Аналіз основних показників діяльності банків україни та сша, % 1

^*  За обчислення показника українських банків використано розрахункову величину резерву під кредитні ризики.

^** У методиках розрахунку ЧВМ є різниця: у США чиста відсоткова маржа розраховується як співвідношення прибутку і працюючих активів, а в Україні — загальних активів.

позитивним моментом). Найбільші відмінності стосуються ліквід­ності та кредитного ризику банків. Так, миттєва ліквідність українських банків на 29,8 %, або майже в 2,5 рази перевищувала аналогічний показник банків США, причому в наступний період ця тенденція посилювалася.

Слід визнати, що високий рівень ліквідності банків позитивно оцінюється клієнтами, контрагентами, кредиторами, але негативно впливає на прибутковість, бо дохідність активів перебуває в оберненій залежності від їхньої ліквідності. Отже, високий рівень ліквідності слід розглядати як одну із причин зниження прибутків у вітчизняній банківській системі.

Звичайно, з погляду забезпечення стабільності всієї банківської системи України такий надзвичайно високий рівень ліквідності може бути виправданий, але навряд чи значно нижча ліквідність американських банків дає підстави робити висновок про їхню нестабільність. У зв’язку з цим зазначимо, що достатній рівень ліквідності забезпечується не тільки і не стільки нагромадженням ліквідних активів, скільки доступністю та стабільністю джерел їх поповнення. Банки США мають змогу користуватися перевагами, які забезпечує високорозвинений фінансовий ринок, і залучати ліквідні засоби в будь-який час у необхідній кількості, а тому можуть дозволити собі підтримування запасу ліквідних активів на мінімальному рівні. Українські банки змушені нагромаджувати ліквідність, адже нерозвиненість внутрішнього фондового та валютного ринків, брак виходу на міжнародні ринки грошей унеможливлюють застосування досконаліших методів управління ліквідністю.

Недосконалою з погляду прибутковості слід визнати і структуру активів українських банків, зокрема щодо частки кредитного портфеля в сукупних активах. У міжнародній банківській практиці оптимальною вважається структура балансу, де частка кредитного портфеля становить 60—65 %, що й бачимо в американських банках. Так, Дж. Маршалл з цього приводу зауважує, що на початку 60-х рр. ХХ ст. готівка та цінні папери становили близько 50 % загальних банківських активів, а кредити — близько 45 %. Але у 80-х рр. ситуація змінилася і ліквідні засоби вже обмежувалися лише 30% за обсягу кредитів у 60 % [104, с. 537].

У вітчизняній банківській системі цей показник суттєво (на 01.01.1999 р. — в 1,5 рази) нижчий. І хоч у наступний період банки працювали над збільшенням обсягів кредитного портфеля, але досягнути оптимального рівня ще не спромоглися. Причин тут кілька: низька платоспроможність вітчизняних позичальників, неврегульованість законодавства, зокрема щодо процедури банкрутства, високий кредитний ризик, що у свою чергу потребує формування значних резервів.

В Україні резерв під кредитні ризики ще не сформовано в повному обсязі, тому заведено розрізняти розрахункову та фактичну (сформовану) суми резерву. Так, сума сформованого резерву станом на 01.01.2001 р. дорівнювала 2331,6 млн грн., або 67,4 % від розрахункової величини [145, с. 7]. Цей аспект банківської діяльності характеризує показник співвідношення обсягу резерву під кредитні ризики до обсягу наданих кредитів. У процесі обчис­лень відповідного показника використано розрахункову суму резерву як таку, що точніше відображає рівень кредитного ризику банків. У США такої проблеми нема, оскільки резерви вже давно сформовано в повному обсязі. Як свідчать наведені дані (табл. 3.8), кредитний ризик вітчизняних банків суттєво перевищував (в 5,4 раза) аналогічний показник американських банків. З часом ця негативна тенденція поглиблювалася і значення відповідного показника збільшилося у 2000 р. ще на 8,25 %. Зрозуміло, що проблемні кредити завдають банкам збитків, а тому є ще однією при­чиною зниження прибутковості.

Зі щойно проведеного нами аналізу логічно випливає висновок, що погіршання фінансових результатів діяльності комерційних банків проти попереднього періоду пояснюється як екзогенними (стосовно окремого банку) чинниками, до яких належать надмірно високі нормативи обов’язкового резервування та ліквід­ності, жорстке валютне регулювання, заборона на проведення окремих банківських операцій, нерозвиненість внутрішнього фондового ринку тощо, так і ендогенними чинниками, такими як невиправданий приріст адміністративних витрат, недостатня дохідність, низька якість банківських портфелів і, як наслідок, необ­хідність формування значних резервів під активні операції.

Однак дальший перебіг подій засвідчує, що 2001 р. сталося пе­вне послаблення несприятливих тенденцій розвитку системи ко­мерційних банків. Сприяла цьому і політика НБУ, котрим було пере­глянуто нормативи обов’язкового резервування. Так, з 15.04.2001 р. нормативи обов’язкового резервування було знижено за депозитами населення в національній валюті зі строком понад 1 рік — з 11 % до 9 %, а за депозитами юридичних осіб у національній валюті зі стро­ком понад 1 рік — з 13 % до 11 %. До того ж продовжено терміни виконання резервних зобов’язань: якщо раніше виконання нормативів контролювалося щодекади, а потім — двічі на місяць, то нині — лише один раз на місяць [23, с. 42]. Це сприяло збільшенню ресурсної бази банків, а відповідно, і зростанню обсягів банківських портфелів. Зокрема, за 9 місяців 2001 р. загальні активи банків зросли на 20,3 %, а сукупний балансовий капітал — на 14,1 %. Обсяг сукупного кредитного портфеля банків за цей період збільшився на 28,3 % проти початку року і склав 63,4 % від обсягу загальних активів. Обсяг портфеля цінних паперів зростав ще вищими темпами — на 54,7 % з початку року і на 01.10.2001 р. становив 7,1 % у структурі активів. Усе це дало змогу банкам підвищити сукупний прибуток, який на 01.10.2001 р. склав 456 млн грн. (за І кв. — 100,2 млн грн., за ІІ кв. — 68 млн грн., за ІІІ кв. — 288 млн грн.) [32]. Такі позитивні зрушення в структурі активів та показниках прибутковості дають підстави сподіватися на дальше підвищення ефективності діяльності комерційних банків.

Очевидно, що середньогалузеві показники маскують варіативність результатів усередині системи, тому звернімося до аналізу показників прибутковості окремих банків. Більшість банків збороли несприятливі зовнішні обставини та розв’язали внутрішні проблеми. За результатами 2000 р. окремі банки змогли одержати досить високі прибутки, про що свідчить рейтинг «Банк-Інформ» [195], де подано дані про прибутковість 125 банків, які подають звітність до Асоціації українських банків (АУБ). Зазначимо, що АУБ з етичних міркувань формує лістинги лише за даними прибуткових банків (а тому середні значення за групою банків, що аналізуються, відрізняються від значень по системі в цілому). Проаналізуємо показники прибутковості десяти банків, проранжируваних за рівнем ROA (табл. 3.9).

Таблиця 3.9