12.3. Основи організації та специфіка діяльності окремих видів комерційних банків

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою від­повідальністю відповідно до Законів України «Про банки і бан­ківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери І фондову біржу», «Про підприємництво», інших законо­давчих актів України. Банк вважається створеним І набуває ста­тусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національно­му банку України. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних де­путатів та Інших виконавчих органів влади, політичних та проф­спілкових організацій, спілок, партій, громадських фондів. У створенні банку не можуть брати участі військовослужбовці та посадові особи органів суду, прокуратури, держбезпеки, внутрі­шніх справ, держарбітражу, а також посадові особи органів дер­жавної влади та управління.

Ці обмеження спрямовані на усунення можливості адміністра­тивного впливу на банківську діяльність з боку окремих катего-

534

рій посадових осіб, а також недопущення відволікання їх від ви­конання державних службових обов'язків.

Статутний фонд новостворюваного комерційного банку фор­мується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошо­вій формі, що виключає можливість використовувати розподіль­ний механізм для залучення бюджетних і кредитних ресурсів у банківську власність. Розмір статутного фонду визначається за­сновниками банку, але не може бути меншим за нормативні ви­моги НБУ, Ці вимоги спрямовані на те, щоб забезпечити певний рівень надійності банку і його спроможності відповідати за свої­ми зобов'язаннями. Згідно з діючим положенням, прийнятим 31 січня 1998р., мінімальний рівень статутного фонду комерцій­ного банку, створеного з участю національного капіталу, повинен відповідати сумі, еквівалентній 1 млн євро.

Якщо банк створюється у формі СП (спільне підприємство) і частка Іноземного капіталу у статутному фонді становить 50% І більше, то вимоги до його мінімального розміру підвищуються у 5 разів, а стосовно банку Із 100-процентним іноземним капіталом ці вимоги збільшуються у 10 разів. Вищі вимоги до мінімального розміру статутного капіталу новостворених банків з участю Інозе­много капіталу пов'язані з необхідністю створення більш високих банківських гарантій для клієнтІв-нерезидентів, які є переважною клієнтурою таких банків. Частка кожного засновника (учасника) у статутному фонді банку не може перевищувати 35%.

Для реєстрації орган управління комерційного банку подає до регіонального управління (РУ) НБУ пакет необхідних документів. Але до цього необхідно зібрати певну суму грошей і акумулювати її на тимчасовому рахунку в НБУ. Ця сума випливає з установчого договору, але не може бути меншою від мінімальних вимог НБУ. РУ НБУ розглядає пакет реєстраційних документів про створен­ня комерційного банку і з відповідним висновком передає його в центральний апарат НБУ, де вони розглядаються відповідними структурними підрозділами. Остаточне рішення про можливість створення комерційного банку з національним капіталом при­ймає комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків, а банку з участю Іноземного капіталу — Правління НБУ.

Організація комерційного банку, крім реєстрації, передбачає лі­цензування банківської діяльності. Воно полягає в наданні офіцій­ного дозволу на здійснення певних банківських операцій. Цей до­звіл видає НБУ. Ліцензування здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків, умови дія­льності яких відповідають установленим НБУ обов'язковим вимо-

гам І не загрожують інтересам їхніх клієнтів. При ліцензуванні вра­ховується обсяг капіталу банку, його фінансовий стан, дотримання економічних нормативів регулювання банківської діяльності, про­фесійна придатність керівників, висновки незалежного аудиту, тер­мін діяльності банку на фінансовому ринку. НБУ видає банкам лі­цензії на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та ін.

Організаційна структура та управління комерційним банком ви­значається функціональними підрозділами І службами та керівними органами. Вищим органом управління банку є загальні збори акціо­нерів (учасників), які вирішують стратегічні завдання в його діяль­ності. Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпо­середньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового — дирекція. Роботою правління керує голова, а дирек­ції— генеральний директор, які обираються чи призначаються згі­дно зі статутом банку. Контроль за діяльністю правління (дирекції*) банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загаль­ними зборами акціонерів (учасників). За рішенням зборів акціонерів (учасників) створюється спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ре­візійної комісії. Таким органом є спостережна рада, яка захищає Ін­тереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку.

Організаційна структура комерційного банку включає функціо­нальні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції І має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної по­будови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він вико­нує. Департаменти, управління, відділи формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функ­ціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у рі­зних комерційних банків можуть бути неоднаковими. Великі банки мають певну мережу філій і відділень і територіальні органи управ­ління ними (дирекції). В Україні до таких банків, які в центрально­му апараті мають відповідні функціональні департаменти, широку мережу відділень І територіальні дирекції, належать Промінвест-банк, АКБ «Україна», Ощадбанк, Укрсоцбанк та деякі Інші.

Як уже йшлося у підрозділі 12.1, комерційні банки бувають універсальними і спеціалізованими. Найбільш поширеними спе­ціалізованими банками є ощадні, інвестиційні й іпотечні.

Ощадні банки у країнах з розвинутою ринковою економікою — це, як правило, невеликі кредитні установи, які функціонують у

536

регіональному просторі (у межах міста, землі, штату тощо). Діяль­ність ощадних банків, як правило, контролюється державою, яка в особі місцевої влади є гарантом за їх операціями. Головним клієн­том цих банків є населення. Вклади населення залучаються на по­точні, інвестиційні та інші рахунки. Розміщення коштів здійснює­ться у формі надання споживчих, іпотечних, бланкових (незабез-печених) кредитів, купівлі акцій та облігацій. Ощадні банки широ­ко кредитують населення за допомогою кредитних карток.

В Україні функціонує спеціалізований банк для обслуговування населення — Ощадбанк. Він має державну форму власності і цим гарантує громадянам їх вклади. Але з різних причин, головною з яких є низька платоспроможність населення, активні операції Ощадбанку ще недостатньо спрямовуються на кредитування лю­дей. Споживчі кредити розвинуті слабо, перелік об'єктів спожив­чого кредитування, порівняно з банками інших країн, обмежений.

Інвестиційні балки здійснюють мобілізацію довгострокового по- • зичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія І розміщен­ня облігацій та Інших видів зобов'язань (сертифікатів, векселів). Ін­вестиційні банки вивчають фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію І наступне розміщення серед Ін­весторів. Інвестиційні банки виконують не тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають кредит поку­пцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ.

Іпотечні банки спеціалізуються на видачі довгострокових по­зичок під заставу нерухомості — землі і міських будівель. Ресур­сами іпотечних банків є власні накопичення та іпотечні облігації.

В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки що немає. Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухо­мості і землі, а також обмеженість довгострокових капіталів, од­нією з причин якої є нестабільність національної валюти.