Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: проблеми впровадження в Україні.

Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст. 265 р. ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі — ПКУ). Зазначена ст. 265 р. ХІІ ПКУ відповідно до ч. 1 р. ХІХ ПКУ набирає чинності з 1 січня 2012 року. Згідно з п. 265.1 ст. 265 р. ХІІ ПКУ платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості. Якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. Якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. Якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є кожна з цих осіб за належну їй частку. Відповідно до п. 265.2 ст. 265 р. ХІІ ПКУ об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості.

Не є об’єктом оподаткування: а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їхньої спільній власності); б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку; ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та прийомним сім’ям, у яких виховуються троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю; д) гуртожитки.

Пунктом 265.3 ст. 265 р. ХІІ ПКУ визначено, що базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт. За наявності у платника податку кількох об’єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об’єктів. Згідно з п. 265.4 ст. 265 р. ХІІ ПКУ база оподаткування об’єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи — платника податку, зменшується: а) для квартири — на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку — на 250 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об’єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа — платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об’єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності.

Ставки податку відповідно до п. 265.5 ст. 265 р. ХІІ ПКУ встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об’єкта житлової нерухомості: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.