2.2. Розвиток системи накопичувального пенсійного страхування.

Солідарна система спрямована на запобігання бідності серед осіб похилого віку і є мінімальною базою отримуваної пенсії. Мета запровадження накопичувальної системи – наблизити обсяг пенсії, яку отримуватиме людина по завершенні свого трудового стажу, до того доходу, який вона отримувала, будучи працівником. З’являється можливість запобігти „зрівнялівці”, через яку високооплачувані працівники, які сплачували до Пенсійного фонду більші внески, нині отримують майже таку саму пенсію, як і ті, чиї внески були значно меншими.

Однією із передумов запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи є досвід запровадження і функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення.

У системі недержавного пенсійного забезпечення від початку діяльності її учасниками стали 491,1 тис. осіб, сумарна вартість активів недержавних пенсійних фондів на 1 липня 2009 року становила 732,2 млн. гривень.

Зменшення в період фінансово-економічної кризи обсягів виробництва основних видів промислової продукції та послуг значно погіршили умови інвестиційної діяльності, у тому числі недержавних пенсійних фондів, що негативно вплинуло на рівень дохідності пенсійних активів. На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції. Розмір інвестиційного доходу в більшості фондів є недостатнім, а на фінансовому ринку відсутні надійні види фінансових інструментів, які дали б змогу забезпечити диверсифікацію пенсійних активів недержавних пенсійних фондів.

Отже, якщо кошти, які працівник сплачує за солідарною системою, одразу надходять на фінансування всіх людей похилого віку, то кошти, акумульовані за накопичувальною системою, зберігатимуться на власному пенсійному рахунку працівника та будуть джерелом суто його пенсійних виплат по досягненні ним пенсійного віку.

У цьому механізмі коріниться надпотужний потенціал, який безпосередньо пов’язує пенсійну реформу з перспективами розвитку національної економіки. Адже, щоб не лише зберегти, а й примножити кошти, які перераховуються працівником за накопичувальною системою, ці кошти повинні інвестуватися. Дохід, отриманий від інвестування частини пенсійних внесків, не лише захищатиме їх від інфляції, але й дасть змогу підвищити розмір пенсії. Економіка таким чином отримує потужний інвестиційний ресурс. Це сприяє прискоренню її зростання, структурній перебудові, підвищенню її конкурентоспроможності. До речі, в світі пенсійні фонди давно є потужними інвесторами. У країнах з накопичувальною системою пенсійні гроші є справжніми локомотивами інвестиційних процесів. Тому невід’ємна складова пенсійної реформи - це створення інфраструктури та механізмів ефективного інвестування пенсійних коштів.

Серед них – визначення переліку фінансових інструментів, в які можна інвестувати пенсійні кошти і встановлення правил такого інвестування, сприяння розвитку небанківського фінансового посередництва, вітчизняних фінансових інституцій, ринку іпотечних фінансових інструментів, становленню інвестиційних фондів, вкладенню в них пенсійних коштів.

Слід також розробити механізми участі пенсійних фондів в управлінні корпоративними правами, створити умови для участі в управлінні накопичувальною пенсійною системою представників застрахованих осіб та роботодавців, запровадити обов'язкове ліцензування юридичних осіб, які здійснюють управління пенсійними коштами тощо.

Старий механізм пенсійного забезпечення є звичайним перерозподілом фіскальними засобами частини створеної підприємством вартості на потреби споживання непрацездатної частини населення. Це означає, що кошти, які могли б бути спрямовані підприємством на інвестування, розширення виробництва, підвищення продуктивності праці робітників, практично „проїдаються” суспільством. Але ж за умов жорсткого дефіциту фінансових ресурсів, який склався в Україні, кожна гривня отриманого в суспільстві доходу має використовуватися з максимальною ефективністю. Тому залучення пенсійних нагромаджень до інвестування в українську економіку, безсумнівно, сторицею відіб’ється на рівні життя населення, в тому числі пенсіонерів.

Зменшення в період фінансово-економічної кризи обсягів виробництва основних видів промислової продукції та послуг суттєво погіршили умови інвестиційної діяльності загалом, у тому числі, недержавних пенсійних фондів, що вплинуло на рівень дохідності пенсійних активів. На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції. Розмір інвестиційного доходу в більшості фондів є недостатнім для забезпечення належної диверсифікації пенсійних активів у дохідні фінансові інструменти.

Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід виділити:

- низький рівень дохідності пенсійних активів;

- законодавча неврегульованість окремих питань діяльності ринку недержавного пенсійного забезпечення;

- низький рівень довіри населення до недержавного пенсійного забезпечення, банківської системи та інших фінансових установ;

- недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;

- низький фінансовий рівень спроможності громадян до участі у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

- низький рівень роз’яснювальної роботи щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення в суспільстві та недостатність фінансування вказаних робіт.

Можна констатувати, що можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для вирішення проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалось реалізувати повною мірою.

На стадії опрацювання перебуває законодавчий акт щодо здійснення пенсійного забезпечення окремої категорії працівників, зайнятих на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах або за вислугу років, через корпоративні та професійні пенсійні фонди. В свою чергу, впровадження обов'язкової професійної пенсійної системи передбачає додаткове навантаження на роботодавця, у тому числі й на державний бюджет, пов'язане із сплатою обов'язкових професійних пенсійних внесків на користь учасників цієї системи.

Аналіз здійснених, починаючи з 1 січня 2004 року, заходів з реформування пенсійної системи та міжнародного досвіду свідчить про необхідність коригування процесів подальшого проведення реформи з урахуванням накопиченого досвіду та соціально-економічного стану в країні. При цьому напрямами подальшого реформування пенсійної системи нині мають стати зростання бази справляння страхових внесків, поліпшення фінансового стану Пенсійного фонду України та забезпечення середньо- та довгострокової стабільності пенсійної системи, з поступовим переходом до посилення ролі накопичувальних складових пенсійної системи як фактору диверсифікації джерел доходів, забезпечення належного рівня заміщення заробітної плати пенсією та мобілізації довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для модернізації вітчизняної економіки.