6.1. Методичні поради до вивчення теми

Міжнародні науково-технічні відносини – це міжнародні відносини з приводу трансферту (обміну результатами) науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР); спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільних розробки і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

Міжнародні науково-технічні відносини являють собою основу для розвитку одного з найважливіших і швидко зростаючих в останні десятиріччя секторів економіки – світового ринку науково-технічної інформації та знань.

У комерційно-правовому аспекті виділяють такі види міжнародних науково-технічних відносин:

1. Патентні відносини – відносини з приводу патентування технічних рішень і винаходів з міжнародним визнанням виключного права власника патенту на його використання і передачу за плату чи іншу еквівалентну їй форму відшкодування права іншим права іншим юридичним особам можливості тимчасового використання цього патенту.

2. Ліцензійні відносини – основна комерційна форма, в якій реалізуються міжнародні наукво-технічні відносини. Вони являють собою договори між власником ліцензії (ліцензіаром) і контрагентом (ліцензіатом) на використання в певний мажех патентних прав. Ліцензія передається на обумовлений строк, фіксуються межі використання і встановлюється певна плата. Форми платежів за надані ліцензії: паушальні платежі (загальна сума за використання ліцензії без урахування прибутку, котра сплачуєть відразу), роялті (збір з одиниці виробленої на основі ліцензії продукції чи відсоток від прибутку).

3. Відносини з приводу “ноу-хау” – надання, здебільшого на ліцензійній основі, різноманітної інформації, необхідної для ефективної організації виробництва та збуту певної продукції. Це можуть бути технічні та технологічні рішення, виконані на рівні винаходів, але не захищені патентами.

В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини класифікуються:

1. обмін загальною науково-технічною інформацією;

2. укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику;

3. спільне проведення на основі прямих зв”язків партнерами з різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензії;

4. здійснення міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розробки важливих спеціальних проблем на основі спеціалізації та кооперації НДДКР;

5. реалізація міжнародних комплексних науково-технічних програм.

Три останніх види становлять основу процесу науково-технічної інтеграції.

В середені 90-х рр витрати на НДДКР у розвинутих країнах становили біля 3 % ВВП.

Світовий ринок технологій (СРТ) – сукупність міжнародних ринкових відносин його суб”єктів з привод прибуткового використання прав власності на його об”єкти – технології продуктів, процесів та управління.

Структуру СРТ утворюють усталені інституційні елементи та економічні категорії, які опосередковють рух і взаємодію світових технологій.

Інституційні елементи СРТ:

• Об”єкти, тобто продукти (товари) чи процеси – носії технологій;

• Суб”єкти – юридичні чи фізичні особи, що оперують об”єктами;

• Комерційний та некомерційний трансферт технологій;

• Форми трансферту та правового захисту інновацій і технологій: патенти, ліцензії, “ноу-хау”, лізинг, копірайт, францайзинг, форми наукоємного сервісу;

• Канали трансферту інновацій і технологій: торгівля інноваційноємною продукцією, ліцензійна торгівля, наукоємний сервіс, науково-технічне та інформаційне співробітництво, комплексний трансферт технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контракти тощо.

Технологія – система інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.

Основні форми трансферту технологій:

• Патентна угода- міжнародна комерційна угода щодо уступки власником патенту права на його використання покупцеві. Патент – свідоцтво про право власності автора новації, яке підтверджує її новизну, виключне право автора на використання; видається державним органом на строк до 15-20 років і діє тільки на території даної країни; потребує періодичних патентних сплат.

• Ліцензійна угода – міжнародна комерційна угода щодо надання власником патентів, непатентних знань і досвіду, технологій покупцевіправа на їх використання у визначених межах. Виділяють три вида ліцензійних угод:

• угода виключної ліцензії, при якому ліцензиат отримує виключне право на використання винаходу у межах, які оговорені в угоді. Власник ліцензії вже не може надавати іншим особам аналогічні права при продажі ліцензії.

• Угода простої ліцензії дає право ліцензіату використовувати на певних умовах винахід чи ноу-хау. Аде у власника ліценії залишається право як її самостійного використання, так і видачі аналогічних за умовами ліцензій іншим зацікавленим покупцям.

