4.1. Методичні поради до вивчення теми

Економісти багатьох країн починаючи з середньовіччя намагалися визначити причини виникнення зовнішньої торгівлі та роль, яку вона відіграє в господарському житті країни.

Першою теорією розвитку міжнародної торгівлі стала теорія меркантилізму. Меркантилісти, які представляли інтереси торгівельної буржуазії в період розпаду феодалізму та становлення капіталізму (XV—XVIII ст.), високо оцінювали роль зовнішньої торгівлі в справі накопичення багатства нації. Проте гроші вважалися єдиним багатством, а обмін товарів на гроші вважався єдиним засобом збільшення багатства. В той же час імпорт товарів, тобто відтік грошових коштів, згідно з поглядами меркантилістів, призводив до зменшення багатства. Тому рекомендації меркантилістів зводилися до того, щоб максимально стимулювати експорт товарів та шляхом державного втручання обмежувати імпорт.

Найбільш відомими представниками меркантилізму були англійські економісти В.Стаффорд (1554-1612), Т.Мен (1571-1641), французький економіст А. де Монкрет’єн (1575-1621), який вперше використав термін “політична економія”.

Теорії абсолютних та відносних переваг відносяться до класичних теорій міжнародної торгівлі.

Теорія абсолютних переваг розроблена А.Смітом в праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776). Сміт чітко визначив, що багатство нації не залежить від кількості накопиченого золота. Тому основне завдання полягає не в придбанні золота, а в розвитку виробництва за рахунок поділу праці та кооперування. Міжнародна торгівля залишається вигідною, якщо дві сторони торгують такими товарами, які кожна виробляє з меншими витратами ніж країна-партнер. Країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу) та імпортують ті товари, які виготовляються іншими країнами з найменшими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить країнам-партнерам). Оскільки праця вважалася єдиним фактором виробництва, то умовою абсолютної переваги вважалося, що одна країна використовує на одиницю продукції найменшу кількість часу.

Наприклад.

2 товаровиробника – Україна та Німеччина виробляють 2 товари – сировину та обладнання

Німеччина має абсолютну перевагу в виробництві обладнання, Україна – в виробництві сировини.

Припустимо, що українським підприємцям необхідно придбати обладнання, а німецьким – сировину. Існують два варіанти: придбати за кордоном або виробляти всередині країни. Німецький виробник у випадку придбання сировини в Німеччині зможе обміняти одиницю обладнання, на виробництво якого витрачено 1 день на 1/3 одиниці німецької сировини. Якщо ж він імпортує сировину з України, то на 1 одиницю обладнання він може придбати 1/2 одиниці сировини. Український підприємець у випадку придбання обладнання в Україні за одиницю сировини може отримати 1/2 одиниці обладнання, а у випадку імпорту з Німеччини за одиницю сировини – 2 одиниці обладнання.

Проте теорія Сміта не пояснює чому торгують між собою країни навіть у випадках, коли вони не мають абсолютних переваг у виробництві тих чи інших товарів. Давід Рікардо продовжив дослідження теорії Сміта та на її підставі розробив теорію порівняльних переваг. Він вивів поняття альтернативної ціни, тобто робочий час, який необхідно для одиниці іншого товару. Згідно теорії Рікардо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів альтернативна ціна яких є нижчою, тобто які можуть виготовлятися з відносно низькими витратами у порівнянні з іншими країнами. В цьому випадку міжнародна торгівля буде взаємовигідною для партнерів незалежно від того чи мають країни абсолютні переваги у їх виробництві чи ні.

Наприклад.

Як ми бачимо Німеччина має абсолютні переваги у виробництві обладнання та сировини. У випадку коли Німеччина та Україна між собою не торгують, то німецький працівник може за 1 робочий день виробити 1 одиницю обладнання та 1/2 сировини. Працівник в Україні за один робочий день відповідно виробляє – 1/4 одиниці сировини та 1/3 обладнання.

Відносна ціна одиниці сировини в Німеччині, яка виражається через вартість одиниці обладнання становить 2/1 одиниці обладнання, в Україні – 3/4 одиниці обладнання. Це означає, що якщо німецькі машинобудівники мають намір придбати сировину, то на внутрішньому ринку йому доведеться віддати за одиницю сировини 2 одиниці обладнання, у випадку придбання сировини в Україні 3/4 одиниці обладнання. Таким чином економія німецького машинобудівника становить 2/3 одиниці обладнання. Тому Німеччина імпортує сировину з України.

