Характеристика і фази документарного акредитива.

Документарний акредитив — форма оплати товарів, яка найчастіше використовується у міжнародній торгівлі. Англійські юристи визначили його як «джерело життєвої сили міжнародної торгівлі». Починаючи з 1933 року, основою регламентації акредитивних операцій разом з національним законодавством служать Уніфіковані правила і звичаї для документарних аккредитивів. Стаття 5 Міжнародних комерційних термінів визначила єдину для акредитивів мову — державну мову США. Банки більшості країн світу дотримуються цих вимог. Цей документ є розробленим і затвердженим Банківською комісією Міжнародної торговельної палати (МТП) зведенням узагальненої і сформульованої у вигляді правил міжнародної практики розрахунків у формі документарних акредитивів.

В Україні розрахунки за акредитивом регулюються гл. 74 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. за № 436-IV; Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженими постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. за № 514 та ін.

Сутність акредитивної форми розрахунків

Документарний акредитив — це умовне грошове зобов'язання банку сплатити встановлену суму грошей третій особі (бенефіціару), видане ним за дорученням клієнта (наказодавця), згідно з яким банк-емітент може сам провести платіж або надати повноваження іншому банку (банку-посередникові) проводити такі платежі та здійснювати інші дії, пов'язані з виконанням акреди­тиву за умови представлення одержувачем коштів (бенефіціаром) належних документів, указаних в умовах акредитива і раніше визначених клієнтом (наказодавцем) у заяві на відкриття акредитиву.

Cутність акредитива як форми міжнародних розрахунків полягає в отриманні продавцем твердих гарантій платежу, а покупцем — повноцінних прав на відвантажений товар. Це можливо, коли гроші перераховуються платником лише за виконання його контрагентом певних умов, що і створює переваги для продавця в разі погодження з покупцем акредитивної форми оплати.

Процес узгодження умов надання акредитива і термінів його виконання має три фази. На першій фазі розглядається пропозиція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорює умови акредитива.

Друга фаза пов'язана з підписанням умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на поставку товару, відповідно підписавши договір з купівлі-продажу (контракт). Водночас він дає своєму банкові доручення на відкриття акредитива.

Третя фаза є завершальною — товар поставляється і виконуються умови акредитива. Експортер відвантажує замовлений товар і надає банку документи на оплату.

Згідно з Уніфікованими правилами МТП, учасниками міжнародних розрахунків з використанням акредитива є:

наказодавець акредитива (applicant, opener, accreditor) — клієнт, за дорученням якого банк-емітент відкриває акредитив (як правило, це покупець товару, замовник робіт або споживач послуг за контрактом);

бенефіціар (beneficiary) — особа, на користь якої відкривається акредитив і який зобов'язаний надати в банк-емітент або в банк, що авізує, документи, які підтверджують виконання умов, передбачених акредитивом (як правило, це продавець товару, виконавець із надання послуг або підрядник з виконання робіт);

банк-емітент (issuingbank) — банк, що випускає акредитив од свого власного імені чи на прохання наказодавця акредитива. Банк- емітент з метою здійснення платежу використовує послуги одного чи кількох банків країни-експортера, так званих банків-виконавців, які відіграють важливу роль у здійсненні акредитивної операції;

банк, який підтверджує (confirmingbank) — банк, якому банк-емітент передає свої повноваження чи який на прохання ба-нку-емітента підтверджує безвідкличний акредитив і тим самим стає зобов'язаним з акредитива разом з банком-емітентом;

банк, що авізує (advisingbank) — банк, який, відповідно до доручення банку-емітента, повідомляє бенефіціара про акредитив на його користь і здійснює виконання акредитива. В останньому випадку він виступає як банк-виконавець;

банк-виконавець — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента оплачує акредитив.

Виконання документарного акредитива ілюструє рисунок 5.1. Угода між наказодавцем акредитива та банком-емітентом є підставою для решти операцій за акредитивом.