• Угода повної ліценізії, при якому ліцензіар позбавляється права використання предмета ліцензії на період дії ліцензії.

• Передача “ноу-хау” – прикладних знань, досвіду та “секретів” технологій, що не патентуються, але мають практичну цінність;

• Лізінг – довгострокова оренда устаткування, насамперед високотехнологічного, з метою його прибуткового використання за мінімальний стартових капітал;

• Договори з приводу копірайту – уступка виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану продукцію;

• Франчайзинг. Виділяють кілька видів франчайзингу:

1. Виробничий франчайзинг. Фірма, яка володіє технологією виготовлення певного продукту, надає її фірмі-клієнту для виготовлення та реалізації даного продукту на певній території;

2. Товарний франчайзинг. Він передбачає використання для збуту товарів торговельної марки їх виробника зі збереженням за останнім права власності на технологію їх виготовлення;

3. Франчайзинг у сфері послуг. Механізм у цій сфері в основному аналогічен тому, що використовується у сфері товарного обігу. Відмінність полягає лише в об”єкті співробітництва.

• Надання наукових послуг у сферах виробництва, обігу та управління, включаючи інжиніринг, консалтинг, інформінг, менеджмент, підготовку персоналу тощо.

Інжиніринг – діяльність по наданню послуг виробничого, комерційного та науково-технічного характеру. Інжинірингові послуги можна розділити на два види:

1. послуги, що пов”язані з підготовкою певного технологічного процесу;

2. послуги, метою яких є забезпечення рентабельного виробництва. Предметом угоди може бути або весь комплекс послуг, що пов”язані з проектуванням та будівництвом, або одна чи кілька ланок з цього комплексу.

Суб”єкти СРТ:

• На мікрорівні – університети та наукові заклади, бізнес-центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, на частку яких припадає до 2/3 світового обсягу “чистих” новацій. Новація – нові продукти (процеси) інтелектуальної діяльності та організаційного їх впровадження (доринкова стадія). Інновації – нові товари (процеси) як результат відтворення і комерціалізації новацій (ринкова стадія).

• На мезорівні – ТНК і МНК, національні компанії й науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки та ін), які є провідними патентувачами, впроваджувачами, що забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу інновацій.

• На макрорівні – держави і національні науково-технічні системи.

• На мегарівні – міждержавні утворення та інтеграційні угрупування, в межах яких зусилля зосереджуються на окремих ключових напрямках НТР.

• На метарівні – міжнародні організації, насаперед системи ООН та СОТ, серед функцій яких особливо слід вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються, а також формування світового ринку екоголічно безпечних технологій. Основними нормативними міжнародними актами, які регулють відносини у сфері міжнародного обміну технологіями є:

• Парижська конвенція по охороні промислової власності (1883 р);

• регіональна угода, яка регулює охорону промислової власності – Конвенція, яка передбачає видачу європейського патента Європейським патентним відомством на основі уніфікованих правил (1973 р);

• Кодекс поведінки у сфері передачі технологій, який розробляється Конференцією ООН з торговлі та розвитку (ЮНКТАД).

Домінуючи позиції нетто-експортера технологій на СРТ належить США. Надходження в цю країну за продаж патентів та ліцензій зросли в 1985-2005 р.р. вдесятеро і сягають 35.2 млрд дол. США, тобто 65% загальносвітового обсягу.

Наступні місця зі значним відставанням займають Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція, а також Італія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Хоча ці країни є основними “постачальниками технологій на СРТ, більшість з них зостаються нетто-імпортерами, їхні платежі за придбані патенти і ліцензії значно перевищують надходження за продаж власних.

Позитивне сальдо ліцензійної торгівлі мають протягом останніх десятиріч лише США, Велика Британія та Швеція. Характерним, як можна помітити з наведених даних, є надвисокий ступінь монополізації СРТ, що набагато вищий, ніж в інших сегментах міжнародної торгівлі. До 90 % нових технологій спрямовується внутрішньокорпоративними каналами, відповідна частина платежів надходить від закордонних філій до материнський компаній.

Сучасні ринкові перетворення в Україні не сприяють технологічним змінам, включенню країни в техноглобалістський тренд СРТ. Вони порушили усталений адміністративний механізм регулювання науково-технічного розвитку і не створили належного конкурентного ринкового середовища, здатного до інноваційного самовідтворення.