Відносна ціна одиниці обладнання в Україні, яка виражається через вартість сировини – 3/4 сировини, а в Німеччині – 1/2. Це означає, що якщо українське добувне підприємство має намір придбати обладнання на внутрішньому ринку, то воно має віддати за одиницю обладнання 3/4 сировини, а у випадку придбання обладнання в Німеччині – 1/2 сировини. Економія українського підприємства 1/4 одиниці обладнання. Тому Україна імпортує обладнання з Німеччини.

Обмеженість теорії Рікардо:

- не враховуються транспортні витрати;

- враховується наявність єдиного фактору виробництва – праці;

- виходить із передумови повної зайнятості;

- не пояснює торгівлю між приблизно однаковими країнами, котра з яких не має відносних переваг щодо іншої.

Модель Хекшера-Оліна-Самуельсона та “Парадокс Леонтьєва”.

Теорія Хекшера-Оліна-Самуельсона називається базовою теорією факторонасиченості. Ця теорія пояснює експортну спеціалізацію країни.

Факторонасиченість – показник, який визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва.

Теорія базується на наступних передумовах:

- аналізуються 2 країни;

- 2 фактори виробництва (праця та капітал);

- 2 товари;

- однакові технології в обох країнах;

- різна фактороінтенсивність (один товар є працемістким, інший – капіталомістким);

- подібні уподобання в обох країнах;

- вільна торгівля;

- відповідність транспортних витрат.

Фактороінтенсивність – показник, який визначає відносні витрати факторів виробництва на виготовлення одиниці товару.

Ця теорія ґрунтується на 4-х основних теоремах:

1. Теорема Хекшера-Оліна: кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона забезпечена відносно надлишковими факторами виробництва та імпортує товари, для виробництва яких вона відчуває відносну нестачу факторів виробництва.

2. Теорема Самуельсона: вільна торгівля, яка вирівнює факторні винагороди між країнами, замінює зовнішню мобільність факторів виробництва.

3. Теорема Столпера-Самуельсона: збільшення відносних цін на товари призводить до винагороди того фактора виробництва, який ефективно використовується у виробництві товару та зменшує винагороду іншого фактора.

4. Теорема Рибчинського: розширення забезпеченості одним фактором виробництва збільшує випуск товарів, які використовують цей фактор та скорочує випуск інших товарів.

Теорема Хекшера-Оліна-Самуельсона свідчить, що міжнародна торгівля призводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва в країнах, які торгують.

“Парадокс Леонтьєва”.

В 1947 році Висиль Леонтьєв перевірив той факт, що США (країна, яка в найбільшому ступені насичена капіталом) експортує капіталомісткі товари, а імпортує працемісткі товари. Проте було виявлено, що США навпаки експортували працемістку продукцію, а імпортували капіталомістку.

Вчені спробували дати пояснення “парадоксу Леонтьєва”.

1. Необхідно розподіляти робочу силу США на кваліфіковану та некваліфіковану. США експортують продути кваліфікованої праці, яка враховує витрати на підготовку та навчання, що можливо розглядати як витрати капіталу.

2. США імпортують великі обсяги сировини, видобуток якого потребує великих витрат капіталу. Тому, якщо експортні товари потребують більшої кількості капіталомісткої сировини, це робить експорт США капіталомістким.

3. Тест Леонтьєва не враховував факту існування американського імпортного тарифу, який створювався з метою захисту від іноземної конкуренції працемісткі галузі американської промисловості, створюючи перешкоди для імпорту працемістких товарів.

4. Смаки та переваги американських споживачів традиційно направлені на капіталомістку продукцію, яку вони купують і за кордоном.

5. Реверс факторів виробництва: один і той же товар може бути працемістким в країні з надлишком робочої сили та капіталомістким в країні з надлишком капіталу. Наприклад, рис, що вирощується в США є капіталомістким товаром, оскільки виробляється з використанням передових технологій. А рис, який вирощується у В’єтнамі, який має надлишок робочої сили, є працемістким товаром.

6. Таким чином, парадокс Леонтьєва є застереженям від прямолінійного використання теорії Хекшера-Оліна.