичного. Інвестор може перебороти несистематичний ризик за допомогою диверсифікації портфеля. З цією метою він повинен вивчати фінансовий стан емітентів цінних паперів.

В. Шарп пояснює причину поділу загального ризику на дві частини різним впливом цих частин на очікувану дохідність. Цінний папір із високим ступенем систематичного ризику може принести інвестору вищий очікуваний дохід. Збільшення власного, тобто диверсифікованого, ризику не веде до зростання очікуваної дохідності. Інвестори винагороджуються тільки за ринковий, тобто систематичний, ризик, несистематичний ризик не винагороджується.

Систематичний ризик не залежить від кількості цінних паперів у портфелі. Що стосується несистематичного ризику, що є специфічним, унікальним для кожного інвестора, то він залежить від кількості цінних паперів у портфелі.

Вільямс Шарп запропонував модель оцінювання капітальних активів, на підставі якої корпорація може визначити ціну капіталу, тобто вартість придбання капіталу, необхідного для ведення підприємницької діяльності. Інвестор, що вкладає свій капітал у цінні папери, випущені корпорацією, на основі МОКА визначає його дохідність з урахуванням ризику.

Особливість моделі полягає в тому, що вона дає можливість визначити зв’язок між ризиком і дохідністю цінного папера.

Портфель складається з множини цінних паперів, кожен з них вносить свою частку в певний ризик і очікуваний дохід. Тому виникла необхідність визначення ризику і доходу кожного учасника портфеля. Дохідність цінного папера визначається за формулою:

,

де E(R_i) — очікувана дохідність цінного папера i;

R_f — безризикована процентна ставка;

— очікувана ставка доходу ринкового портфеля;

_i — коефіцієнт бета (систематичного ризику) за цінним папером i.

3)Теорія арбітражного ціноутворення С. Росса( 1976 р).передбачає чотири головні припущення:

1) ринок капіталів є досконалим;

2) в інвесторів досягається консенсус щодо очікуваної структури доходів за цінними паперами і за факторами, що на них впливають;

3) кількість факторів, загальних для всіх цінних паперів, не визначена. Кількість цінних паперів перевищує кількість факторів, які визначають дохідність цінних паперів;

4) на ринку неможливі арбітражні операції.

С. Росс у своїй концепції стверджує, що існує певна кількість факторів, які мають вартісну оцінку, що впливають на ставку очікуваного доходу за цінним папером. Якщо з якихось причин ці фактори не можуть чинити свій вплив, то на ринку капіталів створюються можливості для арбітражних операцій. Якщо такої можливості немає, то очікувана дохідність цінного папера є функцією безризикової процентної ставки і різноманітних факторів, кожний з яких визначений ринковою ціною.

С. Росс вивів математичну модель арбітражного ціноутворення:

E(R1) = Rf + b1 FRP1 + b2 FRP2 +... + bn FRPn,

де E(R1) — очікувана дохідність цінного папера;

Rf — ставка доходу за безризиковим цінним папером;

b1—bn — систематичний ризик, що виражає чутливість до факторів;

FRP1—FRP2 — факторна ринкова ціна ризику (або премія за ризик)[1].