6. Моделі управління грошовими коштами

Модель управління грошовими коштами Баумола

На практиці виникає проблема визначення оптимальної суми потрібних грошових коштів. Із цією метою використовуються моделі управління грошовими коштами. Як і будь-яка економічна модель, модель Баумола передбачає ряд спрощень. Корпорація функціонує в стабільному фінансовому середовищі, її грошові потоки стабільні і цілком передбачувані.

За моделлю Баумола виділяються такі чинники для визначення оптимального залишку грошових коштів:

Q — максимальний залишок

Q/2 — середній залишок;

С — операційні витрати, пов’язані з продажем цінних паперів із портфеля корпорації або з одержанням банківської позички

А — загальна сума нових надходжень грошових коштів, яка необхідна на певний період, звичайно на один рік;

K — вартість невикористаних можливостей (opportunity cost — «ціна шансу»), тобто можливості одержання більш високого процентного доходу.

Таким чином, виводиться перша формула:

Рис. 10.3. Графічне зображення моделі Баумола[2]

Як зазначає англійський економіст Глен Арнольд, недолік моделі полягає в її несумісності з використанням овердрафту.

Модель управління грошовими коштами Міллера—Орра

Модель ближча до реальності, тому що враховує невизначеність вхідних і вихідних грошових потоків.

точка повернення визначаэтьчя за формулою

За моделлю Міллера—Орра використовуються ті самі умови для визначення оптимального залишку грошових коштів, що й у моделі Баумола, додається s2 — дисперсія грошових потоків.

Таким чином, зміст обох моделей полягає у виборі між розміром операційних витрат і витрат на виплату процентів. Точка повернення за моделлю Міллера—Орра мінімізує суму операційних витрат і витрат на виплату процентів.