1.1 Сутність процесу адміністрування місцевих податків і зборів в Україні та його нормативно-правове регулювання

На сучасному етапі економічного розвитку держави виникла нагальна потреба внесення законодавчих змін до ряду законодавчих актів, що регулювали сферу оподаткування, які були прийняті в різний час та до яких вносилась велика кількість змін. Крім того, положення нормативно-правових актів, що визначали порядок оподаткування з конкретного виду податку, не завжди узгоджувалися з положеннями інших нормативно-правових актів, що призводило до наявності колізійних норм і, як наслідок, - до виникнення спорів між субєктами податкових правовідносин.

Податковий кодекс України став першим в Україні кодифікованим законодавчим актом, що направлений на комплексне регулювання питань, повязаних з оподаткуванням. Податковий кодекс України прийнято з метою прийняття єдиного в Україні законодавчого акту, який обєднав у собі узгоджені норми, повязані з нарахуванням та сплатою податків, зборів, обовязкових платежів у державі.

Податковий кодекс України визначає правові основи побудови та функціонування податкової системи, її структуру та елементи. Податковий кодекс має замінив більше двадцяти законодавчих актів, серед яких Закони України "Про систему оподаткування", "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок з доходів фізичних осіб", "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та низки інших.

З набуттям незалежності в Україні постала необхідність формування місцевих бюджетів, одним із компонентів яких виступають місцеві податки і збори.

Перелік місцевих податків і зборів та загальні принципи їх справляння затверджувалися відповідними законодавчими актами ВР України, але рішення щодо їх справляння в регіонах приймали ВР АР Крим, сільські, селищні та міські ради. Встановлювати на своїх територіях інші види місцевих податків, не визначених законодавством України, має право тільки ВР АР Крим.

25 червня 1991 року був прийнятий Закон України "Про систему оподаткування", який містив в собі основні положення щодо місцевого оподаткування, а також перелік місцевих податків і зборів в Україні у статті 15.

Необхідною правовою основою законодавчих та нормативних актів з області місцевого оподаткування є Конституція України, прийнята на пятій сесії ВРУ 28 червня 1996 року. Так, статтею 143 Конституції України передбачено, що "територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки і збори".

Першим і основним нормативним актом, який регламентував порядок справляння місцевих податків і зборів в Україні став Декрет КМУ "Про місцеві податки і збори" № 56-93 від 20.05.93 р. Цим нормативним актом (який має силу закону) було передбачено 16 видів місцевих податків і зборів. Основний зміст цього специфічного нормативного акта розкривається в характеристиці конкретних видів податків і зборів, а декілька заключних статей розкривають механізми адміністрування місцевих податків і зборів, компетенцію місцевих органів самоврядування та відповідальність за несплату місцевих податків і зборів, а також джерела слати та оподаткування іноземних громадян. Згідно зі ст. 19 Декрету № 56-93 місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються.

Слід зазначити, що існує також ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", яким безпосередньо визначено компетенцію органів місцевого самоврядування щодо встановлення і визначення обєктів оподаткування місцевими податками і зборами.

02.12.2010 року ВР України було прийнято додатків кодекс України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та держаними цільовими фондами" № 2255-VI, який вніс кардинальні зміни структуру податків і зборів та у взаємовідносини між органами ДПС та платниками всіх податків, й місцевих податків і зборів зокрема, встановив практично нову ідеологію роботи податкової служби.

Зі вступом в силу Податкового Кодексу адміністрування місцевих податків і зборів набуло нових ознак і механізмів. Водночас, слід зауважити, що цей законодавчий акт визначає правовідносини, які виникають між платниками місцевих податків і зборів та контролюючими органами, тільки на певних етапах податкового адміністрування. Якщо характеризувати в цілому, то можна стверджувати, що норми розділу ХІІ "Місцеві податки і збори" Податкового кодексу починають застосовуватися з того моменту, коли платник податків надає (або повинен надавати) податкову звітність до контролюючого органу [3].

З урахуванням економічної ситуації в країні та необхідності модернізації податкової системи в цілому в Україні постала необхідність реформування місцевих бюджетів, одним із компонентів яких виступають місцеві податки і збори. Перелік місцевих податків і зборів та загальні принципи їх справляння затверджуються відповідними законодавчими актами ВР України, але рішення щодо їх справляння в регіонах приймають ВР АР Крим, сільські, селищні та міські ради. Встановлювати на своїх територіях інші види місцевих податків, не визначених законодавством України, має право тільки ВР АР Крим. Тому виникла нагальна потреба внесення законодавчих змін до ряду законодавчих актів, що регулювали сферу оподаткування, які були прийняті в різний час та до яких вносилась велика кількість змін. Крім того, положення нормативно-правових актів, що визначали порядок оподаткування з конкретного виду податку, не завжди узгоджувалися з положеннями інших нормативно-правових актів, що призводило до наявності колізійних норм і, як наслідок, - до виникнення спорів між субєктами податкових правовідносин.

Таким чином, прийняття Податкового кодексу України сприяє обєднанню в одному нормативно-правовому акті цілого масиву норм, що регулюють сферу податкових правовідносин в Україні, а також забезпечує спрощення орієнтування платників податків у цій сфері, прозорість дій органів державної влади, які уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю нарахування та повнотою сплати податків і зборів (обовязкових платежів) до бюджетів, чітко визначить засади функціонування системи оподаткування. Процес адміністрування місцевих податків і зборів являє собою управлінську діяльність органів державної податкової служби щодо організації процесу оподаткування юридичних та фізичних осіб, яка заснована на Податковому кодексі що регламентує правовідносини між податковими органами та платниками місцевих податків і зборів стосовно погашення податкових зобовязань перед бюджетами.

