2.1.8. Плата (податок) за землю

Багатство будь-якої держави, в тому числі й України, поля­гає не в тому як багато в країні природних ресурсів, а в тому як організовано господарське використання їх.

За роки Радянської влади, коли основним методом управління економікою було адміністрування, земля формаль­но не визнавалась майном, хоча завжди й була ним. Завдання з регулювання відносин землекористування спрощувались і зво­дились в основному до порядку надання та вилучення землі, визначення прав і обов'язків щодо її обробки та охорони угідь. Користування землею, що розуміється як її вчасна та якісна обробка, не пов'язувалось безпосередньо з результатами праці на землі і привласненням доходів. До того ж воно супроводжу­валося безмежним втручанням органів державної влади та їхніх посадових осіб у рішення внутрігосподарських питань, які спо­конвічне є виключно справою самих землекористувачів — строки сівби, збирання, зберігання, продаж врожаю і т. ін. Земля взагалі не розглядалась як економічна цінність. Вона визнавалась об'єктом природи, який надавався безплатно. Практично не було врегульовано відносини між державою — власником землі та її користувачами - - колгоспами, радгоспами, іншими підприємствами, а також громадянами та їхніми колективами. Земельні рентні відносини не визнавались категорією земель­ного права, не було взаємної вигоди власника і користувача землею, втрачалась будь-яка зацікавленість у кращій внутрігосподарській організації угідь та землеустрою. Невизна­ченість земельних відносин держави - - власника землі і її користувачів породжувала безвідповідальність з обох сторін.

Нині в Україні здійснюється реорганізація організаційно-правового механізму регулювання земельних відносин. Але, як показує практика, процес позбавлення недоліків дореформенного режиму права землекористування - - процес непростий. Необхідне розуміння того, що користування землею з госпо­дарською метою не може регулюватися тільки адміністратив­ними методами. Земля виступає тепер не як об'єкт адміністру­вання, а як нерухоме майно. За використання землі в містах і селах України справляється плата як земельний податок або орендна плата, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального ви­користання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ве­дення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніто­рингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфра­структури населених пунктів.

Земельний податок -- це ще один із змішаних податків, тобто з тих, які сплачують і юридичні, і фізичні особи.

Земельний податок — це законодавче урегульований обо­в'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Земельні правовідносини регулюються Земельним кодек­сом України від 18.12.1990 року. Стягнення податку відбу­вається на підставі Закону України «Про плату за землю» від З липня 1992 року (в новій редакції, яка діє з 1 січня 1997 p.), яким визначено розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельно­го податку.

Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, є суб'єктами податку. До них належать підприємства та організації незалежно від форм власності і громадяни Украї­ни. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Розмір земельного податку не залежить від результатів гос­подарської діяльності власників землі та землекористувачів.

За ct. 5 Закону «Про плату за землю» об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або кори­стуванні, в тому числі на умовах оренди.

Підставою для нарахування земельного податку є наявність документа, що засвідчує право на власність або користування землею. Власники землі та землекористувачі сплачують земель­ний податок з дня виникнення права власності або права кори­стування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам провадиться державними податковими органами, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про спла­ту податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму зе­мельного податку і щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій адміністрації.

Ставки податку

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошо­вої оцінки в таких розмірах:

а) для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

б) для багаторічних насаджень — 0,03.

Ставки земельного податку із земель у населених пунктах, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі од­ного відсотка від їхньої грошової оцінки. Середні ставки зе­мельного податку встановлюються у таких розмірах:

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів Украї­ни до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:

а) на південному узбережжі Автономної Республіки Крим -3,0;

б) на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5;

в) на західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 22

г) на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2,0;

д) у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, які Законом України «Про статус гірських населених пунктів України» віднесені до категорії гірських;

е) на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.

Ставки земельного податку по земельних ділянках (за ви­нятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затвер­джують відповідні сільські, селищні, міські Ради із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнахо­дження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від се­редніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, що вста­новлено в ч. 2 і 3 ct. 7 Закону.

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зай­няті виробничими, культурно-побутовими, господарськими бу­дівлями і спорудами, розміщеними на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціо­нальним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі кое­фіцієнти до відповідного земельного податку:

а) міжнародного значення — 7,5;

б) загальнодержавного значення — 3,75;

в) місцевого значення — 1,5.

Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підпри­ємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної про­дукції, справляється у розмірі 25 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 та 2 статті 7 Закону.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств про­мисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справ­ляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транс­порту, для Збройних Сил України та інших військових форму­вань, створених відповідно до законодавства України, справляється в розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарсь­ких підприємств.

У разі використання залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, ство­реними відповідно до законодавства України, земель не за цільо­вим призначенням, податок справляється в розмірах, встанов­лених ч. 1 ct. 7 Закону. Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим зако­нодавством.

Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спору­дами, справляється в розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на тери­торії яких знаходяться земельні ділянки.

За нецільове використання коштів, що надходять від земель­ного податку до відповідного бюджету, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 відсотків використаних сум, які надходять до Державного бюджету України.

За невчасну сплату земельного податку справляється пеня в розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки за кожний день простро­чення.

Розмір пені за невчасне внесення орендної плати передба­чається в договорі оренди, проте він не може перевищувати став­ки пені за невчасну сплату земельного податку.

За порушення Закону України «Про плату за землю» плат­ники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодек­сом України та відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні».