4.1. Методичні поради до вивчення теми

Інституційна структура ринку фінансових послуг визначається наявністю різних фінансових посередників, без яких неможливе функціонування ринку.

Інституційна структура ринку фінансових послуг - це сукупність окремих складових ринку фінансових послуг, фінансові операції на яких здійснюються визначеними видами фінансових установ.

Інституційна структура ринку фінансових послуг об'єднує дві скла­дові - ринок банківських послуг і ринок фінансових послуг небан­ківських фінансових установ (рис.4.1):

Рис.4.1. Інституційна структура ринку фінансових послуг.

Оферентами на ринку банківських послуг є Національний банк України, вітчизняні та іноземні універсальні та спеціалізовані банки.

Ринок фінансових послуг небанківських установ поділяється на окремі сегменти залежно від складу інституційних учасників (фінансових установ) небанківського фінансового сектора, наведених на рисунку 4.2.

Зазначені ринки характеризуються визначеним набором фінансових послуг, що надаються фінансовими установами. Більшість наведених структурних елементів (складових ринку фінансових послуг) в Україні мають нетривалий досвід діяльності, іноді знаходяться на стадії формування та початкового розвитку. Наприклад, відносно новими для України є ринки фінансових послуг недержавних пенсійних фондів та ринки фінансових послуг суб'єктів господарювання, що за своїм статусом не є фінансовими установами.

Особливості функціонування зазначених ринків обумовлені законо­давчим та нормативно-правовим регулюванням діяльності професійних учасників таких ринків - банківських і небанківських фінансових установ.

Рис. 4.2. Структура ринку фінансових послуг небан­ківських фінансових установ за складом учасників.

Оскільки окремі види фінансових послуг можуть надаватись кількома видами фінансових установ, а також залежно від особливостей самих фінансових операцій, покладених в основу фінансових послуг, у складі ринку фінансових послуг набувають активного розвитку наступні сегменти (рис.4.3):

Рис.4.3. Функціональні сегменти ринку фінансових послуг.

Серед зазначених ринків в Україні найбільш розвинутими є ринки кредитних, депозитних, розрахункових, страхових та торговельно-конверсійних послуг.

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України небанківський фінансовий сектор за обсягами фінансової діяльності починає поступово складати конкуренцію банківській системі України.

Інституційна структура ринку фінансових послуг може бути представлена також сполученням інститутів ринку, що за змістом діяльності та характером фінансових послуг є не тільки кредитно-фінансовими установами, у тому числі, - лізинговими і факторинговими компаніями, але й оферентами, які здійснюють фінансове посередництво на ринку цінних паперів (рис.4.4):

Рис. 4.4. Інституційна структура ринку фінансових послуг.

Поряд з організаторами торгівлі цінними паперами (фондовими біржами, торговельно-інформаційними системами) на ринку цінних паперів свою діяльність здійснюють такі професійні учасники, як реєстратори і зберігачі цінних паперів, депозитарії, торговці цінними паперами, саморегулівні організації, компанії з управління активами, інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди).

Фондова біржа є одним з ключових елементів ринку цінних паперів (фондового ринку), адже втілює в собі функції ринку, головною з яких є формування ціни на вільний капітал. Сутність її діяльності полягає у:

• створенні організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання і поширення інформації стосовно попиту на фінансові активи та їх пропозиції на ринку;

• проведенні регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами;

• централізованому укладанні та виконанні договорів щодо фінансових інструментів та організації розрахунків за ними (у тому числі, - здійснення клірингу);

• розв’язанні спорів між членами біржи.

Торговельно-інформаційна система (ТІС) – це юридична особа, яка здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або управляє електронною торговельно-інформаційною мережею, яка надає можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів і дозволяє торговцям цінними паперами укладати угоди, незалежно від місця перебування і без затримок у часі.

Функціонування фондового ринку неможливе без комплексу взаємопов’язаних інститутів інфраструктури ринків капіталу, яким виступає депозитарна система. В Україні вона має дворівневу структуру:

• нижній рівень складають зберігачі, що ведуть рахунки у цінних паперах власників цінних паперів, та реєстратори, які за договорами з емітентом цінних паперів ведуть особові рахунки власників іменних цінних паперів;

• верхній рівень складають Національний депозитарій України і депозитарії, які ведуть рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки (за наявності ліцензії) за договорами щодо цінних паперів, - до них належать ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» та Депозитарій державних цінних паперів НБУ.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку здійснюється торговцями цінними паперами – господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками. Основними видами діяльності торговців цінними паперами є брокерська, дилерська діяльність, андеррайтинг та діяльність з управління цінними паперами.

Брокер – фізична чи юридична особа, яка здійснює за визначену нагороду (комісію) продаж чи придбання цінних паперів за дорученням і за рахунок іншої фізичної чи юридичної особи.

Дилерська діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу (крім випадків, передбачених законом).

Андеррайтинг – це розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Погляд на інституційну структуру ринку фінансових послуг був запропонований нами у темі 1 на рисунку 1.4. Спрощений вигляд аналогічної інституційної структури даного ринку наведений на рисунку 4.5:

Рис.4.5. Інституційна структура ринку фінансових послуг.

Необхідним доповненням до раніше наведеної схеми інституційної структури ринку фінансових послуг є наявність саморегулівних фінансових інститутів. До них належать неприбуткові об’єднання учасників ринку, що здійснюють професійну діяльність з надання фінансових послуг, створені для захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринку. Завданнями саморегулівних організацій є:

- встановлення правил, стандартів та вимог до здійснення діяльності на ринку фінансових послуг та на окремих його сегментах, наприклад, на фондовому ринку;

- розробка і встановлення норм і правил поведінки, вимог до професійної кваліфікації фахівців та здійснення контролю за їх дотриманням;

- сприяння умовам здійснення підприємницької діяльності членами саморегулівної організації;

- розгляд скарг клієнтів – членів саморегулівної організації щодо порушення професійними фінансовими посередниками вимог чинного законодавства;

- ініціювання вдосконалення законодавчої та нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку фінансових послуг.

Світова фінансова криза певним чином зумовила перерозподіл обсягів фінансових послуг між професійними учасниками–оферентами, що дозволило диверсифікувати інвестований капітал і перерозподіляти ризики з метою збереження реальної вартості фінансових активів. Наслідки фінансової кризи негативно позначилися як на діяльності найбільш розвинутих інститутів ринкової інфраструктури – комерційних банків, так і на функціонуванні відносно нових учасників ринку фінансових послуг (недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств тощо).