42. Основні типи дивідендної політики акціонерних товариств.

1. Політика «нульового» дивіденду полягає у невиплаті ди-відендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії.

2. Політика «100 %» дивіденду. Вона відносно рідко трапляється у практиці діяльності підприємств. Її сутність полягає у виділенні 100 % нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Таким чином, ця політика фактично – антипод «нульової» дивідендної політики. Виділення 100 % чистого прибутку на виплату дивідендів фактично означає, що у розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному обліковому періоді. Таким чином, за даної облікової політики не від-бувається збільшення власного капіталу компанії, а отже, і не закладається фінансова база для наступного зростання курсу акцій. Така політика може бути виправдана виключно для підприємств, які обмежені у зростанні специфікою своєї діяльності. Наприклад, підприємства, що займаються видобутком корисних копалин. У будь-якому випадку, даний тип політики не можна відносити до особливо раціонального.

3. Політика фіксованого дивіденду часто застосовується у практиці акціонерних товариств. Вона полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію. Оскільки чистий прибуток корпорації має тенденцію становити різну величину в різних облікових періодах, то для збереження фіксованої абсолютної величини дивіденду на одну акцію виділяють адекватну та завжди різну частину на виплату дивідендів. Коли немає чистого прибутку компанії в даному об-ліковому періоді, на виплату дивідендів можуть скерувати навіть резервний фонд компанії. Політика фіксованого дивіденду харак-терна для привілейованих акцій, проте декотрі товариства мо-жуть застосовувати її і до простих акцій.

4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами. Такий тип дивідендної політики дуже подібний до попередньо наведеного. Проте політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні ви-плати у ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів. Такі пре-міальні виплати, як правило, – позитивний чинник для курсу цінних паперів корпорації, оскільки відповідно до деяких теорій поведінки інвесторів на фондовому ринку останні чекають позитивних змін у дивідендній політиці.

5. Політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку. Ця політика є найпоширенішою.. Сутність цієї дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчислення, початкове вирішують, яку частку (відсоток) чистого прибутку може бути виділено на виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення цієї частки чистого прибутку. Це і буде сума виділена на виплату дивіде-ндів за акціями. Для того, щоб знайти суму дивідендів, яка припадає на одну акцію, потрібно суму, виділену на виплату дивідендів за акціями, поділити на кількість звичайних акцій, що перебувають в обігу.

6. Прогресивна дивідендна політика. Вона є най популярнішою серед акціонерів. Перш за все тому, що передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. Дуже часто це поступове збільшення дивідендів проявляється постійним темпом приросту дивідендних виплат.

7. Регресивна дивідендна політика передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від’ємним темпом. Це найменше популярний вид дивідендної політики серед акціонерів. Застосування цієї політики часто призводить до того, що акціонери вирішують продати акції товариства. Якщо прогресивна дивідендна політика часто приводить до зростання курсу акцій, то регресивна – до падіння. Тим не ме-нше акціонерні товариства часто бувають змушені застосовувати цю політику в силу об’єктивних обставин. Зростання конкуренції часто приводить до зменшення величини чистого прибутку.

8.Політика негрошових виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники. Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів, наприклад, акцій чи облігацій.

9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів. За цієї політики дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкла-дається до кращих часів.

43. Основні характеристики категорії фінансові ризики.

Ризик – означає ймовірність виникнення непередбачуваних втрат в ситуації невизна-ченості умов фін-господарсь- кої діяльності. Фінансовий ризик виникає у випадку, коли п-ва вступають у відносини з різними фін.інститутами. При-чинами такого ризику є інфля-ційні фактори, збільшення сер. рівня банківського та де-позитного %, зменшення вар-тості цінних паперів тощо. Види фін.ризиків:Ризик зме-ншення фінанс.стійкості – зу-мовлений нераціональною ст-руктурою капіталу п-ва, зави-щеною часткою позикових коштів, що в умовах падіння попиту на продукцію і зни-ження рентабельності діяль-ності може призвести до фіна-нсової кризи і навіть банкру-тства. Ризик неплатоспромож-ності – це імовірність того, що п-во через недостатній обсяг ліквідних активів не зможе розрахуватися в строк зі сво-їми кредиторами. П-во може втратити швидко свою фін. стійкість. Інфляційний ризик – ризик зменшення реальної ва-ртості капіталу у формі гро-шових активів, а також зне-цінення доходів і прибутків у зв’язку із зростанням рівня інфляції. Процентний ризик – це ймовірність втрат через зміни % ставки на фін. ринку. Наслідки: збільшення витрат зі сплати % у випадку підвищення кредитної ставки, зменшення доходів за депо-зитн.вкладами у випадку зме-ншення депозит.ставки, необ-хідність підвищ. ставки річно-го купону за облігаціями для задоволення очікувань інвес-торів; необхідність збільш. дивідендних виплат з метою підтримки стабільного складу акціонерів. Інвестиційний ри-зик – ймовірність збільшення витрат, зменшення доходів і прибутків від інвестиц. діяльності і можливість втати всього інвестованого капіта-лу.(розрізнють залежно від форм інвестування ризики ре-ального і фінансового інвес-тування) Депозитний ризик є однією з різновидностей ризи-ку фінансового інвестування і є ймовірністю неповернення депозитних вкладів при невда-лому виборі комерційного банку для здійснення депози-тних опеацій. Кредитний ри-зик виникає у п-ва у випадку надання покупціям комерцій-ного (товарного) кредиту та існування загрози його повно-го або часткового не поверне-ння. Валютний ризик харак-терний для звонішньоеконом. діяльності п-ства і має 2фор-ми: ризик вибору валюти, ризик коливання курсу валю-ти. Ризик упущеної вигоди по-в'язаний з можливими збит-ками або недоотримання при-бутку в результаті нездій-снення (несвоєчасності здій-нення) певних заходів.