Найбільш “вузьке місце” в державно-господарському відродженні України становить відсутність сталої, ретельно обгрунтованої і перспективної економічної політики, ключову роль у якій має відігравати інноваційно-технологічна політика.

Концепція такої політики розроблена в Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім Тараса Шевченка. В її основу покладено три принципи:

1. еколого-інноваційний імператив реформування економіки України. Тобто безумовна пріоритетність відтворення життєвого середовища, продовольчої й ресурсної бази і другорядність товарного насичення ринку на цьому етапі.

2. Інноваційно-випереджувальне спрямування науково-промислової революції в країні. Ідеться про обгрунтуваний вибір і концентрацію ресурсів на найперспективніших, адаптованих до умов України технологіях.

3. Масштабна “інтелектуалізація” професійно-кадрового потенціалу України.

Вагомим чинником технологічного відродження України є забезпеченість країни науково-інженерним персоналом. За даними ООН, вона є найвищою у світі й становить в Україні 6761 чол на 1 млн населення, тоді як у США – 3873 чол., Швеції – 3081, Нідерландах – 2656.

Але насьогодні у ліцензійній торгівлі України склалося негативне платіжне сальдо, яке постійно зростає. У 2005 р витрати на дані цілі з імпорту (роялті та ліцензійні послуги) становили 27,3 млн дол, надходження – 1,3 млн дол. З 226 ліцензійних угод, укладених 58 господарськими суб’єктами України на початок 2005 р, 53 стосувалися права на викоритання винаходів, 35 – ноу-хау, 109 – послуг типу інжиніринг. Причому тільки 60 з них підписано із зарубіжними ліцензіатами (32 країни).

Їх розподіл має такий виглід: 20 з Росією, 6 – Польщею, 5 – Китаєм, по 3 – з Молдовою, США та Іраном.

Із 27 закуплених за цей рік закордоних ліцензій 14 стосуються прав використання винаходів, промислових зразків, товарних знаків, 13 – ноу-хау та послуги типу інжиніринг. Провідними ліцензіарами для України залишаються партнери з Росії та Німеччини. До того ж майже всі ліцензійні технології не належать ні до новітніх, ні до наукомістких. Отже відбувається не трансферт, а дифузія вже “відпрацьованих” технологій.

Щодо патентної діяльності, то чисельність винаходів скоротилася за кілька останніх років майже в 1,5 раза.

Останніми роками в Україні набули відчутного розвитку лізенгові операції. Їх загальний обсяг, за даними асоціації “Укрлізинг”, сягає 1 700 млн дол., ¾ з яких становлять міжнародні трансакції. Але цей перспективний напрям трансферту технологій є, по-перше, одностороннім (імпорт) і, по-друге, має не науково-технічний, а експлуатаційно-виробничий характер.

Загострюється структурних перекіс в інноватиці – більш ніж половина докторів і кандидатів наук зайнята в позаринковому, переважно вузькому секторі науки, в той час як у сфері заводського впровадження новацій їх лише 0,3 %. Значна частка елітних учених працює на закордонний інтелектуальний ринок: щорічно до 200 фахівців емігрують, до 10 тис учених виїжджають за межі країни для участі в наукових дослідженнях, роботи за контрактами, стажування.

І, нарешті, звернемося до міжнародного науково-технічного співробітництва. Правове середовище для такого спвіробітництва створюють близько 40 міжурядових і міжвідомчих угод з відповідними структурами й фондами низьки країн, із міжнародними організаціями. Обсяг фінансування за цими угодами спільних програм підтримки фундаментальних та прикладних досліджень порівняний з обсягом національних бюджетних асигнувань на науково-технічну сферу. Загальне позитивне сальдо, тобто перевищення надходжень на виконання замовних робіт на витратами зі спільних розробок, у 1998-1999 рр варіювалося від 48 до 34 млн дол. Це свідчить про досить високий рейтинг вітчизняних наукових шкіл у світі.

Таким чином, ефективне поєднання систем вищої школи, науки та інноваційного бізнему має сприяти нарощуванню науково-технічного потенціалу України, прискореню її інтеграції у СРТ.