9.1. Методичні поради до вивчення теми

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купувати валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини – не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов’язань, не змогли б перетворити одержану валюту в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань.

У сучасній економічній літературі існують різні визначення валютного ринку, серед яких найбільш поширеними є наступні (рис.9.1):

Рис. 9.1. Визначення валютного ринку.

Сучасний валютний ринок – це система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Учасниками валютного ринку можуть бути будь-які економічні суб’єкти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед, - банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Визначальною мотивацією дій суб’єктів валютного ринку є отримання прибутку.

Суб’єктами валютного ринку є:

• центральні банки. В Україні НБУ є головним органом валютного регулювання. Керує валютними резервами; здійснює валютні інтервенції, які впливають на рівень обмінного курсу; регулює експорт та імпорт капіталу;

• комерційні банки, що мають ліцензію на проведення валютних операцій (уповноважені банки). Міжбанківський ринок є основою валютного ринку, саме на ньому формується валютний курс.

Банки здійснюють основний обсяг валютних операцій. Вони акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні (розміщенні) коштів та виходять з ними на інші банки. Крім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити самостійні операції за рахунок власних коштів;

• фірми, які здійснюють зовнішню торгівлю. Вони мають стабільний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні залишки у короткострокові депозити. Прямого доступу на ринок не мають;

• компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів. Звичайно це міжнародні інвестиційні фонди, які здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави й корпорацій будь-яких країн;

• приватні (фізичні) особи, що виїжджають за кордон, здійснюють переказ валют, купують валюту з метою нагромадження;

• валютні брокерські фірми – надають консультаційні послуги комерційним банкам, фірмам, що орієнтовані на зовнішній ринок; зводять покупців та продавців іноземної валюти і здійснюють між ними конверсійні або депозитно-кредитні операції. За посередництво стягують брокерську комісію у вигляді відсотка від суми угоди;

• інвестори, які вкладають капітал у валютні цінності з метою збереження його вартості та одержання процентного доходу;

• спекулянти, які постійно купують/продають валюту для одержання доходу від різниці в її курсі. Професійними спекулянтами є валютні дилери;

• хедери – здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу.

За ступенем впливу на валютні курси та процентні ставки банки і компанії, що є учасниками валютного ринку, поділяються на 2 групи:

• маркет-мейкери (market makers). Це великі банки та фінансові компанії, що визначають поточний рівень валютного курсу або процентних ставок за рахунок значної частки своїх операцій у загальному обсязі ринку. При визначенні маркет-мейкерів основне значення має не абсолютний розмір самого банку, а його частка в операціях ринку, тобто здатність, встановлюючи ціну, впливати на ринок;

• маркет -юзери (market users). Невеликі банки та фінансові компанії, які використовують для своїх операцій той курс, який для них встановлюють маркет-мейкери, тобто вони є користувачами ринку.

Основною функцією маркет-мейкерів є здійснення ними котирувань для малих банків, а роль малих банків – маркет-юзерів – полягає в прийнятті або неприйнятті котирувань маркет-мейкерів. Таким чином, маркет-мейкери котирують ціну, а маркет-юзери – беруть ціну.

На рисунку 9.2 наведено класифікацію валютного ринку:

Рис. 9.2.Класифікація валютного ринку.

Види валютних курсів:

• валютний курс за безготівковими міжбанківськими угодами - формується в результаті міжбанківських угод з продажу/купівлі безготівкової валюти на валютних ринках;

• обмінний курс валютних бірж - курс, що встановлюється на біржі;

• валютний курс готівкових угод - даний курс формується на основі попиту і пропозиції на ринку торгівлі готівковою валютою;

• крос-курс - визначається через курс двох іноземних валют по відношенню до третьої.

Котирування – це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.

Повне котирування включає визначення курсу покупця (покупки) і курсу продавця (продажу), відповідно до яких банк купує і продає іноземну валюту за національну.

Пряме котирування - курс (вартість одиниці) іноземної валюти виражається в національній валюті, тобто валюта, що продається, співвідноситься з валютою, що купується; курс продажу > курсу купівлі.

Непряме котирування - вартість одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті; курс купівлі > курсу продажу.

Валютні операції – це угоди, що укладаються суб’єктами валютного ринку щодо купівлі-продажу, обміну, залучення та надання в кредит валютних цінностей та проведення розрахунків за ними.

Класифікація валютних операцій здійснюється за такими ознаками (рис.9.3):

Рис. 9.3.Класифікація валютних операцій.

Валютний арбітраж – комбінація валютних операцій з метою одержання прибутку від різниці в курсах або в процентних ставках за різними валютами. Може бути часовим, просторовим, простим, складним, процентним.

Валютна позиція – це співвідношення вимог і зобов’язань відповідного суб’єкта валютного ринку в кожній іноземній валюті. При рівності вимог і зобов’язань валютна позиція вважається закритою, а при нерівності – відкритою. Відкрита валютна позиція буває: довга (означає перевищення вимог в іноземній валюті над зобов’язаннями і позначається знаком «+»); коротка (означає перевищення зобов’язань в іноземній валюті над вимогами, позначається знаком «–»).

Основні види фінансових послуг на валютному ринку:

• відкриття та обслуговування рахунків у іноземній валюті;

• випуск та обслуговування платіжних документів, платіжних карток в іноземній валюті;

• переказ (одержання) валютних цінностей по Україні та за кордон;

• забезпечення міжнародних розрахунків;

• купівля - продаж (обмін) валютних цінностей за дорученням клієнтів на міжбанківському ринку та міжнародному валютному ринку;

• купівля (продаж) готівкової валюти у фізичних осіб;

• конверсія валютних цінностей однієї держави на валютні цінності іншої держави;

• надання кредитів в іноземній валюті;

• розміщення валютних цінностей на депозитних рахунках;

• купівля - продаж ЦП, дорожніх чеків в іноземній валюті;

• прийняття на інкасо пошкоджених ЦП тощо.