96 Модуль 1. Публічна фінансова діяльність і фінансове право

програмно-цільового або кошторисно-бюджетного фінансуван­ ня; правового забезпечення державного боргу; грошово-кредит­ ної ДІЯЛЬНОСТІ ТОЩО. :

Державно-владним приписам у сфері публічної фінансової діяльності властиві такі риси, як категоричність та відсут­ність оперативної самостійності. Пояснюється це насам­перед значенням, якого держана надає фінансам для свого стабі­льного функціонування й забезпечення суверенітету. Будь-які приписи у сфері публічних фінансів мають переважно катего­ричний характер. Особливо це виявляється на стадії мобілізації фінансових ресурсів. Наприклад, несплата своєчасно податку спричинює у будь-якому разі обов'язок застосування санкцій із боку держави через уповноважений орган — державну податко­ву службу. Вчинення правопорушення автоматично призводить до застосування належних санкцій.

Відсутність оперативної самостійності також є визначаль­ною рисою саме фінансового права¹. Податківець не має права обрати той чи той вид санкції за вчинене правопорушення у сфе­рі податкових відносин — за кожне з них передбачається конкрет­на санкція, розмір якої або черговість застосування не можна змінювати.

Окрім того, саме на прикладі податкових відносин краще за все коментувати метод владних приписів, оскільки чинне зако­нодавство містить можливість застосування санкції на санкцію, що загалом для юриспруденції не є характерним, логічним та виправданим. Згідно із ЗУ «Про порядок погашення зобов'я­зань платників податків перед бюджетами та державними ці-

¹ Хоча деякі автори вважають, що методу фінансово-правового регулю­вання притаманна оперативна самостійність, оскільки суб'єкти правозасто-сування у фінансовому праві, як і в адміністративному, наділені правом діяти на власний розсуд. Скажімо, право оперативної самостійності може виража­тися у наданні суб'єкту фінансового права можливості на його розсуд оціню­вати юридичні факти. До права оперативної самостійності можна віднести також прийняття уповноваженим органом рішення на основі норм, які міс­тять гнучкі неконкретні поняття і вирази. При цьому суб'єкт застосування фінансово-нравової норми сам з'ясовує зміст і призначення загальних по­нять. — Наприклад, див.: Костшк В. Оперативна самостійність як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання/ В. Косаняк// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ЇХ регіональної наук.-практ. конф. 13—14 лют. 2003. — Л.: Вид-во ЛНУ ім. І, Франка, 2003. — С. 207-210.

Глава 3. ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА 97^

дьоними фондами» пеня нараховується па суму основного бор­гового зобов'язання та штрафів за вчинене правопорушення. Зрозуміло, що інший учасник фінансових відносин тим більше позбавлений права оперативної самостійності й зобов'язаний чітко дотримуватися приписів, установлених фіпапсоно-право-вими нормами. Розпорядник бюджетних коштів має право здій­снювати свої повноваження лише в межах виділених бюджет­них ресурсів у терміни та на цілі, встановлені затвердженими фінансовими планами (актами про бюджет, лімітними довідка­ми, бюджетними розписами, кошторисами установ тощо).

До другорядних методів фінансово-правового регулюван­ня належать субординація, рекомендації, узгодження тощо. Наприклад, чинне законодавство про місцеві податки і збори містить перелік необов'язкових зборів, які органи місцевого само­врядування можуть запроваджувати на своїй території за влас­ним бажанням. Зазначені методи притаманні, зокрема, банків­ським відносинам, сфері муніципальних фінансів — тобто тим відносинам, у яких суб'єкти дістали більшу самостійність (вра­ховуючи, наприклад, поєднання та перетинання публічних та приватних фінансів) при реалізації власних повноважень. Водно­час зазначені методи використовуються разом із основним ме­тодом владних приписів¹.

Отже, фінансове право — це публічна галузь права, котра містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу, пе­рерозподілу й використання публічних фондів коштів (фінан­сових ресурсів) держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань та функцій із метою задо­волення публічних інтересів.

¹ На погляд деяких науковців, фінансовому праву притаманний і диспо­зитивний метод. Водночас останній, застосовуваний у фінансовому праві, не є аналогічним диспозитивному методу, що використовується у приватно­правовому регулюванні. Він становить симбіоз імперативно-диспозитивних основ. У цьому розумінні диспозитивний метод у фінансовому праві можна розглядати як лояльний імперативний метод. Його можна позначити як ме­тод узгодження. Він виявляється при укладенні державою фінансово-пра­вових договорів із платниками податків при наданні податкового кредиту, при вирішенні бюджетно-правових питань у рамках узгоджувальпих про­цедур, передбачених у Бюджетному кодексі Російської Федерації. — Див.: Карасева М. В. Бюджетное и налоговое право России: политический аспект / М. В. Карасева. - М.: Юристь, 2005. - С. 20-21.

7-219