logo search
опорний конспект фінанси

Основи організації фінансів підприємств

Організація та функціонування фінансів суб'єктів підприємницької діяльності базується на засадах комерційного розрахунку, який передбачає:

- отримання максимального прибутку при мінімальних витратах;

- повну самостійність суб'єктів господарювання;

- невтручання держави у внутрішні справи підприємств;

- реальну відповідальність за результати роботи, своєчасне виконання зобов'язань, сплату податків.

За ринкової економіки фінансовий механізм саморозвитку базується на самоокупності та самофінансуванні - це принцип господарювання, згідно якого підприємство за рахунок доходів від реалізації відшкодовує затрати, пов'язані з основною діяльністю. Найнижча межа самоокупності - беззбитковість, тобто ситуація, коли доходи дорівнюють видаткам і прибутку немає.

Самофінансування включає можливість підприємства не тільки відшкодовувати затрати, а й здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, головне, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.

Суб'єкт господарювання має право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

Фінансова діяльність підприємства регламентується державою через податкову, амортизаційну, валютну, митну політику. Суб'єкт господарювання несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати та збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку.

Грошові кошти підприємницьких структур формуються уже на стадії утворення статутного капіталу підприємства, який з економічної точки зору являє собою майно суб'єкта господарювання на дату його створення. Джерела утворення статутного капіталу залежать від форми власності:

Внески у статутний капітал можуть бути зроблені в будь-якій формі, але завжди вони повинні мати вартісну оцінку. Такі внески можуть бути здійснені у вигляді будинків, споруд, транспортних засобів, предметів праці, цінних паперів, прав на користування природними ресурсами, прав інтелектуальної власності, грошових коштів. Тобто внески можуть здійснюватися у формі матеріальних і нематеріальних активів.

Держава законодавчо регулює розміри статутних капіталів окремих суб'єктів господарювання. Так, встановлені мінімальні розміри статутних капіталів для акціонерних товариств (не менше 1250 мінімальних заробітних плат), для товариств з обмеженою відповідальністю (не менше 1 мінімальної заробітної плати), для інвестиційних компаній (не менше 2000 мінімальних заробітних плат), для страхових компаній (не менше 1 500 000 євро).

Кошти, спрямовані в основні та оборотні засоби при формуванні статутного капіталу, являють собою початкові фінансові ресурси підприємства.

На час придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства залишкова вартість збігається з їхньою початковою балансовою вартістю. Надалі, в міру участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша - виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в амортизаційному фонді. Цей фонд поповнюється за рахунок щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів.

Обсяг амортизаційного фонду розраховується шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизації. Економічно обґрунтовані норми амортизації мають велике значення. З точки зору комерційного розрахунку однаково погано як заниження норм амортизації (бо воно може призвести до нестачі фінансових ресурсів, необхідних для простого відтворення основних фондів), так і їхнє необґрунтоване завищення, що викликає штучне подорожчання продукції та зниження рентабельності.

У практиці господарювання застосовуються різні способи нарахування амортизації: лінійний, регресивний, прискореної амортизації. При цьому норми амортизації встановлюються або у відсотках до балансової вартості основних фондів, або в твердих сумах на одиницю виробленої продукції. Іноді вони залежать від обсягу виконаних робіт.

З метою подальшого вдосконалення амортизаційної політики як важливого чинника активізації інвестиційної діяльності в Україні прийнята Концепція амортизаційної політики, яка спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів. Передбачається обмеження державного регулювання у сфері амортизаційної політики, відмова від суцільного примусового нарахування амортизаційних відрахувань за єдиним методом та надання суб'єктам господарювання права вибору конкретного методу нарахування амортизації, а також права самостійно встановлювати конкретні строки служби основного капіталу у визначених законом межах. Підвищується податкова роль амортизації шляхом зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань та одержання податкової знижки у разі документального підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду.

Оскільки розширене відтворення передбачає оновлення основних фондів у розмірах, які перевищують нараховану суму зносу, для фінансування капітальних вкладень, крім амортизації, залучаються також інші джерела фінансових ресурсів: прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства; фінансові ресурси, залучені від розміщення акцій; пайовий капітал; довгострокові кредити комерційних банків; придбання основних фондів на основі фінансового лізингу; інвестиційний податковий кредит; цільові субсидії; в особливих випадках, обумовлених рішеннями уряду бюджетні асигнування та кошти державних цільових фондів. Кошти іноземних інвесторів використовуються при створенні на території України спільних підприємств із залученням іноземного капіталу. Однак обсяги іноземних інвестицій в Україні поки що незначні.

Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фондами, потрібні й оборотні кошти. Частина оборотних коштів авансується у сферу виробництва і формує оборотні виробничі фонди, інша частина перебуває в обігу і формує фонди обігу. На час введення підприємства в експлуатацію воно потребує такого обсягу грошових коштів у складі статутного фонду, який забезпечив би йому придбання матеріальних оборотних фондів і був би достатнім для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції.

Грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять обігові кошти підприємства. Від забезпечення обіговими коштами залежать ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства. Оптимальна потреба підприємства в обігових коштах визначається шляхом їхнього нормування.

Фінансові відносини в сфері функціонування обігових коштів виникають у наступних випадках:

Для нарощування обігових коштів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси.