Тема 2: податкова система і податкова політика

Я

Оподаткування

і бюджетний процес

Однак податки – це, перш за все, фінансово-економічна категорія. Це означає, що податки мають об’єктивний зв’язок із фінансовою системою держави, а цей зв’язок проявляється в тому, що основне місце в фінансовій системі будь-якої держави займає бюджетна система, за допомогою якої створюються загальнодержавні централізовані фонди.

Джерела і види державних доходів та значення кожного з них визначаються економічною і правовою системами держави. Умовно державні доходи, в залежності від форми платежів і методів стягнення можна розділити на три групи (джерела):

– державне майно, державні ресурси, за використання яких стягується плата;

– загальнообов’язкові платежі фізичних і юридичних осіб, що стягуються у вигляді податків і неподаткових платежів;

– притягнуті ресурси у формі державних позик, доходів від реалізації державних цінних паперів, лотерей, частки вкладів в державні банки і т. ін..

Основну найбільшу частку в доходах держав зараз відіграють саме податки; їх питома вага коливається від 75% (у Японії) до 95% (у Франції) в загальній сумі всіх надходжень в бюджети держав. При формуванні державного бюджету пріоритет зберігається за його видатковою частиною, яка, як довів ще у кінці XІX ст. німецький економіст А. Вагнер, закономірно і постійно зростає, у зв’язку з чим відбувається і постійне збільшення податкових надходжень (в розвинених ринкових країнах вони зростають у півтора і більш разів кожні 10 років).

Враховуючи найбільшу значущість податків у фінансовій системі держави, розглянемо фінансово-економічну сутність оподаткування.

Вартість всіх матеріальних благ, створених суспільством за визначений період (зазвичай за рік) і призначених для задоволення сукупних потреб в економіці, носить назву валового (сукупного) національного продукту (ВНП). У свою чергу, ВСП у вартісній формі складається з вартості спожитих засобів виробництва (c), сплаченої заробітної плати (v) і прибутку (m). Знову створена вартість (c + v) є валовим національним доходом (ВНД).

У своєму русі ВНП і ВНД проходять чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. В процесі розподілу знову створеної вартості, який відбувається без участі держави, усі суб’єкти цього процесу отримують свою частку. Однак потім через систему перерозподільних відносин відбувається мобілізація ресурсів до державної казни (рис. 3). Перерозподіл частини ВНП на користь держави здійснюється двома учасниками суспільного виробництва: від робітників (із v) у формі прибуткового податку і від господарюючих суб’єктів (із m) у формі податку на додану вартість, податку на прибуток і т. д..

Бюджет

а б в

C

ВНП = + + + +

І – державний бюджет;

ІІ – первинний розподіл ВНП;

а, б, в – перерозподільні відносини.

Рисунок 3 – Податки у перерозподільних відносинах

Розглядаючи зв’язок держави і оподаткування, треба зупинитися на категорії податкового тягаря (тиску).

На макроекономічному рівні податковий тягар (тиск) – це узагальнюю-чий показник, який характеризує роль податків в житті суспільства і визначається як відношення загальної суми податкових доходів держави у валовому національному продукту. Іншими словами, податковий тягар відображає ту частку виробленого суспільством продукту, яка перерозподіляється через бюджетні механізми. В розвинутих країнах цей показник варіює: 52% – у Швеції, 30% – у США, Туреччині і Японії, 5% – у Непалі, середній рівень податкового тиску складає 40–45%.

Для аналізу залежності податкових доходів держави від макроекономіч-них показників (ВНП, доходів населення, рівня роздрібних цін і т. і.) в макроекономіці застосовується такий показник, як коефіцієнт еластичності податків (Е):

де х – початковий рівень податкових надходжень;

х – приріст податкових надходжень;

y – початковий рівень фактору (наприклад, ВНП, доходів);

y – приріст досліджуваного фактору.

Коефіцієнт еластичності показує, на скільки процентів змінюються податкові надходження в бюджет при зміні впливового фактору на 1%.

П

Поняття та загальна характеристика податкової системи

Застосовуючи системний підхід до визначення сутності податкової системи, можна дати таке тлумачення: податкова система – це взаємо-пов’язана сукупність діючих у даний момент в державі суттєвих умов оподаткування, до яких відносяться: система діючих в державі податків, система податкових органів, система і принципи податкового законо-давства, принципи податкової політики, порядок розподілу податків по бюджетах, порядок і методи податкового впровадження і ін.. Таким чином, поняття “податкова система” є більш ємним, ніж поняття “система податків” та “система оподаткування”.

Податкова система характеризується економічними та політико-правовими показниками.

Економічна характеристика податкової системи включає наступні показники:

– податковий тягар (податковий тиск), за значенням якого можна порівнювати податкові системи різних країн;

– співвідношення податкових доходів від внутрішньої і зовнішньої торгівлі. В високо розвинутих країнах, які експортують в основному готову продукцію, експортне мито незначне, а основні надходження в бюджет здійснюються за рахунок оподаткування торгівлі всередині держави. В менш розвинутих країнах за рахунок мита на експортовану сировину велика частка доходів від зовнішньоекономічної діяльності;

– співвідношення прямого і посереднього оподаткування. Це співвід-ношення залежить від рівня розвитку держави, оскільки збирання посередніх податків не потребує розвитку податкового апарату і розвиненої системи розрахунків;

– структура прямих податків. Для високо розвинутих країн притаманна висока частка прибуткових податків, податків на майно і страхових зборів.

Важливішою політико-правовою характеристикою податкової системи є співвідношення компетенцій центральних і місцевих органів влади у справі регулювання податкової сфери. Існують три варіанти співвідношення компетенцій:

– варіант “різні податки”, що передбачає повний розподіл прав і відповідальності у встановленні податків або неповний розподіл, коли центральна влада встановлює вичерпаний перелік податків і вводить загальнодержавні податки, а місцеві податки вводять за своїм розсудом органи місцевої влади;

– співвідношення “різні ставки”, що означає введення центральною владою закритого переліку податків, а у свою чергу органи влади на місцях встановлюють конкретні ставки в межах, передбачених центральною владою;

– співвідношення “різні доходи” – полягає в тому, що суми вже зібраного податку між владними органами різних рівнів.

Зазвичай використовуються комбінації трьох або двох форм.