logo search
ПС_04_10_2014

Принципи побудови податкової системи

ринципи оподаткування – це суттєві базові положення, які використовуються в оподаткуванні. При формуванні податкової системи можна виділити економічні, юридичні і організаційні принципи, які в

цілому складають систему принципів оподаткування.

Економічні принципи уперше були сформульовані в 1776 р. А. Смітом і представляють собою вимоги до формування податків як економічного явища.

В теперішній час вони включають:

– принцип господарської свободи і незалежності платника податку, оснований на праві приватної власності і неможливості з боку держави втручатися у діяльність платників податку;

– принцип справедливості, що полягає в рівних обов’язках всіх громадян сплачувати податки, як вважав А. Сміт, – відповідно до доходу, яким громадяни користуються під покровительством держави. При цьому виділяють:

горизонтальну справедливість, при якій будь-які платники податку, якщо вони мають однакові доходи або інші об'єкти оподаткування, повинні сплачувати до бюджету однакові за розміром податки; тобто цей принцип враховує платоспроможність платників податків і забезпечує розподіл податкового тягаря відповідно до спроможності суб'єктів сплачувати податки;

вертикальну справедливість, яка, навпаки, не враховує фінансових можливостей платників податків, а передбачає отримання платниками якихось благ від держави, кількісно домірних їх податковим внескам. В реально діючій податковій системі застосовуються різні за принципом справедливості податки: і з горизонтальною, і з вертикальною справедливістю;

– принцип визначеності, з якого виходить, що сума, спосіб, час платежу повинні бути заздалегідь відомі платнику податків;

– принцип зручності, згідно з яким податок треба стягувати в такий час і у такий спосіб, які мають найбільші зручності для платника;

– принцип економії (ефективності), відповідно до якого витрати на справляння податку повинні бути меншими, ніж самі податкові надходження;

– принцип домірності – передбачає збалансованість інтересів платника податку і держави. Цей принцип характеризується відомою кривою А. Лаффера (рис. 4), що показує залежність податкової бази від зміни ставок податку, а також залежність бюджетних доходів від податкового тягаря.

Доходи, що підлягають оподаткуванню

Б, 100%

Доходи тіньової економіки

Доходи, пред’явлені до оподаткування

t

0

50%

100%

Нормальна зона шкали

Заборонена зона шкали

Д, 100%

Рисунок 4 – Крива Лаффера. Залежність доходів бюджету від прогре–сивності оподаткування

Д – доходи; Б – податкова база; t ставка податку, %.

Юридичні (правові) принципи оподаткування, іншими словами – принципи податкового права, – впливають, перш за все, на формування подат-кового законодавства. В теперішній період, виходячи з тих систем закон ода-вства і правової податкової практики, які склалися в сучасних умовах, можна сформулювати шість основних юридичних принципів оподаткування:

– принцип рівного податкового тягаря (нейтральності) – передбачає загальнообов’язковість сплати податків і рівність усіх платників перед податковим законом. Згідно з даним принципом не допускається встанов-лення додаткових, а також підвищених податкових ставок і пільг в залежності від яких-небудь дискримінаційних підстав (форма власності, місце знаходження платника, вік, обсяги чи види діяльності тощо);

– принцип одноразовості, яким передбачається, що будь-які доходи чи їх джерела в обов’язковому порядку повинні бути обкладені якнайменш одним податком, але будь-яким податком тільки один раз;

– принцип встановлення податків законами, що законодавчо закріплено навіть у Конституціях деяких держав;

– принцип пріоритету податкового закону над неподатковими законами. Він означає, що якщо неподаткові закони містять норми, які стосуються якимсь чином податкової сфери, то їх можливо застосовувати тільки в тому випадку, якщо вони підтверджуються або відповідають нормам податкового законодавства. У разі колізії норм застосовуються положення податкового законодавства;

– принцип наявності усіх елементів податку в податковому законі, бо відсутність хоча б одного елементу дозволяє платнику не сплачувати податок чи сплачувати його зручним для себе способом;

– принцип заборони зворотної дії податкових законів, згідно з яким прийнятий закон, який приводить до збільшення розмірів податкових платежів, не розповсюджується на відносини, що виникли до його введення. До речі, якщо закон спрямований на поліпшення умов платника податків, то в цьому разі він має зворотну силу;

– принцип розповсюдженості податкових норм у просторі – забезпечує розширення просторових масштабів дії податкових норм за межі кордонів країни. Для цього застосовуються два принципово різних підходи:

резидентства, згідно з яким усі платники поділяються на резидентів і нерезидентів, які, як було розглянуто у попередній темі, несуть різну податкову відповідальність стосовно доходів або майна, отриманого ними на території держави чи за її межами;

територіальності, відповідно до якого платники не розділяються на групи залежно від того, на якій території вони отримують доходи або майно, а прирівнюються до нерезидентів, тобто несуть податкову відповідальність тільки на території даної держави.

