Управління валютними ризиками.

Основою управління валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає змогу банкам застосувати селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятний валютний ризик – ризик, імовірність настання якого є дуже високою. Це пов’язано з тим, що на практиці валютний ризик існує за будь-якої валютної операції, але не всі вони ведуть зо збитків, тим більше в обсягах, загрозливих для банку. Найчастіше за чіткої організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму або ж перекрити незначні суми збитків відповідними прибутками. Основними елементами оцінювання валютного ризику є визначення:

• Виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки;

• Суми валюти;

• Тривалості періоду дії валютного ризику;

• Виду валютних розрахунків.

Вибір валюти для МР можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Загальним правилом є орієнтація на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої відносно національної валюти підвищується.

Тривалість періоду дії валютного ризику охоплює проміжок часу між датою укладання угоди і датою розрахунку (датою валютування), а тому в кількісному виразі ризик буде тим меншим, чим стабільнішу валюту буде вибрано для розрахунків, чим коротшим буде період дії ризику і чим меншою буде сума угоди.

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів страхування (хеджування).

Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні елементи:

• Використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;

• Контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;

• Страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

Існують різні варіанти стратегії менеджменту ризику: від нейтрального ставлення до ризику , коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть цих ризиків до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків. Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування є основою стратегії управління ними. Головна мета використання відповідних методів страхування – здійснювати валютообмінні операції своєчасно, тобто ще до того, як відбудеться небажана зміна курсів або ж компенсувати збитки від зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Нині існує ціла низка досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані суб’єктами валютного ринку залежно від конкретних умов і завдань діяльності. Під цими методами розуміють певні фінансові операції, що дають змогу повністю або частково уникнути ризику збитків, що виникають через зміну валютних курсів, або ж отримати прибуток, джерелом якого є ця зміна.

Так, більшість фінансових структур під час роботи на світовому валютному ринку дотримуються встановлення:

• Загальних лімітів відкритої валютної позиції;

• Лімітів відкритої позиції за кодами валют, групами валют та банківськими металами;

• Лімітів на контрагенти та певні географічні регіони;

• Денних лімітів (лімітів на термін роботи банківського робочого дня);

• Нічних лімітів (установлюється, як правило, на обсяги відкритих валютних позицій у часи роботи поза межами банківського робочого дня). Система нічних лімітів значно жорсткіша за систему денних лімітів, адже тут здійснюється поправка на непередбачувані події фінансового ринку за межами банківського робочого дня;

• Лімітів на кожного валютного дилера;

• Лімітів «стоп лос», спрямованих на закриття відкритих валютних позицій у разі несприятливого руху валютних курсів;

• Лімітів на роботу з похідними фінансовими інструментами.

Страхування як фінансово-бухгалтерський метод дає змогу уникнути двох видів відкритих позицій в іноземній валюті (довгої та короткої).

Співвідношення довгої та короткої позицій має особливе значення для управління валютними ризиками КБ. Світова економічна практика визначає прийнятний рівень валютного ризику фінансової установи на рівні відношення значення відкритої позиції до капіталу цієї установи. Подібні нормативи можуть установлюватись до значення загальної відкритої позиції, відкритої позиції за окремою групою валют та банківських металів, окремо для короткої відкритої позиції, окремо для довгої відкритої позиції. Зазначений підхід використовується і в Україні.

Інструкція НБУ.

Політика управління КБ під час діяльності на валютному ринку буде найбільш зваженою у разі:

• Обмеження валютних операцій лише трансакціями, інвестованими клієнтами (в основі яких лежать торговельні угоди);

• Установлення жорсткої системи лімітів для торгівлі валютними цінностями;

• Обмеження цих лімітів тільки головними конвертованими валютами, на які існує регулярний попит корпоративних клієнтів;

• Установлення денних та овернайт валютних лімітів для всіх банківських контрагентів;

• Здійснення жорсткого моніторингу за виконанням процедур, передбачених системою управління ризиками, стану контрагентів і поведінкою валютного ринку в цілому.

Основні методи хеджування валютного ризику: структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості, зміна термінів платежів, форвардні угоди, операції своп, опціонні угоди, фінансові ф’ючерси, кредитування та інвестування в іноземній валюті, реструктуризація валютної заборгованості, паралельні позички, лізинг, дисконтування вимог в іноземній валюті. В економічній практиці вказані методи часто переплітаються між собою, а окремі фінансово-кредитні установи використовують водночас не один, а кілька методів. Використання широкого спектра методів дає змогу уникнути можливих втрат від валютних спекуляцій та організувати дійову систему менеджменту валютного ризику в конкретній кредитно-фінансовій установі. Найбільшого поширення у світовій практиці набули строкові валютні операції, що широко використовуються на міжбанківському ринку, валютних, форвардних та опціонних біржах.

Зокрема, ф’ючерси використовуються для зменшення валютного ризику у випадку, якщо банк розраховує здійснити платежі або одержати виплату валютних коштів у майбутньому, використовуючи заздалегідь установлений курс.

Для забезпечення хеджування довгострокового валютного ризику використовують, як правило, валютні свопи. Їх часто застосовують у зв’язку з емісією облігацій. Емітент залучає кошти в одній валюті і обмінює на іншу, більш стійку. Метою валютного свопу під час емісії облігацій є або зниження витрат на фінансування емісій, або одержання валюти в такій формі, у якій її не можна одержати під час позики.

Довгостроковий валютний ризик виникає внаслідок різних причин :

1. Якщо банк здійснив довгострокові інвестиції у визначеній валюті і вони забезпечують потік регулярних прибутків, то ризик для банку полягатиме в можливому зниженні вартості даної валюти. Це скоротить розмір як прибутку від інвестицій, так і самого інвестованого капіталу;

2. Якщо у банку є довгострокові зобов’язання в іноземній валюті, наприклад кредити, але немає регулярних надходжень у даній валюті, то існує ризик зростання вартості даної валюти, унаслідок чого обслуговування цієї позики стає дорожчим;

3. Якщо банк розраховує зробити платежі в іноземній валюті та одержати інвалютні кошти, він зазнаватиме небезпеки коливань вартості валюти до самого моменту платежу або одержання коштів. Зростання курсу валюти збільшить вартість будь-якого платежу, а його падіння скоротить суму надходжень.

Валютний ризик може бути зменшений або цілком ліквідований за допомогою створення відповідного зворотного потоку коштів або «заморожування» курсу валюти, за яким будуть зроблені розрахунки (операція своп).

Валютні опціони дають можливість для страхування ризиків у вигляді можливості відмовитися від виконання угоди. Але це додатково підвищує ціну самого хеджування завдяки сплаті опціонної премії.