5.3. Склад і структура фінансових ресурсів в економіці держави

Економічна природа й роль фінансових ресурсів визначається структурою форм утворення й напрямків їх використання. За формою утворення фінансові ресурси — це, по-перше, накопичення завдяки господарській діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості. До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування. По-друге, це ресурси вторинного розподілу й перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів населення тощо.

Співвідношення певних форм, в яких виступають фінансові ресурси, відображає наявну систему використання фінансів у регулюванні економічної діяльності в державі. Так, розмір прибутку значною мірою залежить від переліку затрат і відрахувань, що відносяться на собівартість продукції. Розмір прибутку виробника також залежить від наявної системи непрямого оподаткування в державі, розміру торгових націнок, які регулюються державою.

Структура фінансових ресурсів в державі залежить від задіяної системи відображення величини спожитого у виробництві основного капіталу, тобто від наявної системи амортизаційних відрахувань. Якщо відповідно до чинного порядку підприємницькі структури обліковують лише зношування основних фондів, а відновлення здійснюють за рахунок використання прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків, то амортизаційні відрахування становитимуть незначну питому вагу в фінансових ресурсах. З їх урахуванням збільшиться й розмір прибутку.

На структуру фінансових ресурсів у державі впливає також наявна податкова система, тобто той розмір перерозподілу первинної величини фінансових ресурсів, який здійснюється за допомогою податків. Перерозподіл за допомогою податків об'єктивно необхідний, але слід зазначити, що розмір податкових надходжень завжди визначається обсягом тих функцій у сфері економічного й соціального розвитку, які взяла на себе держава й законодавчо закріпила в конституції та інших нормативних актах. Розмір податків у фінансових ресурсах — це похідна від наявної фінансової системи.

Склад фінансових ресурсів за своїми формами в будь-якій економічній системі однаковий, але їхня структура залежить від рівня використання фінансів у процесах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту в кожній державі.

Структура фінансових ресурсів в Україні впродовж 1991 — 1999 років характеризується даними таблиці 3.

Найвищу питому вагу в структурі джерел фінансових ресурсів держави має прибуток. Але його частка в фінансових ресурсах значно коливається: якщо в 1991 році вона становила 39,1 відсотка, то в 1999 році — лише 22,4 відсотка. Це пов'язано насамперед із зростанням собівартості продукції, робіт і послуг.

Прямі й непрямі податки з населення посідають друге за величиною місце в джерелах фінансових ресурсів. У 1991 році їхня частка становила 9,5 відсотка, а починаючи з 1992 року неухильно збільшується. У 1999 році вона становила 24,5 відсотка.

Значну питому вагу у фінансових ресурсах становлять відрахування на соціальні потреби. їхня частка досить стабільна. У 1991 році вони становили 15,3 відсотка, а в 1999 році — 18,1 відсотка.

Щодо структури джерел фінансових ресурсів амортизаційних відрахувань, тобто ресурсів простого відтворення основних фондів, то в 1991 році їхня частка становила 5,3 відсотка, а в 1999 році вона збільшилась до 18,8 відсотка. Це позитивна тенденція, яка впливатиме на технічний рівень виробничого потенціалу.

Частка інших доходів господарюючих суб'єктів та бюджету значно коливається. Останніми роками вона дещо стабілізувалася. У 1995 і 1999 роках вона становила відповідно 21,3 і 14,9 відсотка.

Зі структурою джерел фінансових ресурсів тісно пов'язана й структура їх використання. Без розгляду структури використання фінансових ресурсів не можна одержати повного уявлення про їхній зміст і склад. Звичайно, використання фінансових ресурсів здійснюється відповідно до потреб даного етапу розвитку економіки, фінансової політики держави та з урахуванням інших факторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Однак є загальні закономірності, обов'язкове дотримання яких — вимога системи управління економікою.

Різні напрямки використання фінансових ресурсів у кінцевому підсумку можна поділити на три групи. Перша — це поповнення фонду відшкодування. До нього належать витрати на капітальний ремонт, дотації збитковим державним підприємствам та галузям господарства тощо. До другої групи належать витрати, пов'язані з формуванням фонду споживання. Це витрати на соціальні гарантії населення, на соціально-культурні заходи бюджетних установ та господарських структур, на науку, оборону, управління тощо. Третя група — це сукупність витрат на формування фонду нагромадження. Це витрати на капітальні вкладення, придбання обладнання й інвентаря бюджетними установами, витрати на зовнішньоекономічну діяльність та створення резервних фондів.

Розгляд фінансових ресурсів щодо джерел створення у тісному зв'язку з напрямами використання має важливе значення для правильного визначення межі їх функціонування. В економічній літературі зустрічаються різні визначення межі фінансових ресурсів. Тим часом не всі грошові засоби є фінансовими ресурсами.

Поняття "грошові засоби" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові засоби стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання.

Важливою характерною рисою фінансових ресурсів є те, то вони, на відміну від грошових коштів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Водночас вони свідчать про наявні можливості економічного й соціального розвитку.

Структура використання фінансових ресурсів в Україні упродовж 1991 — 1999 років характеризується даними, наведеними у таблиці 4.

У структурі використання фінансових ресурсів, найвищу питому вагу мають витрати на соціальні потреби (на соціальну сферу за рахунок бюджету й господарських структур та на соціальні гарантії населенню). Починаючи з 1991 року їх частка неухильно зростає. Якщо у 1991 році вона становила 33,8 відсотка, то у 1999 році — вже 45,8 відсотка. За нашими розрахунками, при збереженні наявних напрямків використання коштів на вказані цілі, частка витрат на соціальні заходи у фінансових ресурсах матиме тенденцію до зростання. Такий рівень витрат є для держави обтяжливим і не сприяє зростанню економічної активності. Тому необхідні заходи щодо докорінного перегляду напрямків використання ресурсів на ці потреби.

В умовах перехідної економіки значні ресурси повинні спрямовуватися на структурну перебудову виконання цільових загальнодержавних програм у сфері технічного прогресу, охорону довкілля.