logo
опорний конспект фінанси

Методи фінансування бюджетного дефіциту

Основними методами фінансування бюджетного дефіциту є:

Кредитно-грошова емісія пов'язана з випуском додаткової маси грошей в обіг для фінансування саме бюджетного дефі­циту. Емісія грошей посилює інфляцію, погіршує стан грошо­вого обігу, спричинює тяжкі наслідки у сфері економічних та соціальних відносин. Внаслідок монетизації дефіциту бюдже­ту держава може отримати сеньйораж - дохід від друкування та карбування грошей. Він виникає, якщо темпи зростання грошової маси перевищують темпи зростання реального ВНП, у результаті чого середній рівень цін збільшується і в країні починає наростати інфляція. В результаті усі економічні аген­ти платять своєрідний інфляційний податок, який з'являєть­ся за рахунок перерозподілу частини їхніх доходів на користь держави через зростаючі ціни. Інфляційний податок - це втрата капіталу власниками грошових коштів внаслідок ін­фляції.

Покриття бюджетного дефіциту за допомогою боргового фінансування, тобто випуску державних позик за визначених умов, виштовхує частину інвестицій із виробничого процесу, призводить до падіння чистого експорту, збільшення ринко­вої ставки процента і зниження споживчих видатків. Державні цінні папери "зв'язують" частину грошових коштів населення та фінансових ресурсів підприємств, зокрема комерційних банків, які внаслідок цього проводять менше активних опе­рацій, тобто згортають обсяги кредитних та інвестиційних опе­рацій. Грошовий ринок реагує на підвищення попиту на гроші зростанням процентної ставки. Це зростання скорочує приватні інвестиції, що пов'язано з виникненням так званого ефекту витіснення, який великою мірою послабляє стимулюючий ефект фіскальної політики. Ефект витіснення визначається тим, що чим більший дефіцит, тим вищий обсяг заощаджень, який використовується для фінансування державних видатків, і тим менша величина коштів, доступних для фінансування інвестицій.

Проблему дефіциту державного бюджету неможливо вирі­шити за рахунок боргового фінансування, оскільки категорії "бюджетний дефіцит" і "державний борг" тісно пов'язані між собою. Державний борг складається із суми випущених, але непогашених державних позик з нарахованими процентами за весь час існування держави. За рахунок боргового фінансуван­ня можна знизити величину бюджетного дефіциту, але відра­зу автоматично починає зростати державний борг. Як уже за­значалося, щорічний дефіцит може покриватися або за раху­нок зростання державного боргу, або за рахунок емісії грошей. Навіть бездефіцитний бюджет не може свідчити про здоровий стан економіки, якщо у держави великий борг, тому бюджет­ний дефіцит завжди є у центрі уваги, а величина державного боргу обмежується - за міжнародними стандартами він не повинен перевищувати 60 % від обсягу ВВП. Саме цю величину граничного обсягу боргу закладено у Бюджетному кодексі України.

Ще одним методом фінансування бюджетного дефіциту є впровадження зваженої податкової політики. Проблема збіль­шення податкових надходжень до державного бюджету вихо­дить за межі фінансування бюджетного дефіциту, оскільки пов'язана з проведенням комплексної податкової реформи, спрямованої на зниження податкових ставок і розширення бази оподаткування.

Одним із головних завдань фінансової науки є розробка по­даткових концепцій, що визначають економічно оптимальний і соціально справедливий рівень оподаткування, достатній для фінансування державних функцій, який би не пригнічував стимули до інвестування і мотивації до праці.

Проблему вибору моделі фінансування можна розглядати досить широко: який зі способів - "податкові фінанси" або "боргові фінанси" - більше відповідає вищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл між державою і приватним сектором? Першим дослідив податкові та боргові фінанси Д. Рікардо. Він дійшов висновку, що ці дві форми фінансів однаково впливають на характер і обсяг суспільного добробуту ("теорема еквівалентності Рікардо")- Іншими слова­ми, у відносинах платників податків з державою податки і борги сприймаються приватними особами однаково, але підви­щена сплата податків задля погашення державного боргу вже викликає невдоволення. З цього Д. Рікардо робить висновок, що система боргів більш спустошлива для національного ка­піталу, ніж система оподаткування того ж розміру. Навколо висновків Д. Рікардо і сьогодні точиться полеміка. її головна тема - поведінка приватного сектору, стан економіки, госпо­дарські ефекти фіскальної політики держави за змішаного податково-боргового фінансування бюджетних витрат3.

Слід зауважити, що жоден зі способів фінансування дефі­циту державного бюджету не має абсолютних переваг над інши­ми і не є повністю безінфляційним.