2.1 Оцінка обґрунтування впровадження місцевих податків та зборів

Одним із важливих завдань, що стоять перед державою, є створення ефективної системи оподаткування, що дасть змогу гармонізувати інтереси держави і платників податків, знизити рівень податкового навантаження та майнової нерівності в суспільстві. Реалізувати означені цілі є новий Податковий кодекс України як початковий крок на шляху системних змін.

Складовою системи оподаткування є місцеві податки і збори. Для України характерною є мала частка власних доходів. На відміну від України, у CШA за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів місцевих бюджетів, у Великобританії - 36%, Франції - 45% [36, с.78].

Побудова дієвої моделі економіки ринкового типу вимагає дальшого теоретичного обґрунтування та практичного визначення місця і ролі місцевого оподаткування в економічній системі держави.

Із прийняттям Податкового кодексу виникла потреба в більш детальному аналізі нововизначених місцевих податків і зборів. З 1 січня 2011 року із прийняттям Податкового кодексу України справляються не 14, а лише 5 місцевих податків і зборів. А саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (вводиться з 01.01.12 р.); єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір. Це дозволяє частково підвищити регулюючий потенціал податкової системи за рахунок скорочення переліку місцевих податків і зборів, але слід зауважити, що більшість із визначених у кодексі місцевих податків і зборів дублюють або обєднують дію вже існуючих: так, наприклад, туристичний збір є обєднанням готельного (справлявся до 01.01.04 р.) та курортного зборів, а в зборі за місця для паркування транспортних засобів змінено елементи оподаткування.

Однією з проблем чинної системи оподаткування є низька частка надходжень від справляння місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів України. Відповідно до статистичних матеріалів номінальна сума надходжень від місцевих податків і зборів зростає, а частка їх у загальній структурі доходів місцевих бюджетів зменшується. Так, 2004 року частка місцевих податків та зборів у доходах місцевих бюджетів становила 1,77% (0,5 млрд. грн.), а 2009 - 0,61% (0,8 млрд. грн.), тобто номінально сума зросла в 1,6 разу, тоді як щодо загальної суми доходів місцевих бюджетів зменшилася майже в 3 рази. Таке номінальне зростання відбувається передусім за рахунок інфляційних процесів [16].

Згідно з Податковим кодексом податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок і збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності є обовязковими для встановлення місцевими радами.

Щодо збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору, то місцевим радам надано право самостійно вирішувати питання відповідно до вимог Податкового кодексу щодо їх встановлення. Установлення місцевих податків і зборів, не передбачених Податковим кодексом, забороняється. Порядок зарахування податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів визначається згідно з Бюджетним кодексом України.

Сільським, селищним, міським радам не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків і зборів для окремих юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків і зборів. До повноважень сільських, селищних, міських рад належать зокрема, установлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених відповідними законодавчими актами; визначення переліку податкових агентів щодо туристичного збору.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є принципово новим для української практики. Платниками цього податку є фізичні та юридичні особи, зокрема нерезиденти, які є власниками обєктів житлової нерухомості [3].

Обєктом оподаткування є обєкт житлової нерухомості, а базою оподаткування - житлова площа обєкта житлової нерухомості. При цьому база оподаткування зменшується: для квартир - на 120 м², для житлових будинків - на 240 м² .

Згідно з Податковим кодексом з 1 січня 2011 року до внесення змін до вищезгаданого кодексу оподаткування субєктів малого підприємництва здійснюється відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва" (далі - Указ) з урахуванням деяких особливостей. Так, якщо до 01.01.2011 р. Держказначейство розподіляло перераховані платниками суми єдиного податку у пропорціях, установлених статтею 2 Указу: до місцевого бюджету (43%), на загальнообовязкове державне соціальне страхування (15%) та до Пенсійного фонду (42%), то тепер такий розподіл не проводиться.

Починаючи з 01.01.2011 р. платники сплачують єдиний податок на рахунок відповідного бюджету тільки в розмірі 43% від загальної суми єдиного податку, як це встановлено статтею 2 Указу, а решту самостійно перераховують у вигляді єдиного соціального внеску в порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування" [6].

Порядок обрахунку та сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності визначено статтею 267 розділу XII Податкового кодексу України.

Слід зазначити, що ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

Туристичний збір, визначений статтею 268 Податкового кодексу, є поєднанням курортного та готельного зборів. Базою справляння цього збору визначено Податковим кодексом як вартість усього періоду проживання (ночівлі). Відповідно до Декрету розмір курортного збору становив 10% неоподаткованого мінімуму за весь період проживання, а готельного - не більше 20% добової вартості проживання, тоді як відповідно до Податкового кодексу ставка туристичного збору становить 0,5-1% від бази справляння збору. Звітність за туристичний збір подається, як і звітність за збір за місця для паркування транспортних засобів, щокварталу [3].

Отже з прийняттям Податкового кодексу скорочено перелік місцевих податків і зборів, але це відбулося за рахунок скасування податків та зборів із вкрай низькою або взагалі відсутньою фіскальною віддачею.

Податковий кодекс забезпечує регулювання справляння принципово нового податку - податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. До складу місцевих податків і зборів передано податки, що належали до загальнодержавних, але згідно із Бюджетним кодексом та законами України про Державний бюджет на відповідні роки зараховувалися до суми доходів місцевих бюджетів (єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності). Податковий кодекс фактично відновив сплату готельного збору (скасованого з 1.01.2004 р.), обєднавши його з курортним збором, упровадивши справляння туристичного збору. Необхідним елементом місцевих податків і зборів повинен стати земельний податок, який відповідно до Бюджетного кодексу зараховується до доходів місцевих бюджетів. Чинна система місцевого оподаткування не забезпечує фінансової автономії та незалежності місцевого самоврядування.