4. Загрози фінансовій безпеці.

Усі загрози фінансовій безпеці можна поділити на внутрішні та зовнішні, існуючі та можливі.

Критерієм поділу загроз на існуючі або можливі має бути порогове значення того чи іншого індикатора, який характеризує певну загрозу. Загрози, що уже перевищили порогові значення, слід вважати існуючими або наявними, якщо ні - можливими.

Внутрішні загрози

1. Недосконалість і незавершеність законодавства у фінансово-кредитній сфері. Основні законодавчі акти, які відсутні: Податковий і Фінансовий кодекси, закони про банківську систему, приватизацію земельних ділянок і землі в цілому, управління державним майном і корпоративними правами держави, захист приватної власності, страхування депозитів та фінансових ризиків, кредитні відносини, фондовий ринок, дерегуляцію економіки, національну валюту. Удосконалення чинного законодавства у фінансово-кредитній сфері ведеться дуже повільно і не встигає за змінами, які відбуваються в ній.

2. Відсутність достатнього золотовалютного запасу і алмазного фонду держави. Позбавлення України належної їй частки золотого запасу і алмазного фонду СРСР, відсутність алмазних покладів, украй незадовільна розробка існуючих родовищ золота суттєво впливають на зниження рівня фінансової безпеки. По суті у держави залишається лише один чинник — створення валютних резервів. На кінець 2007 року Україна мала великий золотий запас і валютні резерви. Але знецінення гривні у 2008 році суттєво зменшило валютні резерви держави. А негативне сальдо торгового балансу не надає можливості їх поповнювати.

3. Низький рівень інвестиційної діяльності. Економіка країни майже досягла критичної межі зниження інвестиційної активності. Подальше падіння обсягів інвестицій призведе до зруйнування економічних засад держави. Світовий досвід визначає таку небезпечну межу: обсяг інвестицій в економіку менший 17-25% ВВП. До того ж інвестиційний клімат у нашій країні несприйнятливий для іноземних інвесторів , і тому вони вкладають власні кошти в економіку України в розмірах, які аж ніяк не можуть задовольнити потреби вітчизняної економіки в інвестиціях. Залишення державою інвестиційного процесу не компенсується посиленням у ньому ролі банківського і власного капіталів вітчизняних підприємств, а також іноземних інвесторів і являє собою суттєву загрозу фінансовій і економічній безпеці держави.

4. Неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків. Відсутність Податкового кодексу, невідпрацьованість, складність, неефективність і суто фіскальний характер законодавчих і нормативних актів щодо податкової системи визначають процес масового ухилення від сплати податків і таким чином - ще одну загрозу фінансовій безпеці.

5. Недосконала бюджетна система, низький рівень бюджетної дисципліни і надмірний дефіцит Державного бюджету. Ця загроза є результатом дії таких чинників: неякісного бюджетного планування, відсутності незалежної звітності органів виконавчої влади всіх рівнів за використання бюджетних коштів і пов'язаної з цим поширеної практики нецільового або незаконного їх витрачання, наявності великої заборгованості підприємств бюджету, неефективної системи міжбюджетних відносин, поширеної практики використання поза бюджетом платежів, що йому належать.

6. Високий рівень інфляції. У країнах з розвинутою ринковою економікою рівень інфляції не перевищує 5%. Процес зближення внутрішніх цін на окремі види товарів із світовими набув в Україні пульсуючого характеру, що визначається насамперед явищами, які відбуваються в нашій економіці, а не кон'юнктурою світового ринку. Дуже часто ціни на внутрішньому ринку зростають незважаючи на світові тенденції до їх зниження. Інфляція призвела до масового витіснення вітчизняних товарів імпортними. Підвищення привабливості імпорту по відношенню до вітчизняних товарів замкнуло макроекономічний ланцюжок у вигляді контуру “підвищення привабливості імпорту - збільшення попиту на іноземну валюту - перетік грошей на валютний ринок - зниження обмінного курсу гривні - зростання цін”. До того ж політика стримування курсу гривні в умовах відсутності економічного зростання є штучною.

