1. Фінансове право і наука фінансового права.

Зарубіжна наука не розділяє науку фінансового права і фінансову науку. Вчені вважають, що фінансові відносини не існують поза фінансовими правовідносинами.

Суспільні (економічні) відносини, отримуючи відповідну юридичну мотивацію, стають правовідносинами. Тому економічні дослідження повинні спиратися на фінансово-правову науку, а юристи-фінансисти - на обгрунтовані дослідження фінансової науки.

Наука фінансового права є самостійною галуззю публічного права, яке досліджує усі сторони життя держави, оскільки функціонування держави неможливе без фінансового забезпечення.

Наука фінансового права досліджує, якими юридичними засобами держава в особі своїх органів та органів місцевого самоврядування мобілізує кошти для утворення централізованих і децентралізованих фондів коштів та витрачає їх для свого функціонування, а також досліджує суспільні (економічні) відносини, що виникають під час мобілізації коштів з юридичних осіб, громадян, з інших джерел на потреби, які пов'язані із здійсненням владних державних повноважень.

Державі властива функція управління фінансами, тому вона встановлює зміст економічних відносин і приймає правові норми, що їх регулюють. Не зважаючи на те, що держава і право - це не економічні категорії, ігнорувати економічні фактори при встановленні, застосуванні, дослідженні фінансово-правових норм неможливо. Економічні закони існують об'єктивно, але держава за допомогою владних приписів надає економічним відносинам правового характеру, перетворюючи їх у правовідносини. Тому фінансові явища досліджуються з різних боків економістами і юристами.

Науку фінансового права можна визначити як внутрішньо цілісну систему узагальнених специфічних знань про фінансове право і фінансову діяльність держави і закономірності розвитку цих знань.

Особливості науки фінансового права, та зв’язок її з іншими науками.

Перш за все вона була і залишається суспільствознавчою наукою, а тому завжди піддається всіляким деформаціям і політичній кон'юнктурі, її предмет складають соціальні явища - фінансово-правові відносини і норми, що їх регулюють. Жодна інша наука ці явища не досліджує.

По-друге, наука фінансового права вивчає такі фінансово-правові явища, які за своєю юридичною природою відносяться до публічно-правових, що мають місце тільки в сфері державних (публічних) фінансів. В сфері приватних фінансів, де відносини відображають рівноправність їх суб'єктів, діють норми цивільного права.

По-третє, наука фінансового права є юридичною наукою, що вивчає такі фінансово-правові явища і поняття, багато з яких двоякі за своєю природою, зіткані з правової і економічної «матерії». Наприклад, грошові кошти є одночасно і продуктом дії економічного закону вартості, і витвором державної влади. Наука фінансового права взагалі не може обходитись без використання понятійно-категоріального апарату фінансової науки, який немов складає обов'язковий фундамент більшості фінансово-правових понять.

Ще одна з особливостей науки фінансового права полягає в тому, що вона покликана не тільки пояснювати фінансово-правові явища, але й сприяти вирішенню практичних завдань фінансовими органами, тобто виконувати відповідні, покладені на неї функції. Функції науки фінансового права по відношенню до чинного фінансового права:

1 - аналітична,

2 - критична,

3 – конструктивна,

4 - прогнозуюча.

1. Аналітична функція полягає в усвідомленні «дослідного знання», класифікації фінансово-правових норм та їх науковому коментуванні, зведенні їх у внутрішньо цілісну органічну систему.

2. Критична функція полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному фінансовому законодавстві, в фіксації невідповідності правової норми вимогам суспільної практики.

3. Конструктивна функція сприяє утворенню нових фінансово-правових норм, інститутів і розділів фінансового права. Ця функція завжди передує виданню нового закону чи іншого нормативно-правового акту і постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави.

4. Прогнозуюча (орієнтовна) функція полягає в тому, що наука фінансового права дає фінансово-правовій практиці важливі орієнтири в розвитку, вказує віхи, в напрямку яких ймовірно будуть рухатись фінансово-правові відносини. І чим виший рівень розвитку фінансово-правової науки, тим точніші ці орієнтири, тим на більшу відстань у часі можуть визначатись такі віхи. Система знань про фінансове право і управління державними фінансами тільки тоді сама по собі починає бути наукою фінансового права, коли вона стає спроможною створити реальну концепцію розвитку фінансово-правових відносин, перетворити цю концепцію через дії публічної влади в ефективні фінансово-правові норми.