Тема 4: податковий менеджмент

Необхідність та основні поняття податкового менеджменту

Як зазначалося, податкова політика держави і створена на її засадах система оподаткування використовуються державою для таких цілей: утримання суто державних інституцій, державне фі-

нансування і розвиток охорони, здоров’я, освіти, культури, захист навколишнього середовища, надання державних субсидій найбіднішим регіонам країни і найбіднішим верствам населення. Вирішення усіх цих завдань потребує запровадження виваженої податкової політики на основі збалансування інтересів держави і платників податків.

Призначенням податкової політики є практичне застосування широкого арсеналу різних власних інструментів (податкових ставок, способів оподат-кування, податкових пільг), що становлять податковий механізм. Проведення такої діяльності ґрунтується на обліку податкових надходжень від окремих платників податків, що, в свою чергу, обумовлює, з одного боку, необхідність своєчасного нарахування та сплати податків, а з іншого – необхідність постійного адміністрування цього процесу, від обліку платників податків до примусового стягнення боргів, тобто – управління податками, як на макро-, так і на мікроекономічному рівні.

В економічній літературі поняття “управління, менеджмент” визнача-ються як су­купність принципів, форм, прийомів та методів цілеспрямованого впливу на об'єкт для досягнення певного результату.

Об'єктом впливу в податковій сфері є відносини, що виникають між державою та платниками з приводу сплати податків і обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Органи законодавчої та виконавчої влади, контролюючі органи у сукупності з платниками податків створюють коло суб'єктів податкового менеджменту.

Метою податкового менеджменту на макроекономічному рівні є забезпечення доходної частини бюджету та впливу податків на роз­виток підприємництва і соціальної сфери.

Метою податкового менеджменту на мікроекономічному рівні є своєчасне та повне виконання зобов'язань платника податків у відповідності з діючим законодавством за умов найбільш повно­го використання податкових стимулів (вигод, пільг тощо), які за­безпечують зростання підприємницького прибутку. Податковий менеджмент на мікрорівні передбачає прогнозування і планування податків, податковий облік, внутрішній контроль оподатковува­них баз, але всі ці функції, звичайно, мають особливості, належні цілям та завданням мікроекономічного рівня.

В

Сутність податкового провадження

ділити окрему самостійну підсистему, якій можна дати назву “податкове провадження”.

Податкове провадження уявляє собою встановлену законодавством сукупність прийомів, способів і методик, які визначають порядок виконання юридичних обов’язків платниками податків і іншими особами стосовно обчислення і сплати податків в бюджет. Податкове провадження виникає з моменту появи об’єкта оподаткування, проходить усі стадії обчислення і сплати податку і завершується зарахуванням податку у відповідний бюджет. В цілому податкове провадження умовно можна поділити на дві великі стадії:

– обчислення податку;

– сплата податку.

Обчислення податку – це перша стадія податкового провадження, яка уявляє собою сукупність дій відповідної особи по визначенню суми податку, належну до сплати в бюджет. Можна виділити п’ять послідовних стадій процесу обчислення податку:

– визначення об’єкта податку;

– визначення бази податку;

– вибір ставки податку;

– застосування податкових пільг;

– розрахунок суми податку.

Найбільш важливою і складною стадією обчислення податку є визначення податкової бази, бо вона може значно змінюватися залежно від цілого кола різних факторів. Для розрахунку податкової бази викорис-товується спеціальна система обліку господарських операцій – податкового, а податковий облік можна тлумачити як систему збору та фіксації господарської інформації, необхідної для правильного обчислення податкових зобов’язань платника податків.

Методологія податкового обліку включає наступні основні методи:

– введення спеціальних обліково-податкових показників і понять, які використовуються виключно для цілей оподаткування. Фактично мова йде про створення в податковому обліку власного категоріально-понятійного апарату, але ці обліково-податкові показники формуються при прямому чи посередньому використанні бухгалтерського обліку;

– встановлення спеціальних правил формування обліково-податкових показників, відмінних від бухгалтерських обліково-фінансових методик. Основною особливістю даного метода є його спрямованість виключно на цілі оподаткування;

– визначення методів обліку і формування податкової бази. Існують два основних метода:

– касовий, або метод привласнювання, згідно з яким доходами вважаються всі суми, що були реально отримані платником в конкретному періоді, а витратами – реально сплачені суми,

– накопичувальний, або метод нарахувань, при якому доходом визнаються всі суми, право на одержання яких виникло у платника в даному податковому періоді незалежно від того, одержані вони чи ні;

– застосування спеціальних способів визначення податкової бази, до яких відносяться:

– прямий метод, відповідно до якого визначаються реальні доку-ментально підтверджені податкові показники;

– непрямий метод, або розрахунок по аналогії, який полягає у тому, що у випадках відсутності або запущеності у платника податків обліку доходів і витрат та об’єктів оподаткування, у тому числі введення обліку в такій формі, яка не дозволяє визначити розмір оподатковува-ного доходу, робітники податкових органів визначають розмір оподатковуваного доходу на основі даних, отриманих в результаті перевірок діяльності інших платників, або з урахуванням даних платників, що займаються аналогічною діяльністю в подібних умовах;

– умовний (презумптивний) спосіб визначення доходу, за яким розмір доходу розраховуються на основі вторинних ознак, перш за все середньої суми витрат, при цьому вважається, що витрати повинні фінансуватися за рахунок доходів;

– паушальний спосіб – заснований на визначенні не умовної суми доходу, а умовної суми податку.