До організаційних принципів податкової системи відносяться ті основні базові положення, у відповідності з якими здійснюється її побудова, розвиток, управління нею та структурна взаємодія між її елементами (податками), тобто сполучення різних податків у єдину податкову систему;

– принцип єдності податкової системи, згідно з яким податкова система діє на всій території країни, а встановлення податків, обмежуючих вільне переміщення товарів і фінансових потоків у межах країни, як і введення регіональних податків, які б наповнювали бюджети одних територій за рахунок інших, – забороняється;

– принцип рухомості (еластичності) податків, сутність якого полягає в тім, що податковий тягар і податкові відносини можуть бути оперативно змінені у відповідності з об’єктивними потребами держави. Крім того, еластичність податків застосовується також з метою контрзаходів держави проти ухилень від сплати податків;

П

Податкова політика та її напрями

одаткова політика держави є невіддільною складовою фінансової політики. Вона не має самостійного характеру, тому що податки, як інструмент впливу на економіку, використовуються в комплексі з іншими методами її регулю-

вання. Система оподаткування – це частина загальної податкової політики держави.

Податкова політика держави є система актів і заходів, здійснюваних державою у сфері податків і спрямованих на реалізацію тих чи інших завдань, які стоять перед суспільством.

За характером державна податкова політика може бути дискреційною та антидискреційною. Такий розподіл залежить від циклічності розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства.

Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно, зростає перевиробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. При збільшенні доходів повинен зростати й попит споживачів. Таке збільшення відбувається, але залежить від особливостей характеру споживачів. У цілому всі доходи населення поділяють на три типи: товарні витрати (або покупні фонди населення), обов’язкові платежі та заощадження. Залежно від того, як змінюється друга та третя частини всіх витрат споживачів, відбувається збільшення першої частини – споживчих фондів, які й відображають попит населення. Зміни обов’язкових платежів залежать передусім від цінової політики держави, загальної економічної та фінансової стратегії, а також від стану ринку послуг. Третя частина – заощадження – залежить від особливостей людини, бажання придбати речі в майбутньому або від її невпевненості в майбутньому, причому здійснюється в тих формах, які найбільше задовольняють населення (на жаль, не завжди в установах банку).

З другого боку, держава має можливість зменшувати податки з юридич-них осіб, товаровиробників з метою зниження загальних цін на товари та їх доступності для споживачів з низьким рівнем доходів. У цьому разі успіх залежить від того, наскільки виробники схильні до цих змін і яка стратегія для них прийнятніше (наприклад, в Україні в окремих випадках надання податкових пільг деяким товаровиробникам не супроводжується зменшенням цін на їхню продукцію, що не давало загального ефекту).

Але в державі може скластися й інша ситуація, коли попит значно перевищує пропозицію, тобто у населення накопичується велика грошова маса, з’являється дефіцит товарів і підвищується темп інфляції. Тоді держава збільшує податки з фізичних осіб і таким чином зменшує вільну грошову масу населення.

Однак у будь-якому разі така форма дискреційної політики має фіскальний характер.

Антидискреційна державна податкова політика пов’язана з теоретичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватися при зміні економічного циклу. Так, при збільшенні виробництва товарів і валового національного продукту автоматично зростає розмір податкових платежів до бюджету. Найбільший ефект досягається, коли загальна державна податкова політика має прогресивний напрям, тобто податки збільшуються залежно від зростання податкової бази об’єкта оподаткування. Але при цьому потрібно мати на увазі, що антидискреційна державна податкова політика має тимчасовий та неавтоматичний характер, тому не може тривати довгий час і тільки послаблює негативні наслідки, властиві конкретному циклу розвитку економіки держави.

У сучасних умовах у державах з різними рівнями економічного розвитку застосовуються різні підходи до здійснення державної податкової політики, які умовно можна поділити залежно від таких економічних теорій:

1) на підставі теорії Дж. Кейнса – “ефективний попит”;

2) на підставі теорії А. Лаффера – “економія пропозиції”.

