Методичні поради до вивчення теми

Грошовий (монетарний) ринок є системою економічних відносин, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар та їх взаємне врівноваження. На грошовому ринку реалізуються короткострокові депозитно-позикові та розрахункові операції з метою забезпечення руху оборотного капіталу суб’єктів господарювання, формування короткострокових ресурсів банків та небанківських фінансових установ, задоволення потреб фізичних осіб у нагромадженні та використанні поточних заощаджень.

Грошовий ринок - це та частина ринку фінансових послуг, на якому відбуваються депозитно-позикові операції, які обслуговують рух обігового капіталу, короткострокових ресурсів банків.

Грошовий ринок складається з двох частин - сфери обігу грошей і сфери обороту цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових документів (векселів, сертифікатів тощо). Отже, грошовий ринок - особливий сектор ринку фінансових послуг, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Основними учасниками грошового ринку є:

• суб’єкти господарювання, населення та державні органи, що мають потребу у короткострокових позикових коштах;

• заощаджувачі (переважно фізичні особи), що володіють грошовими коштами;

• фінансові установи - посередники, що забезпечують механізм взаємодії між власниками та позичальниками грошового капіталу.

Фінансові посередники виконують на ринку послуги щодо забезпечення ліквідності короткострокових вкладів, формування ринку грошей як засобу платежу, здійснення касового виконання Державного та місцевих бюджетів.

Особливостями фінансових послуг на грошовому ринку є реалізація потреб, які виникають у суб’єктів грошового ринку:

- придбання відповідного платіжного засобу для здійснення розрахунків;

- забезпечення заощаджень в максимально ліквідній формі;

- забезпечення розрахунків наявними платіжними засобами;

- залучення короткострокових фінансових ресурсів.

Інструменти грошового ринку поділяють на 3 групи:

• національна та іноземна валюта, тобто безпосередня грошова маса, яка використовується для здійснення розрахунків;

• платіжні документи, за допомогою яких можна здійснювати розрахунки – векселі та чеки;

• договори, які, в свою чергу, поділяються на індивідуальні (несек’юритизовані) та стандартні за законодавством (сек’юритизовані). Індивідуальні договори – депозитний, кредитний, договір страхування. Стандартні - ощадні депозитні сертифікати, цінні папери відкритих та інтервальних інвестиційних фондів, пенсійних фондів.

Найліквіднішим інструментом грошового ринку є валюта, найменш ліквідним – договори.

Отже, фінансовими інструментами на грошовому ринку є національна валюта та платіжні засоби в національній валюті (чеки, векселі); іноземна валюта (готівкова або безготівкова); платіжні засоби, номіновані в іноземній валюті (чеки, векселі); цінні папери в іноземній валюті, які використовуються при міжнародних розрахунках, у тому числі, - при розрахунках за допомогою інкасо, акредитивів, банківських переказів; а також договори, що забезпечують надання депозитно-позикових та інших послуг короткострокового характеру.

Борговими фінансовими інструментами є всі договори, за якими покупець грошей зобов’язується повернути одержану від продавця суму через певний строк і сплатити по ній дохід, неборговими – фінансові інструменти, що надають право участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах (акції, деривативні інструменти).

Боргові зобов’язання як інструменти грошового ринку поділяються в залежності від умов надання продавцем грошей прав покупцю щодо розпорядження ними (депозитні й позикові зобов’язання, векселі).

Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними. Для банків і кредитних спілок вклади - головний вид їх пасивних операцій і, відповідно, основний ресурс для проведення активних кредитних операцій.

За строками депозити поділяються на:

• поточні депозити або депозити до запитання (тобто депозити, які сплачуються за першою вимогою вкладника);

• строкові депозити (які повертаються через певний час після внесення коштів на рахунок).

Залежно від вкладника виділяють наступні депозитні рахунки (рис.8.1):

Рис 8.1. Види депозитних рахунків в залежності від власника.

Особливостями депозитного рахунку до запитання є:

• вкладення та вилучення коштів здійснюється як частинами, так і повністю в будь-який час без обмежень;

• гроші можуть вилучатися з рахунку як у вигляді готівки, так і за допомогою чека або електронної карти;

• основний недолік для вкладника - відсутність нарахування процентних доходів за рахунком (або дуже малий процент);

• власник рахунку сплачує банку комісію за використання рахунку у вигляді постійної місячної ставки або за кожну окрему операцію;

• за депозитами до запитання банк повинен зберігати мінімальний резерв у центральному банку в більшому відношенні, ніж за строковими вкладами.

Строкові вклади (рахунки) - це грошові кошти, що зараховуються на депозитні рахунки на чітко обумовлений термін з виплатою процентного доходу. Ставка плати за ними залежить від розміру, валюти та терміну вкладу.