– інтерпретація і тлумачення деяких загальноприйнятих положень виключно для цілей оподаткування, тобто для цілей оподаткування податкове законодавство надає власне тлумачення якому-небудь явищу з іншої галузі знань (права, економіки, бухгалтерського обліку тощо), які за своїм змістом не співпадає з загальноприйнятим;

– застосування податкового дисконту. Податковим дисконтом вважаєть-ся поправка, на яку з метою оподаткування у платника податку збільшується податкова база. Цей спосіб діє при обчисленні усіх без виключення податків для пересічення штучного зменшення податкової бази: в операціях із пов’язаними особами (тими, з якими платник податку має економічні стосун-ки), в товарообмінних (бартерних) операціях і в господарських операціях із суб’єктами, які знаходяться на іншій, ніж платник податків, формі оподаткування (наприклад, на спрощеній системі оподаткування). У всіх цих випадках податковий дисконт виявляється у тому, що при розрахунку податкової бази використовуються фактичні (контрактні) ціни, але не нижчі (не вищі) за звичайні ціни при визначенні доходів (витрат). Звичайними цінами вважаються ціни, які застосовуються в будь-яких інших операціях, в яких у платника податку не може бути економічного інтересу до зниження податкової бази;

– визначення для кожного виду податків свого податкового періоду. Багатьом податкам притаманна протяжність у часі , а з метою визначення податкової бази необхідно постійно вести облік здійснюваних операцій і періодично підводити підсумки; отже, визначення податкового періоду має. принципове значення саме для податкової бази;

– встановлення спеціальних податкових реєстрів і іншої податкової документації (податкові розрахунки і декларації, довідки, обліково-податкові реєстри, податкові повідомлення і вимоги).

Сплата податків – друга стадія податкового провадження, яка уявляє собою сукупність дій платника податків або іншого суб’єкта податкових відносин стосовно внесення податку в бюджет. Податкове провадження передбачає три основні способи сплати податків:

– грошовий, в тому числі безготівковий і готівкою;

– сплата податку майном (натуральний спосіб), у тому числі в валюті та цінними паперами;

– спрямування стягнення на майно і дебіторську заборгованість.

Вказані способи можуть бути добровільні та примусові.

До сплати податків ставляться такі вимоги:

– вимога самостійної сплати податку, згідно з якою зобов’язання щодо сплати податків є особистими і не можуть бути покладені на будь-яких осіб, якщо інше не передбачено законом;

– відсутності у платників податків права на податкові обмовки. Це означає, що платники не мають права регулювати свої податкові зобов’язання шляхом угод зі своїми партнерами;

– встановлення визначеної черговості у сплаті податків за логікою та за строками сплати;

– вимога своєчасності сплати податку, з якою тісно пов’язане поняття податкової заборгованості (недоїмки) – суми податку, що не внесена в бюджет по закінченню встановленого для сплати терміну;

– внесення авансових платежів з деяких податків. Авансовий платіж – це спосіб сплати податку, при якому суми, що належать до внесення в бюджет, сплачуються у встановленому порядку до настання строку сплати податку. Економічною природою авансових платежів є вирівнювання надходжень грошових коштів до бюджету. Розмір авансових платежів визначається виходячи з гаданої суми податку чи з фактичної суми податку за попередній звітний період;

– використання податкових агентів – осіб, що фактично виплачують доходи платникам податків і несуть при цьому податкову відповідність за обчислення, утримання та перерахування до бюджету сум податків. Податкові агенти діють при виплаті доходів фізичним особам, дивідендів і доходів от спільної діяльності, доходів нерезидентам, які не мають постійного офіційного представництва.

Стадія сплати податку і в цілому податкове провадження завершуються в той момент, коли платник податків позбавляється податкового зобов’язання. Це може бути досягнуто наступними способами:

– виконання податкового зобов’язання – означає своєчасну і повну сплату податку в бюджет;

– відміна податку в законодавчому порядку;

– ліквідація чи реорганізація юридичної особи або смерть фізичної особи –платника податку, але, якщо при цьому є правонаступник платника податку, то на нього переходить обов’язок щодо погашення податкової заборгованості;

– взаємозалік з бюджетом – використовується як погашення недоїмки по податкам за рахунок заборгованості бюджету перед платниками;

– податковий залік, який здійснюється шляхом спрямування переплати по одному податку в рахунок погашення недоїмки по іншому податку або наступних платежів по цьому ж податку;

– податкова амністія, яка означає, що держава самостійно скасовує податкову заборгованість платників податків. Звісно, що такий спосіб надто неефективний і його треба застосовувати винятково рідко.