7. Зростання “тіньової” економіки, посилення її криміналізації, нелегальний перетік валютних коштів за кордон. Як відомо, “тіньова” економіка - це частка економічної сфери держави. Умовно вона поділяється на:

- легальну, яка користується недосконалістю чинного законодавства;

- напівлегальну, доходи від якої хоча й формуються за рахунок узаконеної діяльності, але шляхом приховування частини виробленої продукції, наданих послуг або одержаного прибутку;

- неформальну, яка передбачає різні форми незареєстрованого підприємництва (“човникова” торгівля, репетиторство, посередницька діяльність, праця в домашніх умовах тощо);

- кримінальну, пов'язану із веденням забороненої законом діяльності (контрабанда, рекет, проституція, виготовлення і торгівля наркотиками та іншими незаконними товарами, відмивання “тіньових” капіталів, здирство, розбійництво тощо).

“Тіньова” економіка є в усіх країнах. Її частка (за даними літератури з цього питання) в загальносвітовому масштабі складає 5-10% від ВВП, в африканських і південноамериканських країнах — 25-30%, в Росії — 40%. Критичне (порогове) значення частки “тіньової” економіки до ВВП — 50%, тобто в Україні вона вже сягнула критичної межі. Після цього вплив “тіньової” сфери на господарське життя країни стає настільки відчутним, що протиріччя між офіційною та неофіційною економікою перетворюється із другорядного в першорядне соціально-економічне протиріччя, а ті чи інші форми його проявлення присутні практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Подальше поширення “тіньової” економіки призводить до некерованості і криміналізації суспільства.

Нелегальний вивіз за кордон вітчизняних капіталів також набув масового, некерованого, а тому загрозливого характеру. За експертними оцінками щорічно такий вивіз становить 3-5 млрд дол. Основними джерелами “тіньових” капіталів є перерозподіл державної власності в процесі приватизації, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції, ухилення від сплати податків і соціальних внесків. З доходів, що отримуються в “тіньовому” секторі, не сплачуються податки і внески з соціального страхування. Їх сума, що не отримується бюджетом, сягає 12-14% офіційного ВВП.

Основні причини загрозливого стану щодо зростання “тіньової” економіки:

1. високе податкове навантаження і часті зміни в податковому законодавстві; державна зарегульованість підприємництва;

2. висока інфляція і нестійкість гривні;

3. криза платежів і нестача обігових коштів у підприємств;

4. неефективна цінова політика;

5. великі розміри економічної злочинності,

6. корупція серед державних чиновників, пов'язана з високим рівнем адміністративного регулювання, що надає їм непотрібну свободу в прийнятті рішень на власний розсуд;

7. відсутність глибокого аналізу форм і методів “тіньової” економіки, властивих їй автономних механізмів внутрішнього регулювання, кількісного і якісного моніторингу основних напрямків “тіньової” економіки і джерел її існування та збільшення.

8. Штучність курсу національної грошової одиниці. Світовий досвід свідчить про те, що тільки методами монетарної політики утримувати курс будь-якої грошової одиниці протягом довгого часу неефективно, бо це веде до зростання державного боргу, збільшення дефіциту бюджету. Крім того, практичне ігнорування в Україні таких реальностей, як перетік грошей з виробничої сфери до сфери обігу і збільшення попиту виробничої сфери на гроші, робило цю політику невідповідною реальному стану економіки. Макроекономічна політика орієнтується зараз в основному на монетарну складову, без достатнього врахування необхідності одночасної фінансової і економічної стабілізації, а монетарна складова в свою чергу зводиться до антиінфляційного контролю за величиною грошової бази і виключення використання грошової емісії для фінансування дефіциту бюджету. Такий підхід автоматично веде до обмеження об'єкта макроекономічної політики сферою грошового обігу, оскільки монетарне регулювання на практиці обмежується контуром “емісія грошей - зростання їх пропозиції на ринку грошового обігу - збільшення попиту на іноземну валюту - зниження обмінного курсу гривні - підвищення цін”.

9. Криза платежів. Параметри платіжної кризи характеризуються розмірами дебіторської та кредиторської заборгованості, у тому числі бюджету, обсягами обігових коштів підприємств усіх форм власності і бартерної торгівлі.

