§ 7. Правові засади здійснення фінансового моніторингу

Для кожної держави питання боротьби з відмиванням гро­шей є питання національної безпеки. Відмивання коштів — не лише кримінально карне діяння, а й системна загроза для фінан­сових ринків. Процес легалізації брудних коштів — це складна схема послідовних дій, спрямованих на приховування справж­ніх джерел кримінальних капіталів завдяки трансформації од­них активів в інші шляхом численних та різноманітних фінансо­вих операцій. Зазначають, що власне операції з відмивання — це, як правило, легальні фінансові операції, але злочинним є поход­ження коштів, застосовуваних у них¹. Недопущення легалізації брудних коштів є головною метою фінансового моніторингу.

Фінансовий моніторинг — це специфічна форма державного фінансового контролю, що його проводять уповноважені дер­жавні органи й установи, які обслуговують здійснення фінансо­вих операцій, відстежують та фіксують фінансові операції, що відповідають визначеним ЗУ «Про запобігання та протидію ле­галізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» критеріям сумнівності, аналізують одержану інформацію про сумнівні операції з метою виявлення схем та механізмів легалі­зації доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування те­роризму. Предметом фінансового моніторингу виступають як приватні, так і публічні фінанси². Чинне законодавство визна-

¹ Гуржій С. Г. Боротьба з відмиванням коштів: правовий, організаційний та практичний аспекти / С. Г. Гуржій, О. Л. Копиленко, Я. В. Янушевич та ін. — К.: Парлам. вид-во, 2005. — С. 3.

² Наприклад, див.: Савченко Л. А. Фінансовий моніторинг / Л. А. Сав- ченко // Фінансова енциклопедія / О. II. Орлюк, Л. К. Воронова, І. Б. Заве- руха та ін. // за заг. ред. О. П. Орлюк. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — С. 430.

чік фінансовий моніторинг як сукупність заходів, спрямова­них на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Система фінансового моніторингу (залежно від суб'єктів, які його здійснюють) складається з двох рівнів — первинного та державного. Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є банки, страхові й інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові й інші біржі; професійні учасники ринку цін­них паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; під­приємства, організації, що здійснюють управління інвестицій­ними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підпри­ємства й об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які переказують грошові кошти; інші юридичні особи, котрі відпо-ііідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

Суб'єктів державного фінансового моніторингу поділяють па дві категорії залежно від їх завдані, і функцій: 1) суб'єктні спеці­альним статусом -- центральний орган виконавчої влади Держав­ний комітет фінансового моніторингу, який здійснює обов'яз­ковий фінансовий моніторинг, що полягає в аналізі інформації щодо фінансових операцій, яка надається суб'єктами первинно­го фінансового моніторингу, а також вживанню заходів з пере­вірки такої інформації відповідно до законодавства України; 2) суб'єкти, що виконують функції державного регулювання на ринку фінансових послуг.

Так, НБУ, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових по­слуг зобов'язані:

• вимагати від суб'єктів первинного фінансового моніто­рингу виконання завдань та обов'язків, передбачених законо­давством;

• перевіряти стан організації професійної підготовки пра­цівників та керівників підрозділів, відповідальних за проведен­ня внутрішнього фінансового моніторингу, та вживати заходів, передбачених законодавством;

• під час здійснення нагляду перевіряти виконання вимог актів законодавства з питань запобігання та протидії легалізації

41*