44.Оцінка ефективності ре-альних інвестиційних про-ектів за методом внутріш-ньої норми доходності.

Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти п-цької діяльності, в результаті якої отримується прибуток або досягнуто соціальний ефект. Залежно від напряму вкладу виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції – це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому чи-слі в матеріальні і не матері-альні активи. Для оцінювання ефективності реальних інвес-тицій використовують внутрі-шню норму доходності інвес-тиційного проекту, що харак-теризує ставку дисконта, за якою сумарний дисконтова-ний грошовий потік за весь строк експлуатації об’єкта дорівнює початковим інвести-ціям. Іншими словами, це ста-вка дисконта, за якої ЧТВ=0. Значення цього показника , як правило знаходиться за допо-могою спеціальних комп’ю-терних програм або шляхом підбору. При цьому може ви-користовуватися формула: ВНП=Ч1+(ЧТВ1/(ЧТВ1-ЧТВ2))*(Ч2-Ч1), де ВНП – внутрішня норма доходності проекту; ЧТВ1 – чиста тепе-рішня вартість проекту, об-числена з урахуванням ставки дисконту Ч1; ЧТВ2 – чиста те-перішня вартість проекту, об-числена з урахуванням ставки дисконту Ч2; Ч1 – ставка ди-сконту, за якої ЧТВ>0; Ч2 – ставка дисконту за якої ЧТВ<0. ВНП визначається ви-ключно для порівняння із сер. зваженою ціною інвестиц. ресурсів і прийняття рішень щодо оптимізації структури джерел фінансування.

45.Оцінка ефективності ре-альних інвестиційних про-ектів за методом індексту прибутковості.

Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти п-цької діяльності, в результаті якої отримується прибуток або досягнуто соціальний ефект. Залежно від напряму вкладу виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції – це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні і нема-теріальні активи. Оцінка ефективності реальних інцест. проектів методом індексту прибутковості (ІRR) показує рівень віддачі інвестованого капіталу та обчислюється: Іпр=ГПд/І, де Іпр – індекс прибутковості, ГПд – сумарний дисконтований гро-шовий потік від експлуатації інвестиційного об’єкта. І – початкові інвестиції в проект.

46.Оцінка ефективності ре-альних інвестиційних про-ектів за методом терміну окупності.

Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти п-цької діяльності, в результаті якої отримується прибуток або досягнуто соціальний ефект. Залежно від напряму вкладу виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції – це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні і немате-ріальні активи. Термін окупності інвестицій показує скільки потрібно часу, щоб початкові інвестиції в проект повністю окупилися за раху-нок генерованих проектом грошових потоків. Якщо що-річні грошові потоки рів-номірні, строк окупності ви-значається: Ток=І/ГПщ, де Ток – строк окупності про-екту; І – початкові інвестиції в проект; ГПщ – щорічний грошовий потік. Якщо грошові потоки по роках суттєво відрізняються, необ-хідно робити більш точні розрахунки. Для отримання реальних результатів розра-ховується дисконтова ний період окупності, який врахо-вує теперішню вартість май-бутніх грошових надходжень.

47. Оцінка ефективності ре-альних інвестиційних про-ектів за методом чистої теперішньої вартості.

Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти п-цької діяльності, в результаті якої отримується прибуток або досягнуто соціальний ефект. Залежно від напряму вкладу виділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції – це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні і нема-теріальні активи. Для оціню-вання ефективності реа-льних інвестицій використав-ують чисту теперішню (приведена) вартість (NPV), що харак-теризує загальний прибуток від реалізації інвестиційного проекту і ви-значається за формулою: ЧТВ=ГПд-І, де ЧТВ – чиста теперішня вар-тість проекту; ГПд – сумарний дисконтований грошовий по-тік від експлуатації інвести-ційного об’єкту (приведений до теперішньої вартості); І – початкові інвестиції.

48. Позикова ставка %.