Основними чинниками, які негативно впливають на стан розрахунків у народному господарстві є: дуже повільне здійснення економічних реформ; відсутність достатнього платоспроможного попиту на вітчизняну продукцію; низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції і пов'язана з цим її невисока ліквідність; великий податковий тиск на товаровиробника; низький рівень кредитоспроможності банківської системи України; невисокі темпи приватизації і реструктуризації підприємств; недостатність обігових коштів у підприємств.

10. Неповноцінність фондового ринку. Розвиненість фондового ринку, який є серцевиною ринкових відносин і забезпечує переміщення капіталів між різними секторами економіки, щонайбільше сприяє її реструктуризації і тим самим зростанню економічної безпеки країни. Повноцінний фондовий ринок стимулює збереження населення і господарюючих суб'єктів, впливає на стабілізацію фінансово-кредитної сфери, а при правильній організації може бути важливим фактором відновлення економічного зростання. Проте сьогодні в Україні фондового ринку у загальновизнаному в світі значенні не існує, він перебуває у стадії становлення. Сучасному стану фондового ринку характерні такі негативні риси: розпорошеність та подрібнення; вкрай незначні обсяги продажу цінних паперів на фондових і валютних біржах; переважна більшість угод з продажу-купівлі цінних паперів в Україні здійснюється на позабіржовому неоформле ному ринку, що сприяє розвитку криміногенної ситуації на фондовому ринку і практично є продовженням “тіньової” економіки; український ринок поки що залишається поза межами нових ринків Центральної та Східної Європи, країн СНД; професійні та інші учасники ринку цінних паперів розташовані по регіонах України вкрай нерівномірно; більшості працівників суб'єктів фондового ринку бракує професійних знань та підготовки.

Такий стан з формуванням фондового ринку зумовлений наступними причинами: дуже неповна законодавча і нормативна база; окремі елементи вітчизняного фондового ринку не відповідають стандартам ISO; склався та поглиблюється розрив між прийняттям нормативних актів, які регулюють діяльність учасників фондового ринку і обіг цінних паперів, та контролем за їх дотриманням; лавиноподібне зростання порушень законодавства у цій сфері.

11. Нерозвиненість страхового ринку. Створення ефективної системи захисту майнових прав і інтересів окремих громадян, підприємців і підприємств, підтримання соціальної стабільності у суспільстві й економічної безпеки держави неможливе без функціонування потужного ринку страхових послуг. Крім цього, страхування є також важливим джерелом акумулювання коштів для подальшого інвестування в реструктуризацію економіки.

Такий стан страхового ринку України є результатом дії наступних чинників:

1. недостатніх розмірів статутних фондів;

2. низького рівня діяльності із страхування життя;

3. відпливу страхових платежів за кордон;

4. низького платоспроможного попиту населення та підприємств на страхові послуги;

5. повільного поповнення нормативно-правової бази страхової діяльності.

В країні практично відсутні колективне страхування співробітників підприємств на випадок смерті, страхування банківських кредитів та депозитів населення і підприємств, система взаємного страхування.

12. Нерозвиненість системи довірчого управління майном. У розвитку ринкової інфраструктури особливе місце належить довірчим товариствам, що здійснюють довірче управління майном насамперед в інтересах громадян України. За створення оптимальних умов довірчі товариства спроможні стати ефективним інструментом національного фондового ринку, підвищувати економічну безпеку і примножувати добробут населення. Й зараз діють негативні чинники у цій сфері: скорочується чисельність довірчих товариств, що беруть участь у приватизації; значно знижує їх надійність малий статутний фонд; багато товариств займаються невластивою їм діяльністю; загалом по Україні діяльність довірчих товариств збиткова; практично відсутні аналіз і статистична звітність з діяльності товариств.

13. Слабкість банківської системи. Повноцінна і надійна банківська система відіграє в ринковій економіці визначну роль. Ринковій економіці відповідає двоярусна багатосуб'єкт на банківська система, яка за формою вже існує в Україні. Зараз у ній проходить етап комп'ютеризації, оснащення сучасними засобами зв'язку, опанування нових банківських технологій, непрямого регулювання банківської діяльності на основі економічних нормативів. Надійність і потужність банківської системи України ще недостатні для того, щоб забезпечувати повною мірою фінансову безпеку держави.

14. Зростання внутрішнього боргу країни. Темпи і обсяги зростання внутрішнього боргу країни вже стали серйозною загрозою. На початку утворення внутрішнього боргу (1995 рік) він становив 453 млн грн.