Основні етапи податкового адміністрування, які регулюються нормами Кодексу, можна коротко охарактеризувати таким чином:

1-й етап: Самостійне погодження платником податків податкового зобовязання.

Податкове зобовязання, самостійно погоджене платником податків, вважається погодженим з дня подання податкового розрахунку.

Якщо в майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки в показниках раніше поданого податкового розрахунку, такий платник податків має право подати уточнюючий розрахунок. Такий уточнюючий розрахунок можна не подавати, якщо уточнюючі показники вказуються платником податків в складі податкового розрахунку за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Для платника місцевих податків та зборів на даному етапі важливо правильно скласти податкову звітність, своєчасно надати її до податкового органу та забезпечити погашення суми податкового зобовязання у встановлені терміни. Саме на цьому етапі у всіх платників місцевих податків і зборів є можливість виправити помилки у податковій звітності та добровільно задекларувати це в податковому органі.

2-й етап: Здійснення контролю за платниками місцевих податків і зборів з боку органів державної податкової служби.

На даному етапі у платника місцевих податків і зборів вже можуть зявитися проблеми з податковим органом. Підстав для цього чимало: можливі помилки у представленій звітності, проведення документальних перевірок, різні донарахування податкових зобовязань та штрафних санкцій тощо (на цьому питанні більш конкретно зупинимося у наступному розділі курсової роботи). Але кожна претензія податкового органу до платника податку повинна мати правове обґрунтування.

3-й етап: Апеляційне погодження податкових зобовязань.

За встановленим порядком спілкування між платником податку та податковим органом здійснюється через податкові повідомлення, податкові вимоги, скарги, рішення. Процедура оскарження рішень податкового органу може бути як у межах адміністративного, так і у межах судового оскарження.

На даному етапі платнику податку може бути запропоновано податковий компроміс. З одного боку, це звільняє платника податку від подальших доказів своєї правоти як в адміністративному, так і в судовому порядку. Але право вибору залишається за платником. Після податкового компромісу оскаржувати погоджену суму податкового забовязання вже не можна.

4-й етап: Відповідальність платника податку.

За непогашення податкових зобовязань або податкового боргу платник місцевих податків і зборів несе відповідальність відповідно до чинного законодавства. Непогашення платником місцевих податків і зборів податкових зобовязань або податкового боргу призводить до необхідності застосування з боку податкового органу штрафних санкцій, нарахування пені, заходів адміністративної та кримінальної відповідальності. При цьому, у кожному окремому випадку законодавство України визначає умови, за якими наступає той чи інший вид відповідальності (це питання бяльш конкретно буде розглянуто в наступному розділі).

5-й етап: Застосування до платника місцевих податків і зборів заходів щодо забезпечення погашення податкового боргу або його примусове стягнення.

Заходами примусового стягнення податкової заборгованості є: податкова застава, адміністративний арешт активів, продаж активів, що перебувають у податковій заставі, застосування процедур банкрутства з метою погашення податкового боргу.

Процес адміністрування місцевих податків і зборів містить такі основні складові частини:

- організація обліку платників місцевих податків і зборів в органах ДПС є найважливішою функцією податкової служби, що створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю перерахування місцевих податків і зборів до бюджетів. Дана процедура здійснюється з метою усунення можливості ухилення платників від сплати місцевих податків та зборів.;

- ведення оперативного обліку місцевих податків і зборів в органах ДПС полягає у виконанні таких основних завдань:

відкриття карток особових рахунків платників місцевих податків та зборів;

- відображення в особових рахунках платників інформації про нараховані суми місцевих податків та зборів, відстрочені, розстрочені та сплачені податкові зобовязання, податковий борг та його погашення, переплати місцевих податків та зборів;

- підведення підсумків в особових рахунках платників місцевих податків та зборів, їх перевірка та закриття;

- формування за даними особових рахунків зведеної інформації в спеціальних реєстрах;

- складання та подання вищестоящим податковим органам звітності про нарахування, надходження, податковий борг та переплату платників з місцевих податків та зборів до бюджету;

-прогнозно-аналітична робота органів ДПС переслідує таку мету - розробка науково обґрунтованих засобів впливу через оподаткування місцевими податками та зборами на економічний стан як окремих підприємницьких структур, регіонів, так і держави в цілому, для збільшення податкових надходжень до бюджету;

- організація справляння та контроль за правильністю нарахування, своєчасним та повним надходженням сум податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів;

- проведення контрольно-перевірочної роботи та притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства. При цьому може здійснюватися як планова, так і позапланова виїзна перевірка, в результаті яких можуть застосовуватися такі види відповідальності (у разі виявлення порушень податкового законодавства): адміністративно-господарські санкції, адміністративна та кримінальна відповідальність;

- стягнення податкового боргу та забезпечення надходжень до бюджету. Орган ДПС завжди дає можливість платнику самостійно сплатити суму податкового боргу. Але якщо платник не погашає свій борг в повному обсязі у визначені законодавством строки, то до такого платника застосовуються заходи примусового стягнення податкового боргу, які були перелічені вище.

Отже, адміністрування місцевих податків та зборів можна розглядати як сукупність відносин між органами ДПС та платниками місцевих податків та зборів щодо забезпечення своєчасної та повної сплати місцевих податків та зборів до бюджетів.