Розглядаючи напрями податкової політики держави, можна виділити три її типа:

– перший тип – політика максимальних податків, яка характеризується принципом “взяти все, що можна”. При цьому державі уготована “податкова пастка”, коли підвищення податків не супроводжується ростом державних доходів;

– другий тип – політика розумних податків, яка сприяє розвитку підприємництва, забезпечує йому сприятливий податковий клімат;

– третій тип – податкова політика, що передбачає достатньо високий рі-вень оподаткування, але при значному соціальному захисті. Це забезпечує повернення платникам податків їх коштів через систему видатків бюджету.

С

Податкова система і податкова політика України

тановлення системи оподаткування в Україні розпочалося з ухвалення 25 червня 1991р.Закону Про систему оподатку­вання”. У ньому було визначено принципи побудови і призна­чення системи оподаткування, подано перелік податків,

зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином бу­ло закладено основи системи оподаткування, створено переду­мови для її наступного розвитку. У подальшому було внесено ряд змін та доповнень до Закону, що сприяло вдосконаленню системи податків, зборів та обов'язко­вих платежів, а також порядку їх стягнення до бюджету та цільових фондів.

Принципами побудови системи оподаткування є:

стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямо-ваного на розвиток виробництва;

обов'язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достові­рних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та вста­новлення відповідальності платників податків за порушення по­даткового законодавства;

рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'яз­кових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших подат­ків і зборів (обов'язкових платежів) – на більші доходи;

рівність, недопущення будь–яких проявів податкової дис­кримінації – забезпечення однакового підходу до суб'єктів гос­подарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтрим­ки малозабез-печених верств населення шляхом запровадження еко­номічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диферен-ційнованого і прогресивного опо­даткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обґрунтованість – встановлення податків і збо­рів (обов'язко-вих платежів) на підставі показників розвитку на­ціональної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансова-ності витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати – встановлення строків сплати подат­ків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності за­безпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фі­нансування витрат;

компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюють­ся відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, дже­рела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податково­го періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), стро­ків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законода-вства для платників податків і зборів (обов'язкових пла­тежів).

В Україні справляються:

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'яз­кові платежі):

⃰ податок на прибуток підприємств;

* податок на доходи фізичних осіб;

* податок на додану вартість;

* акцизний податок;

* збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

* екологічний податок;

* рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістраль-ними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспор-тування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

* плата за користування надрами;

* плата за землю;

* збір за користування радіочастотним ресурсом України;

* збір за спеціальне використання води;

* збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

* фіксований сільськогосподарський податок;

* збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

* мито;

* збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

* збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать:

* податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

* єдиний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

* збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

* збір за місця для паркування транспортних засобів;

* туристичний збір.

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й роз­витку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні:

По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності.

По-друге, превалює фіскальне спрямування податкової сис­теми, недостатнє виявлення регулюючої функції податків.

По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окре­мих податків невиправдано ускладнені.

По-четверте, відсутні єдині та досить стабільні нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бю­джетів.

По-п'яте, відсутні єдині правила погодження доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також зрозу­мілі формули міжрегіонального перерозподілу доходів.

В плані дослідження взаємодії держави і податкової політики необхідно відзначити одну з характеристик державної податкової політики, яка була особливо сильною в радянський період і в зміненому виді зберігається і у сучасний період, – це етатизм. Характерними ознаками етатизму є: по-перше, пріоритет інтересів держави; по-друге, пріоритет обов’язків суб’єктів перед їх правами; по-третє, податкове свавілля держави, яке пояснюється її монополі-єю на правове регулювання податкових відносин. Крім того, в нашій країні, як і в інших, механізми оподаткування використовувалися не тільки в економіч-них цілях, а й в політичних (це, так звана, політизація податків), що, звісно, не сприяло створенню ефективної і справедливої податкової системи.

Найгострішою проблемою для економіки України є реформування існуючої податкової системи, надання їй нормальної, цивілізованої якості.

Підходи до реформування податкової системи різні. Одні пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші – зовсім змінити модель податків.

Проблема може вирішуватись тим чи іншим методом, але вона не дасть якісних результатів, якщо оподаткування не буде справедливим. Адже нині одні сплачують непосильні податки, інші так чи інакше ухиляються від їх сплати.

Реформування податкової політики необхідно проводити шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно, насамперед, знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку – необхідно полегшити податковий тиск.

Головними критеріями податкової політики повинні стати економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, ефективна податкова політика повинна забезпечити стійку фінансову базу держави, а з іншого, – залишити підприємствам досить коштів з метою здійснення виробничої діяльності і зацікавленості в результатах своєї діяльності