Внутрішній борг утворюється в основному за рахунок випуску ОВДП, доходами від яких робиться спроба “залатати” дефіцит Державного бюджету. Однак залучені від продажу ОВДП кошти використовуються неефективно: не за цільовим призначенням, з дуже високою дохідністю (в середньому до 50%, що в 5 разів перевищує загальноприйняті у світовій практиці стандарти), не враховується належним чином наявність попиту, непередбачуваною стала активність нерезидентів на вторинному ринку ОВДП. Фактично цей процес перетворився в фінансову піраміду.

Зовнішні загрози

1. Значне від'ємне зовнішньоторговельне сальдо. Спад виробництва, що триває, неконкурентоспроможність вітчизняних товарів, явно недостатні енергетичні ресурси призвели до великих обсягів імпорту в країну. Ці чинники і стали причиною хронічного від'ємного сальдо в зовнішньоторговельній діяльності. Від’ємне сальдо не притягує іноземну валюту в країну, а навпаки, висмикує її, фінансуючи фактично економіку країн-експортерів і являє собою суттєву фінансову небезпеку. Структура вітчизняного експорту є перевернутою: понад 60% його припадає на сировину і товари з низьким ступенем обробки.

2. Залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів. В умовах економічної кризи держава не має достатніх фінансових ресурсів для здійснення структурної перебудови, становлення і розвитку ринкової інфраструктури, істотного підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів. Тому вона вимушена звертатися по іноземні кредити. На жаль, Україна має не дуже привабливий інвестиційний клімат, іноземні інвестиції недостатньо захищені. В той же час отримання зарубіжних кредитів веде до зростання і без того великої навантаженості на бюджет за рахунок їх обслуговування.

3. Зростання зовнішнього державного боргу.

Зовнішній борг росте з 1994 року, з 5 млрд дол. (01.01.2004 – 23811 млн. дол. США). Важливим чинником є правильність використання іноземних кредитів. Адже більша частка зовнішніх запозичень припадає на фінансування дефіциту державного бюджету. У світі визнано, що пороговим значенням зовнішнього боргу є таке, щоб він не перевищував 70% річного експорту країни.

На 01.10.08 зовнішній борг складає 105429 млн. дол. США. На 01.07.08 ВВП 628108 млн. грн., на 01.07.08 зовнішній борг 98004 млн. дол..США, или 78,8% ВВП.

Експорт за 2007 64001 млн. дол. США, зовнішній борг 82663 млн. дол.. США, или 125%. Обслуговування боргу 18%.

Є в світовій практиці ще один індикатор цієї загрози, коли річна сума на обслуговування зовнішнього боргу не має перевищувати 25% загальних валютних надходжень країни або 20% експорту товарів.

4. Втручання в національну фінансово-кредитну сферу міжнародних фінансових організацій. У відносинах України з міжнародними фінансовими організаціями необхідно не поступатися національними інтересами, а також щоб вимоги цих організацій не суперечили обраному державою курсу економічних перетворень. І поки ці організації вимагають від України прискорення ринкових перетворень, це не суперечить інтересам держави, а навпаки — збігається з ними. Хоча можуть бути окремі розбіжності і вони є й зараз. Однак зовнішня небезпека у вигляді втручання міжнародних фінансових організацій нині перебуває у стані можливої.

5. Залежність вітчизняного фінансового ринку від світового. Створення в Україні ринкової інфраструктури поступово призводить, з одного боку, до входження вітчизняного фінансового ринку у світовий, що сприяло прискоренню просування економіки України до ринку, з другого, збільшує його залежність від світового фінансового ринку. Вітчизняний фінансовий ринок стає також вразливим від коливань на світовому фінансовому ринку.

6. Дефіцит платіжного балансу країни. Сальдо платіжного балансу є основним зведеним фінансовим критерієм функціонування держави і характеризує її міжнародну фінансову спроможність. Зрозуміло, що позитивне сальдо означає відсутність фінансової небезпеки. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій хоча й був позитивним, але в основному за рахунок нових кредитів, наданих Україні, і вітчизняних цінних паперів, які придбані іноземними інвесторами, що знов таки лягає додатковим тягарем на державний бюджет.