Дана угода оформляється за допомогою подання наказодавцем акредитива заяви своєму банку про відкриття акредитива, в якому зазначаються відповідно до контракту основні дані й умови акредитива. Зміст даної угоди складають такі права та обов'язки сторін. Банк-емітент повинен: по-перше, перевірити умови пропонованого документарного акредитива для того, щоб упевнитися, що вони відповідають правовим вимогам і правилам країни банку- емітента; по-друге, перевірити, чи є прийнятними інструкції наказодавця відносно методу повідомлення бенефіціара і чи може уповноважений банк вибрати свого власного кореспондента для авізування документарного акредитива.

Обов'язок формувати умови акредитива (відповідно до положень, узгоджених у контракті) лежить на наказодавцеві, який повинен дати банку-емітенту повні і точні інструкції щодо вигляду, суми акредитива, термінів представлення документів, способу та місця виконання акредитива тощо.

За договором між наказодавцем (платником) і банком - емітентом про виставляння акредитиву, наказодавець (платник) зобов'язується: надати банку - емітенту грошове покриття акредитива та відшкодувати зроблені ним витрати; виплатити банкові - емітенту винагороду за проведену ним операцію.Порушення банком-емітентом інструкцій наказодавця акредитива, так само як і Уніфікованих правил, тягне за собою відповідальність банку-емітента перед наказодавцем акредитива, характер та обсяг якої визначаються як Уніфікованими правилами, так і законодавством та практикою відповідної країни. Зокрема, Уніфіковані правила звільняють наказодавця акредитива від обов'язку відшкодувати проведені банком - емітентом платежі.

Банк-емітент і бенефіціар акредитива. Платіжне зобов'язання банку-емітента перед бенефіціаром акредитива є основним в акредитивних правовідносинах. Ґрунтуючись на ньому, експортер відвантажує товар, а банк експортера приймає, негоціює чи оплачує супровідні документи. Таке зобов'язання і є акредитивом у вузькому, юридичному розумінні. Решта обов'язкових відносин є або попередніми або додатковими по відношенню до основного зобов'язання.

Дії банку-емітента, в результаті яких виникає його акредитивне зобов'язання перед бенефіціаром, на практиці називаються відкриттям акредитива. Вони можуть мати різний характер залежно від обраного банком-емітентом механізму здійснення акредитивної операції. Їх безпосередня мета в тому, щоби бенефіціар був поінформований про відкриття й умови акредитива. У тому разі, коли акредитив відкривається безпосередньо в банку-емітенті, він здійснює вказані дії самостійно, а якщо ні, то притягується відповідний авізуючий і (або) виконуючий банк. В останньому випадку банк- емітент має організувати повідомлення бенефіціару про відкриття й умови акредитива у банку-виконавцеві шляхом укладення відповідних договорів з указаними банками.

Банк-емітент і банк, що авізує. Залежно від домовленості з імпортером банк-емітент, прийнявши до виконання доручення імпортера про відкриття акредитива, може виконати його інструкції сам або за допомогою іншого банку (чи банків). У зв'язку з цим доцільно буде розглянути взаємини банку- емітента з цим третім банком. Ситуація, коли банк-емітент і банк-виконавець вступають у правовідносини з приводу відкриття та обслуговування акредитива за відсутності між ними кореспондентських відносин у міжнародній банківській практиці, є неприпустимою. У даній ситуації в механізмі розрахунків акредитивами з'являється банк, щоавізує. Серед функцій авізуючого банку — перевірка «винятково на документарній основі» і підтвердження достовірності (автентичності) акредитива, який він авізує. При цьому він не бере на себе жодних зобов'язань перед бенефіціаром із платежів і лише повинен у разі непідтвердження автентичності акредитива повідомитипро це бенефіціару. Авізуючий банк виконує свій обов'язок із залучення банкувиконавця до відкриття та обслуговування акредитива за допомогою укладення з ним відповідного контракту, який за змістом єаналогічним угоді між банком-емітентом і банком-виконавцем. При цьому авізуючому банку належить у договорі позиція банкуемітента, від імені якого і діє.Трапляється і так, що бенефіціар наполягає на тому, щоб крімбанку-емітента, зобов'язання платежу прийняв і банк його власної країни. Авізуючий банк, що бере на себе зобов'язання провести платіж проти відповідних документів, називається «підтверджуючим банком».

Ухвалення ним цього зобов'язання вважається підтвердженням акредитива. Підтвердження акредитива — це самостійне тверде зобов'язання банку, що підтверджує, яке виступає як доповнення до зобов'язання емітента. Банк підтверджує акредитивна підставі повноваження (дозволу) банку-емітента. Іноді на прохання експортера банк, що авізує, може додатисвоє підтвердження щодо акредитива, не маючи на це повноваження (дозволу) банку-емітента. Найбільшу безпеку для експортера забезпечує документарний акредитив, відкритий іноземним банком і підтверджений вітчизняним банком, тобто в міжнародній практиці акредитиви, відкриті банком імпортtра, зазвичай підтверджує банк експортера. У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями українських організацій— це маловживано. У більшості випадків підтвердження українськими банками акредитивів, відкритих іноземними банками на користь організацій і фірм України, не дає бенефіціарам додаткових гарантій платежу.

Українські банки, як правило, здійснюють платежі по акредитивах своїм клієнтам-експортерам тільки після отримання відшкодування від іноземних банків-емітентів. До цього моменту експортери можуть за необхідності користуватися кредитами своїх банків. У зв'язку з цим доцільно домагатися підтвердження експортних акредитивів третіми банками — крупними іноземними банками-кореспондентами.

Прийняте на себе зобов'язання з виконання акредитива банком, що підтверджує, знижує ризик неотримання платежу і дає бенефіціару додаткову гарантію щодо належного виконання на-казодавцем акредитива своїх зобов'язань.

Банк-емітент і банк-виконавець. Ознаками банку як банку- емітента є такі: по-перше, він діє за дорученням свого клієнта; по-друге, є безпосередню відповідальним за платіж як перед клієнтом, так і перед бенефіціаром. На відміну від нього банк-виконавець у принципі не має жодних зобов'язань і відповідальності перед бенефіціаром акредитива, окрім відповідальності за точну пtредачу умов акредитива. Проте він виконує важливу роль, оскільки на практиці саме цей банк безпосередньо реалізує акредитив, приймаючи у експортера документи, перевіряючи і часто оплачуючи їх. Обов'язок банку-виконавця щодо прийому та перевірки документів ґрунтується не на самому акредитиві, а на кореспондент­ських (агентських) відносинах із банком-емітентом, що дав відповідне доручення або ж за наявності відповідного доручення в тексті акредитива, супровідного листа до нього. Банк-виконавець не може і не повинен перевіряти фактичного виконання договору, за яким проводяться заліки, оцінювати правове значення представлених бенефіціаром документів, проте банк-виконавець перевіряє їх із формального погляду і відмовляє у схваленні до­кументів, якщо вони за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, з негайним інформуванням про це одержувача коштів і банку-емітента із зазначенням причин відмови (ст. 14 Правил з акредитивів). А якщо банк-виконавець виконав умови акредитива, але банк-емітент вважає, що отримані ним разом із звітом виконуючого банку документи не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, то останній має право відмовитися від ухвалення таких документів і зажадати від банку-виконавця коштів, сплачених їх одержувачеві з порушенням умов акредитива, а за непокритим акредитивом відмовитися від відшкодування виплачених сум. Отже, акредитивна операція складається з відносин між нака-зодавцем акредитива та банком-емітентом; банком-емітентом і бенефіціаром акредитива; банком-емітентом і банком, що авізує, а також банком-емітентом і банком-виконавцем. Участь кількох банків в акредитивній операції зумовлює необхідність розмежу­вання їх зобов'язань перед бенефіціаром. Банк-емітент зобов'язаний організувати розрахунки, а не проводити їх. Авізуючий банк повинен перевірити виключно на документарній основі і підтвердити достовірність акредитиву, який він авізує. При цьому він не бере на себе жодних зо­бов'язань перед бенефіціаром щодо платежів і лише повинен у разі непідтвердження автентичності акредитива повідомити про це бенефіціара. Банк, що підтверджує, разом з банком-емітентом має зобов'язання по відношенню до бенефіціара за умовами акредитиву, отже, банк-емітент і банк, що підтверджує, є солідарними боржниками за одним і тим самим зобов'язанням.