12.Фінансовий ринок як основа економічного розвитку корпорацій

Фінансовий ринок — одна зі сфер ринкових економічних відносин. Його специфіка полягає в тому, що предметом купівлі-продажу є фінансові фонди. В одних агентів економічних відносин вони тимчасово вивільнюються, тоді як в інших виникає потреба в їх залученні для фінансування поточних або капітальних витрат. Отже, формується група дебіторів, якій відповідає група кредиторів. Обидві групи дуже рухливі, агенти виробництва можуть одночасно купувати і продавати вільні фонди.

Фінансовий ринок являє собою економічний простір, на якому формуються відносини з приводу купівлі-продажу фінансових фондів.

Фінансові фонди спочатку з’являються на ринку у формі заощаджень — тимчасово вільних коштів, вивільнених із процесів виробництва і споживання. Вони акумулюються банківськими і фінансовими інституціями, які перетворюють їх у позичковий капітал з метою його інвестування у фінансові або реальні активи. У формуванні попиту на позичковий капітал беруть участь державна адміністрація, місцеві органи влади, найбільшим позичальником є фінансові і нефінансові корпорації. Співвідношення пропонування—попит визначає ціну капіталу у вигляді процента.

Фінансовий ринок виконує такі функції:

• перетворює заощадження в інвестиції;

• забезпечує економічне зростання через організацію системи нагромадження капіталу;

• забезпечує переливання фінансових фондів з одних галузей економіки усередині країни в інші;

• перерозподіляє фінансові фонди усередині країни між регіонами;

• забезпечує переміщення фінансових фондів з одних країн і регіонів в інші.

Фонди, що обертаються на фінансовому ринку, різняться за своїм змістом, призначенням і використанням. Відповідно до цього формуються окремі, але пов’язані між собою сфери фінансового ринку.

Фінансовий ринок поділяється на дві принципово різні сфери:

• ринок цінних паперів;

• ринок банківських позик.

Фінансові фонди, що обертаються на ринку банківських позичок, юридично набувають форми індивідуальних контрактів — договорів про позику між банком і юридичною (або фізичною) особою, що одержує позичку на певних умовах.

На фондовому ринку емітуються і вводяться в обіг довгострокові фінансові інструменти з метою подальшого довгострокового вкладення залучених коштів для цілей економічного розвитку корпорації. На грошовому ринку випускаються і вводяться в обіг короткострокові боргові інструменти для фінансування поточних потреб в оборотному капіталі, для погашення короткострокових боргів, регулювання ліквідності й інших поточних потреб у грошах. На валютному ринку, що є складовою грошового ринку, обертаються девізи — платіжні кошти в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів, страхування валютних ризиків, одержання спекулятивного прибутку на різниці курсів валют.

На ринку банківських позичок зосереджується та частина позичкового капіталу, що надається у вигляді позичок на різні терміни: короткострокові, середньострокові, довгострокові. Короткострокові позички звичайно пов’язані з фінансуванням поточних потреб, тобто поточних активів, середньострокові і довгострокові — з фінансуванням довгострокових активів, тобто з економічним розвитком. За своїм економічним змістом вони схожі на випуск довгострокових корпоративних цінних паперів — і ті й інші використовуються для залучення коштів на тривалі терміни з метою інвестування в реальні активи.

Фінансові деривативи, тобто похідні ЦП, являють собою фінансові інструменти, в основі яких лежать більш прості цінні папери, що обертаються на фінансовому ринку, наприклад акції й облігації. До них відносять форварди, фьючерси, опціони й інші подібного роду цінні папери.

Хеджування — страхування від ризиків угод за цінними паперами, укладеними на ринках спот — головне призначення казначейських деривативів. Необхідність вирішення складних завдань страхування від ризиків обумовила розвиток інженерної фінансової технології.

Корпорації є одним із суб’єктів фінансового ринку. Вони виступають на ньому як великі емітенти, тобто продавці своїх цінних паперів. Корпорації також є великими інвесторами, вкладаючи свої тимчасово вільні кошти у фінансові активи. Як емітент корпорація виступає на фінансовому ринку в ролі позичальника-дебітора, як інвестор — позикодавця-кредитора. При цьому загальна ринкова вартість цінних паперів, які емітуються, в корпорації емісії переважають над інвестиціями. На фінансовому ринку корпорація функціонує як нетто-позичальник.

Корпорація активно діє у всіх сферах і сегментах фінансового ринку: на грошовому і фондовому ринках, на ринку банківських позичок, на первинному і вторинному ринках, на біржовому і позабіржовому ринках. Вибір ринку визначається оперативними і стратегічними цілями, які ставлять перед собою фінансові менеджери корпорацій. На грошовому ринку корпорація виступає емітентом короткострокових цінних паперів, на ринку банківських позичок — позичальником короткострокового капіталу з метою мобілізації короткострокових фондів для фінансування функціонуючого (оборотного) капіталу. На фондовому ринку вона емітує довгострокові цінні папери з метою фінансування довгострокових проектів розвитку.

Емісії акцій і облігацій відбуваються на первинному ринку через відкритий продаж або за допомогою інвестиційних банків, що є андеррайтерами, тобто гарантами первинного розміщення цінних паперів. На повторному ринку обертаються раніше випущені цінні папери корпорацій. Особистої участі на цьому ринку корпорація не бере, проте фінансові менеджери постійно одержують інформацію й аналізують її для визначення можливості нових емісій, структури капіталу, дивідендної політики та викупу акцій, що обертаються. Повторний ринок цінних паперів організовують фондові біржі, а також позабіржові торговельні системи.