На відміну від поточних депозитів особливостями строкових депозитів є:

• строкові рахунки не призначені для проведення розрахунків;

• кошти на рахунках обертаються повільно;

• існує формальна вимога про попереднє повідомлення вкладником банку про вилучення коштів за 7 днів, а в деяких випадках - до 30 днів;

• за рахунком виплачуються процентні доходи;

• для строкових вкладів, як правило, встановлюється більш низька норма обов'язкових резервів, ніж за депозитами до запитання

Окремим напрямом депозитних операцій банків є випуск ними власних боргових зобов’язань – депозитних (ощадних) сертифікатів. Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво про депонування в банку певної досить великої суми грошей, у якому вказуються термін його обов'язкового зворотного викупу банком і розмір виплаченої надбавки. Депозитні сертифікати призначені для юридичних осіб. Для фізичних осіб використовуються ощадні сертифікати, що видаються банками як на фіксований термін, так і до запитання. В Україні ощадні сертифікати є цінними паперами.

Розвиток електронних грошей та участь українських банків у міжнародних платіжних системах дозволили активно застосовувати карткову технологію обслуговування клієнтів.

Платіжна картка – спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунку платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей в готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Платіжні картки розрізняють за такими ознаками (рис.8.2):

Рис.8.2. Ознаки класифікації платіжних карток.

Основними операціями банку щодо забезпечення випуску і обігу платіжних карток є:

• емісія карток;

• еквайринг;

• видача готівки за картками.

Еквайринг – це діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування клієнтів та виконання розрахунків з ними за операції, які здійснені із застосуванням платіжних карток.

Переваги використання платіжних карток для їх держателів полягають у можливості (рис.8.3):

Рис. 8.3. Переваги використання платіжних карток.

При наданні фінансовими установами послуг щодо здійснення грошових платежів та розрахунків застосовуються такі форми безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями; платіжними вимогами - дорученнями; платіжними вимогами; інкасовими дорученнями (розпорядженнями); акредитивами; чеками; векселями.

При безготівкових розрахунках усі платежі здійснюються через установи банків шляхом (рис. 8.4):

Рис.8.4. Способи проведення безготівкових розрахунків.

Для обслуговування обігу векселів банк виконує такі основні операції:

• інкасування векселя – виконання доручення клієнта – векселедержателя стягти з боржника платіж;

• доміцилювання векселя – це виконання банком доручення клієнта – векселедавця прийняти вексель до оплати та оплатити його за рахунок коштів боржника;

• аваль векселя – це вексельна гарантія, внаслідок якої банк як гарант чи аваліст бере на себе відповідальність повністю або частково замість однієї із зобов'язаних по векселю осіб, перш за все замість векселедавця;

• акцепт векселя – це по суті наявність подвійної гарантії оплати як з боку платника, який надає кошти на оплату, так і з боку банку, який гарантує та здійснює безпосередній платіж по векселю.

Вексель виконує дві основні функції:

• є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні кредитні зобов'язання;

• слугує інструментом грошових розрахунків, будучи різновидом кредитних грошей.

Виходячи зі специфіки проведення безготівкових розрахунків, виділяють три рівні їх організації: міждержавні розрахунки; міжбанківські розрахунки; розрахунки юридичних та фізичних осіб.

Міжбанківські розрахунки здійснюються:

• через систему електронних платежів НБУ (СЕП НБУ), яка призначена для міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків та їх філій, відкритих в НБУ;

• через внутрішні банківські міжфілійні платіжні системи, що є платіжними системами банку, які забезпечують переказ коштів між філіями та забезпечує їх взаємодію із СЕП НБУ;

• через прямі кореспондентські відносини між банками-кореспондентами шляхом відкриття кореспондентських рахунків ЛОРО і НОСТРО.

Здійснення безготівкових розрахунків на грошовому ринку може супроводжуватись наданнямфакторингової послуги клієнтам, яка є сукупністю певних операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів і похідних цінних паперів). Факторингова послуга включає (рис.8.5):

Рис. 8.5. Зміст факторингової послуги.

Надійним об’єктом для інвестування коштів домашніх господарств та суб’єктів господарювання у всьому світі вважаються державні цінні папери. У вітчизняній практиці внутрішні державні цінні папери випускаються у вигляді казначейських зобов’язань та облігацій з терміном обігу до 1 року (короткострокові), а також середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові – з терміном обігу понад 5 років. Останнім часом в Україні зростає інвестиційна привабливість облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП), випущених Міністерством фінансів, яке виступає гарантом їх своєчасного погашення. Також поступово розвивається ринок короткострокових боргових зобов’язань місцевих органів влади (муніципальні боргові зобов’язання). Для ринку платіжних інструментів завданням є випуск в обіг платіжних засобів для розрахунків по видатках бюджетів відповідного рівня. Причина випуску – найчастіше касові розриви при виконанні відповідного бюджету.

Недоліком використання державних боргових інструментів в Україні полягає в недосконалості чинного законодавства та відсутності економічного обґрунтування первинної ставки їх доходу.

Основною проблемою використання таких фінансових інструментів на місцевому рівні (облігацій місцевих органів влади) є залучення коштів безпосередньо до місцевого бюджету і відповідна залежність погашення позики від виконання місцевих бюджетів та суб’єктивного ставлення місцевої влади до власного боргу.