Позичковий відсоток є винагородою, яку одержує власник грошей за те, що надав їх підприємствам або приватним особам для вико-ристання. Ціна, що спла-чується за користування гро-шима, називається нормою (ставкою) позичкового%. Позичковий % є абсолютною величиною а ціна— норма, або ставка позичкового%. Розрізняють номінальну й реальну норму позичкового% (r). Номінальною є та ставка, за якою видається позика. Реальною, що враховує темп інфляції. Ставки% дифере-нціюються залежно від: • рівень ризику (чим більший ризик, тим вища відсоткова ставка); • обсяг позики (чим більший розмір кредиту, тим вища відсоткова ставка); • термін позики (чим на довший термін, тим вища відсоткова ставка); • стадія кон’юнктури (на фазі рецесії ставки нижчі, а на фазі підйому економіки — вищі); • рівень конкуре-нтності ринку позик (чим ви-щий рівень конкур-сті, тим нижчі ставки); • рівень обліко-вої ставки відсотка централь-ного банку (чим вищий рівень облік. ставки, тим вища % ставка). Нижньою межею % ставки є облікова ставка%. Фактично облікова ставка % — це первісна ціна грошового капіталу, за якою комерційні банки купують його у центральному банку. Депози-тні відсоткові ставки — це %ставки, за якими комер-ційний банк платить вклад-никам за користування їх грошима. Депозитна %ставка завжди буде менша за ба-нківську (кредитну)ставку %, бо внески поступаються об-сягам банків-ських кредитів. По кредитах та внесках на короткий термін нара-ховується простий %:

, де Р — сума боргу з відсотками; S — номінальна сума кредиту, тобто сума, яку отримує позикодавець; N — кількість днів; і — відсоток рі-чних, заданий в частках оди-ниці. Якщо % нараховується раз на рік, то : , де N — кількість років. Якщо нараховується складний відсоток, то це означає, що відсотки нараховуються не на базову суму, а на суму з нара-хованими відсотками за попе-редній період:. P = S(1 + i)^n.

49. Показники ділової активності. Методика їх розрахунку.

Ділова активність – комп-лексна характеристика, яка втілює різні аспекти діяльно-сті підприємства, а тому виз-начається системою таких критеріїв як місце п-ва на рин-ку конкретних товарів, геогра-фія ділових відносин, репута-ція п-ва як партнера, актив-ність інноваційно-інвести-ційної діяльності, конкуренто-спроможність. Вона може ха-рактеризуватись динамікою показників ефективності ви-робничо-господарської діяль-ності. Позитивна динаміка цих показників сприятиме зміцненню фінансового стану підприємства. Показники ділової активності:

Коефіцієнт оборотності ак-тивів (Ко.а.) вказує на рівень оборотності всього капіталу, інвестованого в підприємство. Це показник капіталовіддачі характеризує обсяги виручки на 1грн. інвестованих коштів. Ко.а.=ЧРП/ΣА, Коефіцієнт оборотності оборотного капі-талу (Ко.о.к.) відображає шви-дкість його обороту. Інтен-сивність використання оборот. капіт впливає на ліквідність п-ва, прибутковість, фін.стій-кість. Ко.о.к.=ЧРП/ОК. Кое-фіцієнт оборотності власного капіталу Ко.в.к.=ЧРП/ВК. Цей показник акцентує увагу на віддачі грошових коштів акціонерів. Коефіцієнт оборо-тності запасів Ко.з.=ЧРП/З. Він дає змогу виявити резерви скорочення операційного цик-лу за рахунок інтенсифікації виробничого процесу, раціо-налізації складського господ-дарства тощо. Коефіцієнт оборотності дебіторської або-ргованості Ко.д.з.= ЧРП/ (показує виявлення сумнівних боргів). Коефіцієнт оборот-ності кредиторської заборго-ваності Ко.к.з.=ЧРП/ . Якщо дебіторська заборгов. перевищує кредиторську в норм. умовах, то це прояв потужного нарощення обсягів продажу, в умовах інфляції – явище призводить до збитків. Рентабельність продажів Rрп=П/РП. Рентабельність продукції Rпрод=П/С. Рентабельність капіталу Rк= =П/ΣА. Рентабельність влас-ного капіталу Rв.к.=П/ВК. Рентабельність необоротних активів Rн.а.=П/НА, де ЧРП- чистий обсяг реалізованої продукції, А – активи, З – вартість запасів, - середнє значення дебіторської заборгов. – сер.знач.кред.заборг. П- прибуток , С – собівартість реалізованої продукції, НА- необоротні активи.

50. Показники, що формуються із внутрішніх джерел інформації, їх характеристика.

Система показників інформаційного забезпечення фін-го менеджменту, що формуються із внутр-х джерел:

1. Показники, що характеризують фінансовий стан і результати фінансової діяльності підприємства в цілому:

а) показники, які обов’язково відображаються в балансі підприємства;

б) показники, які відображаються в звіті про фінансові результати;

в) показники, які відображаються в звіті про власний капітал і звіті про рух грошових коштів.

2. Показники, що характеризують фін-ві результати діяльності окремих структурних підрозділів підпр-ва. Формування системи показників цієї групи ґрунтується на даних управлінського обліку, що має бути організований на підпр-тві:

а) сфера діяльності підприємства (операційна, інвестиційна, фінансова);

б) центри відповідальності;

в) географічне розташування;

г) вид кінцевої продукції тощо.

3. Нормативно-планові показники, пов’язані з фін-вим розвитком підпр-ва, які формуються безпосередньо на підприємстві:

а) система внутрішніх нормативів, що регулюють фінансовий розвиток підприємства;

б) система планових показників фінансового розвитку підприємства.