logo
Василик Теорія фінансів

16.2. Структура державного боргу та механізм його формування

Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що певного часу t певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух із метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному і внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до світогосподарського простору.

Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного боргу, який поділяється на внутрішній і зовнішній. Зовнішні запозичення завжди пов'язані з досягненням задоволення інтересів держави через відповідну стратегію і тактику її уряду.

Для здійснення цілеспрямованого й організованого руху капіталів на міжнародному рівні створено низку міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку. Крім цього, зовнішній борг може утворюватися при одержанні позик від іноземних держав та їх угруповань. Сюди належать кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.

Держава може здійснювати запозичення шляхом розміщення на світових фінансових ринках цінних паперів у вигляді облігацій, а також продажу їх на внутрішніх ринках при купівлі нерезидентами, отримання грантів, субсидій за рахунок науково-технічної допомоги. Це потребує деяких пояснень, оскільки всі вказані вище форми запозичень різняться за своєю економічною суттю і призначенням.

Позички міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу, і для країни позичальника заборгованість перед ними становить державний борг. Позички країн Євросоюзу в основному є допомогою, де одержання доходу не має першочергового значення. Система офіційної міжнародної допомоги розвитку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, запроваджена світовим економічним співтовариством й активно працює з кінця 40-х років. Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни позичальника, проекти структурних перетворень у певних секторах економіки, інвестиційні проекти та проекти технічної допомоги.

Найважливіше значення мають інвестиційні проекти. Вони спрямовані на розвиток певних секторів економіки, де передбачається обов'язкове внутрішнє співфінансування. Усі кредити, що надаються Міжнародними фінансовими організаціями, мають для економіки держави важливе значення. Вони надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5 — 7 відсотків річних) на строк до 20 років.

Звичайно, організації-кредитори контролюють використання коштів за призначенням, і в цьому не слід вбачати втручання у внутрішні справи держави. Кредити міжнародних фінансових організацій не можуть суттєво впливати на зростання зовнішнього державного боргу. Вони максимально враховують інтереси держави позичальника і, відповідно, кредитодавця.

З боку держави позичальника здійснюється контроль за втіленням проектів, що фінансуються міжнародними фінансовими організаціями. Ці функції виконує уряд. У кожній державі є відповідне законодавство і видані на їх основі нормативні документи.

Найбільшу складність для держави як в плані зростання зовнішнього боргу, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантії уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання. Слід також зазначити, що за прийнятного ринкового середовища гарантії уряду не є обов'язковим елементом кредитування.

Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості завжди мають свою актуальність. На обслуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшуються навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси.

Мобілізація коштів на внутрішньому ринку має деякі відмінності. Найпоширенішою формою внутрішніх запозичень є позики. За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і продає цінні папери, як правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються й гасяться. З огляду на номінальну вартість облігацій виплачуються проценти.

Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами та розповсюджуватися лише серед населення або лише серед юридичних осіб. Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпроцентні і безпрограшні.

За виграшними позиками власники облігацій одержують твердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігації. При виграшних позиках увесь дохід власники облігацій одержують у формі виграшу. Дохід виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш. Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть усі облігації. Безпроцентні позики не передбачають виплату доходів, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).

Місцеві органи влади можуть проводити цільові позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлено населення регіону. За строками погашення позики поділяються на короткотермінові (до 5 років) і довготермінові (понад 5 років).

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються й купуються банківськими установами. Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Безоблігаційні позики оформляються підписними зобов'язаннями.

Іншою формою державного кредиту є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розмішені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат. Таке передавання може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.

Нині найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формах. Вони бувають середньо- і довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільноконвертованій валюті.