Регулююча фінансова політика та її особливості

Фінансова політика - це сукупність державних заходів, що спрямовані на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання для виконання державою її функцій.

Регулюючий тип. Внаслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, а також загострення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем більшості держав наприкінці 20-х років XX ст., виникла необхідність перегляду фінансової політики.

В цей період в капіталістичних країнах здійснюється перехід до застосування регулюючої політики автором якої був Дж. Кейнс (1883-1946рр.).

Основний постулат: необхідно втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки.

Фінансова політика поряд з традиційними завданнями починає переслідувати мету використання фінансового механізму для регулювання економіки та соціальних відносин, забезпечити повну зайнятість населення.

Основним інструментом втручання в економіку виступають державні витрати, за рахунок яких відбувається формування додаткового попиту. Саме тому державні витрати забезпечують зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу та сприяють зменшенню безробіття через фінансування створення нових робочих місць.

Система податків в умовах регулюючої фінансової політики докорінно змінюється. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок з громадян, що базується на прогресивних ставках. Цей податок забезпечує вилучення у суб'єктів економічної діяльності доходів, які використовуються у вигляді накопичень, що дозволяє збалансувати державний бюджет при високому рівні витрат.

Виняткова увага в фінансовому механізмі приділяється системі державного кредитування, на базі якого впроваджується політика дефіцитного фінансування. Держава активно застосовує довгострокові та середньострокові позики. Ринок позичкового капіталу стає другим за значенням джерелом доходів бюджету, а бюджетний дефіцит використовується для регулювання економіки.

Змінюється система управління фінансами. Замість єдиного органу управління виникає декілька самостійних спеціалізованих органів.

Відокремлюються служби, що займаються плануванням бюджету та бюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за надходженням податків, управлінням державним боргом.

В цілому кейнсіанська регулююча фінансова політика довела свою порівняльну ефективність в капіталістичних країнах. Вона забезпечила у 30-60-х роках стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб у більшості цих країн.

На зміну кейнсіанській політиці в 70-х роках XX ст. прийшла неоконсервативна стратегія. Вона базувалася на неокласичному напряму економічної теорії.

Цей різновид фінансової політики, не відмовляючись від регулювання як цілі, обмежив втручання держави в економіку та соціальну сферу.

Регулювання економіки стає багатоцільовим. До сфери регулювання входять:

- економічне зростання та зайнятість;

- грошовий обіг;

- валютний курс;

- соціальні фактори економіки;

- структурна перебудова господарства.

Фінансовий механізм за цих умов працює на:

1) скорочення обсягу перерозподілу національного доходучерез фінансову систему;

2) зниження бюджетного дефіциту;

3) стимулювання росту накопичень як джерела виробничогоінвестування.

Важлива роль надається податкам. Постає завдання щодо їх скорочення та зменшення ступеня прогресивності оподаткування.

Слід зауважити, що різноманітні різновиди регулюючої фінансової політики досить тісно пов'язані між собою. Саме тому однакові або схожі інструменти фінансового механізму застосовуються в різних країнах, які використовують як кейнсіанську, так і неоконсервативну системи регулювання, що веде до їхньої конвергенції.